12 червня 2025 року 11:21Справа № 333/3899/23 ЗП/280/408/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Власюка В.О. та представників
позивача Чернікова Д.Ю.
відповідача 1 Пасічник О.М.
відповідача 2 Фролькіс О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
2. Пенсійного фонду України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
До Комунарського районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 89-к за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області або на іншій рівнозначній посаді;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 2916,28 грн середньоденної заробітної плати позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, з якої був звільнений 18.04.2023 оскаржуваним наказом у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивачу повідомлено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та його відділень, інша робота в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та його відділеннях не пропонується. Також зазначено, що не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації. В той же час, у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та відповідною зміною повноважень Пенсійного фонду України до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області введено (внесено, додано) нові посади. За наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць тощо, що утворилися в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України, позивачу як працівнику, який підпадав під скорочення чисельності та/або штату працівників, у зв'язку із реорганізацією роботодавця, не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, наявну у роботодавця. Звертає увагу, що Фонд соціального страхування України не ліквідується, а реорганізується шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. В свою чергу, до Пенсійного фонду України як правонаступника Фонд соціального страхування України переходять всі права й обов'язки, в тому числі трудові. Натомість позивачу у передбачений законом спосіб не запропоновано переведення (зайняття) вакантних посад в Пенсійному фонді України (його територіальних органах, відокремлених підрозділах). Отже, при звільненні позивача з роботи порушено вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України. На підставі викладеного вказує, що спірний наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню. При цьому, скасування цього наказу є підставою для поновлення позивача на посаді, яку він обіймав перед звільненням або на іншій рівнозначній посаді. Крім того вказує, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням вищевикладеного просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2024 позовні вимоги залишено без задоволення у повному обсязі.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19.02.2025 рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року в цій справі скасовано. Провадження у справі закрито. Передано справу № 333/3899/23 до Запорізького окружного адміністративного суду.
05.03.2025 матеріали справи № 333/3899/23 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження у справі № 333/3899/23; призначено підготовче засідання на 01.04.2025.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. від 21.03.2025 № 13588), відповідно до якого діяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області припинено. Дані про юридичних осіб-правонаступників - Пенсійний фонд України, код ЄДРПОУ 00035323. Отже, ГУ ПФУ в Запорізькій області є неналежним відповідачем у справі. Посилання позивача на те, що йому не запропоновано вакантні посади, наявні у ВД ФСС вважає необґрунтованими, скільки всі посади ВД ФСС підлягають скороченню так само, як і посада позивача. Зазначає, що посади працівників ФСС України, на відміну від посад працівників Пенсійного фонду України, не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю. Вказує, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. Законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі. Позивач не подавав до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області резюме або заяву, що свідчили би про його бажання працювати в Пенсійному фонді. Враховуючи зазначене, у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 01.04.2025 замінено відповідача з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69000, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 12; код ЄДРПОУ 41320207) на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1); залучено до участі у справі в якості співвідповідача Пенсійний фонд України (далі - відповідач 2). Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
Протокольною ухвалою суду від 01.04.2025 відкладено підготовче засідання до 15.05.2025.
07.04.2025 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 16574), в якій заявник, крім іншого, просить суд:
прийняти та розглянути заяву позивача про відмову від позовних вимог до Фонду соціального страхування України;
задовольнити заяву про уточнення позовних вимог у справі № 333/3899/23 в наступній редакції:
визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 89-к за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
поновити з 19.04.2023 ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 2 916,28 грн середньоденної заробітної плати позивача.
23.04.2025 від представника позивача надійшли підсумкові пояснення по суті справи (вх. № 19678), згідно яких в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області протягом періоду часу з моменту попередження позивача про наступне звільнення до моменту звільнення (18.04.2023) існували 75 (сімдесят п'ять) вакантних посад, що підтверджується інформацією, наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відповідь на адвокатський запит та довідкою, проте жодну з них позивачу не запропоновано зайняти. Враховуючи відсутність у Законі України «Про державну службу» норм, які б урегульовували порядок переведення працівника з посади, яка не є державною службою, на посаду державної служби, обов'язковим та необхідним є застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України. Вказує, що ані Законом України «Про державну службу», ані жодним іншим правовим актом не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (яка не є державним органом), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації. Отже, на роботодавця покладався обов'язок дотримання прав та гарантій працівника при звільненні, тобто роботодавець мав запропонувати йому іншу роботу, що в даному випадку здійснено не було. Також зазначає, що єдина відмінність, що відрізняє спосіб вступу на державну службу та призначення на посаду, яка не є державною службою, а саме - конкурсність відбору, не існувала в момент незаконного звільнення позивача. Фактично призначення на посаду державної служби є аналогічним до призначення особи на посаду, яка не є державною службою. Таким чином, навіть беручи до уваги, що новоутворені посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області є посадами державної служби, порядок призначення працівників на такі посади не передбачав проведення спеціального конкурсу, а тому роботодавець повинен був запропонувати працівнику зайняти вакантну посаду.
Ухвалою суду від 15.05.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну позовних вимог та ухвалено розглядати справу з урахуванням змінених позовних вимог. Заяву представника позивача про відмову від позовних вимог до Фонду соціального страхування України - повернуто без розгляду.
В підготовчому засіданні 15.05.2025 оголошено перерву до 28.05.2025.
Відповідач 2 позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 22.05.2025 № 25603) послався на те, що правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 41320207) є Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Наказом УВД ФССУ у Запорізькій області від 18.04.2023 № 89-к позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату і чисельності працівників. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (ЄДРПОУ 41320207), тобто позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача. Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Посада, яку займав позивач, в Пенсійному фонду України відсутня, переведення позивача до Пенсійного фонду України на «аналогічну» чи «рівнозначну» посаду є неможливим та суперечить вимогам законодавства. Штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону № 889-VIII. У задоволенні позову просить відмовити.
Протокольною ухвалою суду від 28.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в цей же день; в судовому засіданні оголошено перерву до 12.06.2025.
28.05.2025 від відповідача 1 надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (вх. № 26642).
05.06.2025 від відповідача 2 надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (вх. № 28289).
У судовому засіданні 12.06.2025 на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено скорочене судове рішення. Технічна фіксація здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував наступне.
ОСОБА_1 з 18.07.2017 працював на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
Відповідно до Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2023, припинено діяльність Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.05.2023 внесено запис № 1001031120021042745 про державну реєстрацію припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 41320207). Правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області є Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323).
При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймав позивач.
Відповідно до попередження про наступне звільнення від 17.01.2023, позивача попереджено про звільнення з 18.04.2023 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням посади.
Також в цьому попередженні позивача повідомлено, що згідно з нормами чинного законодавства України та роз'ясненнями Міністерства економіки України від 13.01.2023 не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
Наказом від 18.04.2023 № 89-к ОСОБА_1 звільнено з 18.04.2023 з посади заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем наказу суд виходить з того, що статтею 43 Конституції України, зокрема, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV (в редакції Закону № 2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.
Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Правові засади i гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної i творчої праці визначає КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За правилами частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Зокрема, Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі № 451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) aбo ліквідації.
У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно із ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд aбo орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України), установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення ix реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620-ІХ.
Пунктом 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.01.2023 за № 124/39180) (далі - Положення № 28-2), передбачено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Головні управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.
Пунктом 12 Положення № 28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
За правиламии підпункту 6 пункту 10 Положення № 28-2 начальник головного управління Фонду призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Пенсійного фонду України, інших державних службовців та працівників головного управління Пенсійного фонду України, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їx заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
Таким чином, Пенсійний фонд України не є суб'єктом призначення державних службовців головних управлінь Пенсійного фонду України.
Суд також звертає увагу, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Також, у постанові від 09.12.2024 у справі № 712/4776/23 Об'єднана палата Верховного Суду виклала такий правовий висновок: «… внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта приватного права до іншого суб'єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника всіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується…».
Матеріалами справи встановлено, що позивач попереджений, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників Управління виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області та його відділень, інша робота в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та його відділеннях позивачу не пропонується.
Згідно з положеннями пункту 1 Положення № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України.
Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (пункт 14 Положення № 280).
За приписами частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема Законом № 1058-IV та Положенням № 280.
Згідно із пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-ХІІ (далі - Закон № 889-ХІІ). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-ХІІ).
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 889-ХІІ вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону № 889-ХІІ без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-ХІІ, згідно якого це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон № 889-ХІІ визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу вcіx питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження, запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону № 889-ХІІ.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VІІІ) у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Згідно абз. 3 ч. 7 ст. 10 Закону № 389-VІІІ, після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, у відповідності до абз. 3 ч. 7 ст. 10 Закону № 389-VІІІ є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
З огляду на вказане, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Пенсійному фонді України чи його територіальних органах (ст. 49-2 КЗпП України) та вимоги позивача про переведення на іншу рівнозначну посаду в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом № 889-ХІІ, якщо інше не передбачено цим же Законом (ч. 2 ст. 5 Закону № 889-ХІІ), тобто для зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі № 889-ХІІ.
При цьому, в ході судового розгляду встановлено, що позивач був ознайомлений з наявністю вакантних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду в Запорізькій області та мав можливість працевлаштуватися, звернувшись до відповідача 1 із заявою, заповненою особовою карткою встановленого зразка та документами, згідно з вимогами законодавства, встановленими для зайняття відповідної посади.
Однак, до суду не надано доказів подання позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення його на вакантну посаду.
Щодо посилання позивача на те, що відповідачем не запропоновано йому вакантні посади не державної служби, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи, проте такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача.
Посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, при тому що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи, суд вважає необґрунтованими, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить.
Таким чином суд вважає, що оскільки позивач не пізніше ніж за два місяці попереджений про наступне вивільнення та про те, що інша робота йому не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є обґрунтованим та прийнятий за наявності правових підстав, тому скасуванню не підлягає.
Звідси, похідні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для їх задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 12.08.2025.
Суддя Ю.П. Бойченко