11 серпня 2025 року Справа № 280/4454/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування індивідуального акту,
30 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ № НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , що оформлено листом №08/2411-25-Вих від 09.05.2025 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 (з урахуванням абзацу 3 пункту 3 частини 12) - дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що видати наказ по особовому складу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 06.05.2025 звернулась до заступника начальника третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ) (з бойової та спеціальної підготовки) НОМЕР_5 прикордонного загону ДПСУ (військова частина НОМЕР_3 ), із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме - через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Листом №08/2411-25-Вих від 09.05.2025 відповідач відмовив у звільненні з військової служби із мотивів того, що на думку відповідача звільнення можливе лише за умови наявності спільної дитини. Позивач не погоджується із таким рішенням про відмову в звільненні та вважає таку відмову протиправною у зв'язку із чим звернулася до суду з даним позовом. Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
20 червня 2025 року військовою частиною НОМЕР_3 надано до суду відзив на позовну заяву. Так, у відзиві представник відповідача вказує на те, що у позивача відсутня умова необхідна для застосування відносно неї положення підпункту «г» пункту 3 частини 5 (з урахуванням абзацу 3 пункту 3 частини 12) - дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки позивач не має спільної з ОСОБА_3 дитини. Перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 має право на участь у вихованні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за умови проживання однією сім'єю. При цьому, обов'язок щодо їх утримання у ОСОБА_3 виникає за умови, якщо в ОСОБА_4 та ОСОБА_5 немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби не додала доказів на підтвердження того, що її син ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 не має батька, здатного їх утримувати, а також доказів позбавлення батьківських прав, або доказів усиновлення ОСОБА_3 дітей позивача. Отже, надані позивачем до рапорту документи жодним чином не підтверджують факт наявності у них спільної дитини (дітей) віком до 18 років. Законодавець чітко визначив умови які є однозначними та не підлягають можливості до різноманітного трактування: тобто проходження військової служби подружжям та наявність саме у подружжя неповнолітньої дитини (а не просто проживання з неповнолітньою дитиною). Має бути правовий зв'язок через родинні і сімейні стосунки батьки-діти між обома військовослужбовцями-батьками та їхньою спільною дитиною. Окрім того, Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 Державної прикордонної служби ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) яка дислокується у АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії - дозиметриста першої групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ) НОМЕР_5 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України. Підрозділ з 2024 року дислокується у населеному пункті АДРЕСА_6 . Вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не можуть проживати разом та вести спільне господарство оскільки вони мешкають в різних містах, а якщо було б інакше, то вони не могли б виконувати обов'язки військової служби та знаходитись за місцями дислокації підрозділів, тому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не можуть бути членами сім'ї ОСОБА_3 в розумінні контексту вищезазначених норм права, що нівелює посилання позивача на твердження «члена сім'ї» в позовній заяві. Відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 23.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_3 про розгляд в порядку загального позовного провадження адміністративної справи.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 30 червня по 10 серпня 2025 року у щорічній відпустці розгляд справи здійснюється у перший робочий день після виходу судді із відпустки.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25.11.2021 проходить військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України.
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 15.02.2024 у справі № 334/11300/23 задоволено позов ОСОБА_6 та розірвано шлюб, укладений між нею та ОСОБА_7 .
05 квітня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено шлюб про, що свідчить копія свідоцтва про шлюб від 05.04.2025 серії НОМЕР_7 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_6 ДПС України від 02.05.2025 № 751 полковник ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 .
ОСОБА_3 має на вихованні неповнолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 .
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження від 22.01.2009 серії НОМЕР_9 та від 22.04.2017 серії НОМЕР_10 . Батьком дітей вказано ОСОБА_7 .
06 травня 2025 року сержант ОСОБА_10 звернулася до заступника начальника третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ) (з бойової та спеціальної підготовки) НОМЕР_5 прикордонного загону ДПСУ з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - через такі сімейні обставини, або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. До даного рапорту позивач додала: копію паспорта громадянина України у формі ID-картки, виданого на ім'я ОСОБА_1 ; копію паспорта громадянина України та РНОКПП виданого на ім'я ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_11 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 НОМЕР_9 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 НОМЕР_12 ; копію службового посвідчення НОМЕР_13 ОСОБА_3 ; довідку № 751 від 02.05.2025 про проходження військової служби ОСОБА_3 .
За результатами розгляду вказаного рапорту позивача листом від 09.05.2025 року № 08/2411-25-Вих НОМЕР_5 прикордонним загоном повідомлено, що відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 3 частини 5 (з урахуванням абзацу 3 пункту 3 частини 12 - дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення можливе за умови наявності спільної дитини.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває і до сьогодні.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців визначені ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Частиною 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: ґ) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Згідно ч. 12 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона, як дружина, має право на звільнення, на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 (з урахуванням абзацу 3 пункту 3 частини 12) статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» так як обоє із подружжя - і вона, і її чоловік ОСОБА_3 , є військовослужбовцями та мають дітей, адже законодавцем не визначено обов'язкової умови - наявність лише спільних дітей.
Так, аналізуючи зміст абз. 4 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, суд зазначає, що наведеною нормою передбачено, що військовослужбовець звільняється з військової служби на таких підставах: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Підставами для звільнення є:
- обоє з подружжя проходять військову службу;
- мають дитину до 18 років.
Водночас, словосполучення «мають дитину до 18 років» в цій нормі права відноситься саме до подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ч.1 ст. 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 05.04.2025 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено шлюб.
Суд звертає увагу, що закон містить застереження, що саме подружжя повинні мати дитину. Вказане положення є способом забезпечення державою права дитини на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків у разі, якщо обоє з батьків, які перебувають у шлюбі, проходять військову службу.
При цьому, в даній справі, ОСОБА_3 є чоловіком позивачки, але він не є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14 та 15 СК України.
Так, сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою. У зв'язку з цим сімейні обов'язки є такими, що не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо ж в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
А згідно ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, окрім випадків передбачених законодавством.
При цьому, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними.
Форми такого утримання можуть різнитись, а законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Також, статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Натомість, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно наявності обов'язків вітчима (мачухи) утримувати пасинка (падчерки) передбачені певні застереження.
Зокрема, згідно з частиною 1 статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "падчерка", "усиновлений", "усиновитель", адже це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Таким чином виходячи із аналізу вищевказаних норм слід дійти висновку, що ОСОБА_3 перебуваючи у шлюбі з позивачкою, має право (але на відмінну від позивачки не зобов'язаний) брати участь у вихованні її неповнолітніх дітей, при цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача, саме як вітчима, може виникнути виключно у випадку та за умови, якщо в таких неповнолітніх дітей не має матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Втім, як зазначалось вище, у неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно наявних в матеріалах справи копіях свідоцтв про народження є власний батько ОСОБА_7 .
При цьому жодних доказів про те, що ОСОБА_7 позбавлений батьківських прав відносно своїх дітей, як і те, що ОСОБА_3 усиновив вказаних дітей, матеріали справи не містять та таких в процесі розгляду справи судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 4 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Станом на момент ухвалення рішення позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності оскаржуваних дій відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, відсутності інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування індивідуального акту - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз