Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 серпня 2025 року Справа№200/3791/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.06.2025 та заяви про збільшення позовних вимог від 20.06.2025):
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'';
- зобов'язати відповідача провести йому за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 нарахування та виплату грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'';
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати безпідставним нарахування грошового забезпечення в неповному обсязі за вересень 2023 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача зробити перерахунок грошового забезпечення за вересень 2023 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати безпідставним нарахування грошового забезпечення в неповному обсязі за грудень 2023 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача зробити перерахунок грошового забезпечення за грудень 2023 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у відмові позивачу у здійсненні перерахунку грошового забезпечення за серпень 2024 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача зробити перерахунок грошового забезпечення за серпень 2024 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини відповідача щодо непідготовки та невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі, за формою, яка наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178;
- зобов'язати відповідача підготувати та видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі що належало до видачі у період військової служби з 09.03.2022 по 04.04.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна, за цінами станом на 1 січня поточного року;
- стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день фактичного розрахунку;
- визнати бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення при звільненні позивача;
- зобов'язати відповідача провести індексацію грошового забезпечення за 2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'';
- стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби по дату фактичного розрахунку;
- зобов'язати відповідача видати позивачу довідки для перерахунку його пенсії з 09.03.2022 відповідно до постанови № 704 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови № 704, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом № 1082-IX, для проведення перерахунку основного розміру пенсії;
- стягнути судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 10.03.2022 по 04.04.2025. На думку позивача на день виключення його зі списків військової частини НОМЕР_1 відповідач не провів з ОСОБА_1 всіх належних розрахунків, що і стало причиною звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження у справі, поновлено позивачу строк звернення до суду, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано додаткові докази.
09.06.2025 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог шляхом викладення п. 4 прохальної частини в такій редакції: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704. Решту позовних вимог залишити без змін.
16.06.2025 від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що підстави для застосування вимог пункту 4 постанови КМУ №704 до внесення змін п.6 постанови КМУ №103, як «попередньої» відсутні. Крім того, постановою КМУ від 12.05.2023 № 481 до ПКМУ № 704 внесені зміни, якими поставлена крапка в питанні редакції пункту 4 та визначено, що грошове забезпечення розраховуються виходячи з фіксованої суми у розмірі 1762 гривні, що відповідає саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Стосовно нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000, 00 грн. за період лікування 09.01.2024 по 05.02.2024 та додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. за період лікування 06.01.2025 по 20.01.2025 пропорційно дням такого лікування, зазначив, що позивач не мав права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., у зв'язку з тим, що його перебування у закладах охорони здоров'я не було безперервним.
Повідомлено, що рапорти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік протягом 2022 року від військовослужбовця ОСОБА_1 не надходив у зв'язку з чим у командира військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для видачі наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік.
Стосовно нарахування грошового забезпечення за вересень 2023 року. Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 01/2023 - 12/2023 року у жовтні 2023 останньому було нараховане грошове забезпечення за вересень у сумі 11 947,46 грн у зв'язку з тим, що відповідно до наказу командира військової частини № 245 від 22.08.2023 військовослужбовець ОСОБА_1 здав посаду та прийняв нову посаду лише 16.09.2023 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 271. За час перебування без посади посадовий оклад не нараховувався.
Стосовно зобов'язання Відповідача виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з 01.12.2023 по 28.12.2023. Згідно з матеріалами справи, документів, передбачених п. 3 Окремого доручення: бойові накази (бойові розпорядження); журнали бойових дій, рапорти командиру підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях, за спірний період, до справи не долучено.
Щодо проведення розрахунку розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Інструкції (Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України в редакції наказу Міністерства оборони України № 654 від 01.10.2024, мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі. Також повідомлено, що відповідно до зазначеної інструкції довідка про вартість речового майна, що належало до видачі позивачу на час звільнення із військової служби на військовослужбовців, які проходять військову службу за мобілізацією не видається.
Щодо зобов'язання відповідача перерахувати індексацію грошового забезпечення за березень-листопад 2022 року, зазначив, що представник позивача не навів жодних обґрунтованих доводів, які спростували б правильність проведених військовою частиною НОМЕР_1 нарахувань індексації за 2022 рік.
Щодо середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби зазначено, що відповідач при звільненні позивача провів нарахування та виплату всіх сум які не оспорювались на дату звільнення. Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
20.06.2025 представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій викладено незгоду з відзивом відповідача.
Вказано, що при перерахунку грошового забезпечення слід виходити із прожиткового мінімуму на відповідний рік, а не прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018. Неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Стосовно твердження відповідача, що позивач не має права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., за період лікування з 09.01.2024 по 05.02.2024 та з 06.01.2025 по 20.01.2025 у зв'язку з тим, що його перебування у закладах охорони здоров'я не було безперервним, зауважує, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, постанова № 168 не містить такої обов'язкової умови як безперервне перебування особи на стаціонарному лікуванні.
Зазначає, що обов'язок відповідача був в тому, що останній зобов'язаний був повідомити у 2022 році та довести до відома військовослужбовця позивача про можливість та право в отриманні таких виплат як матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових та грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році. Позивач стверджує, що до 2023 року він не знав про наявність таких виплат як матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових за 2022 рік та грошової допомоги на оздоровлення. Проте наприкінці 2022 року позивач подавав рапорт на отримання даних виплат. Однак відповідач в усній формі відмовив та не надав жодного пояснення причини відмови в отриманні даної матеріальної допомоги.
Стосовно нарахування грошового забезпечення за вересень 2023 року позивачу було нараховано грошове забезпечення не в повному розмірі, а саме 11 947,00 грн, відповідач аргументує відмову у нарахуванні повного грошового забезпечення тим, що відповідно до наказу командира військової частини № 245 від 22.08.2023 позивач здав посаду та прийняв нову посаду лише 16.09.2023 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 271. Представник позивача звертає увагу, що позивач з 22.08.2023 по 28.12.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в Донецькій області, Краматорського району, Лиманської міської ТГр, що підтверджується довідкою №1499 від 14.11.2024. З наведених аргументів відповідача випливає, що позивач з 22.08.2023 по 16.09.2023 здав посаду, тобто був виведений поза штат та перебував в розпорядженні командира. Проте позивачу не зрозуміло з яких підстав передбачених законодавством, він був виведений поза штат та зарахований в розпорядження командира. З таким наказом позивач не був ознайомлений, та стверджує, що активно приймав участь в бойових діях.
Стосовно зобов'язання відповідача виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з 01.12.2023 по 28.12.2023. З невідомих причин відповідач не здійснив належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за грудень 2023 року.
Також зазначено, що у довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України № 1499 від 14.11.2024 значиться, що позивач протягом грудня 2023 (до 28.12.2023) в зоні бойових дій - Донецька область, Краматорський район, Лиманська міська ТГр брав участь у заходах на підставі журналу бойових дій 3 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 інв № 645 дск від 18.11.2022.
Крім того, представник акцентує увагу суду на те, що у березні 2025 року позивач звернувся рапортом щодо проведення розрахунку розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 16.03.2016 №178. Однак, відповідь на вищевказаний рапорт позивач не отримав. В усній формі позивача повідомили, що він не має права отримати грошову компенсацію за неотримане речове право, оскільки таке право поширюється лише на військових, що проходять військову службу на контрактній основі.
На думку позивача, оскільки, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
20.06.2025 від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій викладено додаткову позовну вимогу: зобов'язати відповідача видати позивачу довідки для перерахунку його пенсії з 09.03.2022 відповідно до постанови № 704 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови № 704, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом № 1082-IX, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.
23.06.2025 військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких, крім іншого вказано, що додаткова винагорода та інші виплати за грудень 2023 року не були здійсненні у зв'язку з притягненням молодшого сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення місця несення служби.
26.06.2025 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, зокрема, що позивачу не було відомо про проведене службове розслідування, оскільки позивач не залишав самовільно частину.
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В. перебувала у щорічній відпустці з 25.07.2025 по 08.08.2025.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , 09.03.2022 призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 на військову службу за призовом під час мобілізації. 10.03.2022 зарахований до особового складу на проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) на посаду командира танка. Має статус УБД відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки про проходження військової служби (трудової діяльності) від 06.06.2025 позивач проходив військову службу з 10.03.2022 по 10.03.2024 командиром танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону ВЧ НОМЕР_1 (місце знаходження АДРЕСА_1 ); з 10.03.2024 по 04.04.2025 сержант резерву 39 запасної роти ВЧ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №111 від 04.04.2025 молодшого сержанта ОСОБА_1 , сержанта резерву 39 запасної роти військової частини НОМЕР_1 (тр-1) звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.03.2025 №52-РС, з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав та вибув у ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зарахування на військовий облік.
У витягу із наказу № 111 від 04.04.2025 також вказано, що з 04 квітня 2025 року виключити позивача зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення.
Виплатити премію у розмірі 590% від посадового окладу за період з 01 квітня по 04 квітня 2025 року.
Виплатити надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та набавки за вислугу років з 01 квітня по 04 квітня 2025 року.
Одноразову грошову допомогу при звільненні виплатити за повних 36 місяців служби.
Вислуга років у Збройних Силах України становить:
календарна - 03 роки 00 місяців 24 дні;
пільгова - 00 роки 00 місяців 00 днів;
загальна - 03 роки 00 місяців 24 дні.
Щорічна відпустка за 2025 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані 28 діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 - 2025 роки.
Грошову допомогу для оздоровлення, відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року (зі змінами), за 2025 рік виплатити у розмірі - 21049,25 гривень.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, відповідно до пункту 1 розділу XXIV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження порядку виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зі змінами) не отримав.
Згідно з довідкою про нараховані складові грошового забезпечення при звільненні позивачу вбачається, що позивачу нараховано за 01.04.-04.04.2025 грошове забезпечення у розмірі 2806,57 грн. також вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 04.04.2025 були здійсненні наступні нарахування військовослужбовцю:
компенсація за невикористані 73 діб щорічної основної відпуски за 2022-2025 рік у розмірі - 51 219,72 гривень;
компенсація за невикористані 42 доби додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік у розмірі - 29 468,88 гривень;
одноразову грошову допомогу при звільненні виплатити у розмірі - 30 310,92 гривень;
грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі - 21 049,25 гривень;
матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі - 21 049,25 гривень.
Загальна сума доходів, нарахованих військовослужбовцю, за період з 01.04.2025 по 04.04.2025 склала 155 904,59 гривень.
Загальна сума доходів, зарахованих військовослужбовцю, за період з 01.04.2025 по 04.04.2025 склала 153 566,02 гривень.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 14.11.2024 №1499/у вказано, що позивач дійсно в період з 16.04.2022 по 09.09.2022, з 04.03.2023 по 24.04.2023. з 15.05.2023 по 13.06.2023, з 22.08.2023 по 28.12.2023 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецька область, Краматорський район, Лиманська міська ТГр. Підстава: журнал бойових дій 3 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. №645 дск від 18.11.2022, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 №14377 від 11.11.2024. Крім того, у довідці вказано, що довідка є підставою для надання особі статусу УБД (особи з інвалідністю внаслідок війни).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, відповідно до довідки про обставини травми від 24.04.2023 №3848, 09.09.2022 одержав Мінно-вибухову травму. Комбіновану травму, термічний опік ІІ а ст. голови, кінцівок, множинні осколкові поранення тулуба, лівої верхньої кінцівки, нижніх кінцівок. Крайовий уламковий перелом латеральною надвиростку лівої плечової кістки зі зміщенням. За обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, піл час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , внаслідок бойового зіткнення з ворожими танками в районі населеного пункту АДРЕСА_3 . Підстава: наказ командира (начальника) військової частини НОМЕР_1 від "13" березня 2023 року № 119.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №375 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 09.01.2024 по 05.02.2024 із основного діагнозу після травматична невропатія лівого променевого нерва (09.09.2022) внаслідок комбінованої травми лівої верхньої кінцівки (термічний опік, осколкове поранення) у вигляді помірного парезу м'язів розгиначів лівої кисті, вегето-сенсорних розладів, порушення функції самообслуговування. Консолідований крайовий перелом латерального виростку лівої плечової кістки, множинні сторонні внутрішньо суглобові тіла (металеві уламки), стійка комбінована контрактура лівого ліктьового суглоба з порушенням функції лівої верхньої кінцівки внаслідок комбінованої травми (09.09.2022). Наслідки комбінованої травми (09.09.2023): опіку полум'ям ІІ-А, ІІІ-Б ступеню голови, обох верхніх кінцівок 12(7)%, опікової хвороби в стадії токсемії, множинних вогнепальних осколкових сліпих та дотичних непроникаючих поранень м'яких тканин грудної клітки зліва, черевної стінки зліва, обох нижніх кінцівок з наявністю сторонніх тіл (металевих уламків) у вигляді зміцнілих рубців).
Згідно з довідкою ВЧ3306 від 15.08.2024 №5002 позивачу проведено медичний огляд у 15 серпня 2024 року. Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва).
[Т94] Наслідки перенесеної комбінованої травми (09.09.2022): опіків полум'ям ІІАБ, ІІІ ступеня голови, обох верхніх кінцівок, 12 (7)% поверхні тіла; множинних ВОСП тулуба, обох нижніх кінцівок, лівої верхньої кінцівки з крайовим уламковим переломом латерального надвиросіку плечової кістки зі зміщенням уламків, лікованого консервативно, оперативно (25.09.2022 - видалення металевих уламків) у вигляді консолідованого перелому латерального відростку лівої плечової кістки, лівобічного посттравматичного остеоартрозу ліктьового суглобу-ІІст. стійко згинально-розгинальної контрактури лівого ліктьового суглобу з помірним обмеженням обсягу рухів, посттравматичної невропатії променевого нерву з незначним порушенням функції; наявності множинних металевих уламків, зміцнілих шкірних рубців. Довідка про обставини травми №3848 від 24.04.2023 видана командиром військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.07.2007 №370 травма кваліфікується як тяжка Поранення (травма), ТАК, пов'язане з захистом Батьківщини.
[М54] Хронічна вергеброгенна цервікалгія.
Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
[М42] Міжхребцевий остеохондроз, спондилоартроз-Іст, спондильоз-Іст, множинні хрящові грижі Шморля шийного та поперекового відділів хребта, унковертебральний артроз, ретролісгез С4-С6, Th12-Sl-lcr, клиноподібна деформація Th10-12-Іст з больовим синдромом, незначним порушенням функції. [М41] S-подібний грудо-поперековий сколіоз І-ст. [М16] Лівобічний гонартроз-Іст. з больовим синдромом, незначним порушенням функції.
Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
Па підставі ст. 61 -б, 23-в, 64-в ,78-в, 79-в графи ІІ Розладу хвороб
Придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Відповідно до довідки до акту МСЕК №4457 від 10.10.2024 серії 12 ААГ №895278 позивачу встановлено інвалідність 3ї групи (порання (травма), так пов'язані із захистом Батьківщини) на строк до 01.11.2025.
Також долучено лист ВЧ НОМЕР_1 від 06.03.2025 №1766 у якому повідомлено щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за виконання бойових завдань за серпень 2024 року. Згідно порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністра оборони України від 07.04.2018 №260 виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 здійснюється на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 . Наказ формується на підставі доповідей командирів підрозділів про виконання підлеглим особовим складом бойових розпоряджень (бойових наказів). Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №272 від 05.09.2024 нарахована додаткова винагорода за серпень 2024 року із розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у виконанні визначеного переліку завдань: з 01.08.24 по 05.08.24 та з 21.08.24 по 30.08.24 кошти в сумі 14298,39 гривень, зараховані на картковий рахунок ОСОБА_1 в Приватбанку згідно відомості розподілу виплат № НОМЕР_3 від 27.09.2024.
Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.01.2024 №184 «Про результати службового розслідування» відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 30.12.2023 № 5765 “Про призначення службового розслідування», майором ОСОБА_2 , заступником командира 7 танкової роти з морально-психологічного забезпечення НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , було проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов самовільного залишення місця несення служби молодшим сержантом ОСОБА_1 , командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , а також з метою встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. В ході проведення службового розслідування, викладеного в матеріалах службового розслідування від 29.01.2024 вхідний № 147 встановлено, що під час дії в Державі правового режиму воєнного стану, молодший сержант ОСОБА_1 , командир танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , зранку 29.01.2024 покинув місце тимчасового розміщення особового складу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у населеному пункті АДРЕСА_4 , знаходився в місці свого проживання у місті Дружківка, Донецької області та був відсутній до 31.12.2023. Згідно рапорту капітана ОСОБА_3 , тимчасово виконуючого обов'язки командира НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 вхідний № 3 від 01.01.2024, близько 17.00 31.12.2023 молодший сержант ОСОБА_1 повернувся в місце розташування свого підрозділу, був відсутній на службі менше 3 діб, а відтак у діях молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , відсутні ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Молодшим сержантом ОСОБА_1 , командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , внаслідок самовільного залишення місця несення служби та відсутності на службі з 29.12.2023 по 31.12.2023, вчинене в умовах воєнного стану, порушено вимоги статті 65 Конституції України, статті 11, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Причинами, що сприяли вчиненню молодшим сержантом ОСОБА_1 , командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , правопорушення, є особиста недисциплінованість цього військовослужбовця, а умови, що сприяли вчиненню ним відповідного правопорушення, є низький рівень правосвідомості цього військовослужбовця.
Наказано:
1.Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 30.12.2023 № 5765 “Про призначення службового розслідування», вважати завершеним.
2. Вважати встановленим факт самовільного залишення місця несення служби з 29.12.2023 по 31.12.2023 молодшим сержантом ОСОБА_1 , командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
3. За особисту недисциплінованість, порушення вимог статті 65 Конституції України, статей 11, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, притягнути молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення - СУВОРА ДОГАНА.
4. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :
не виплачувати за період з 29.12.2023 по 31.12.2023 грошове забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 , командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , внаслідок самовільного залишення місця несення служби, згідно пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом від 07.06.2018 № 260 Міністерства оборони України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за№ 745/32197;
не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 , командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 премії за грудень 2023 року у повному обсязі, згідно пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом від 07.06.2018 № 260 Міністерства оборони України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за№ 745/32197;
не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 , командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду за грудень 2023 року, відповідно до вимог пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом від 07.06.2018 № 260 Міністерства оборони України.
Крім того, долучено до матеріалів справи:
наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.08.2023 №245 з якого вбачається, що молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 8 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 серпня 2023 року №237-РС, призначеного командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду здав. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 №237-РС, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_4 від 22.08.2023 №27449.
наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.09.2023 №271 з якого вбачається, що молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 8 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 серпня 2023 року №237-РС, призначеного на посаду командира танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків, ШПЖ “Сержант», тарифний розряд - 9, ВОС - 117194А. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 489% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 №237-РС, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_4 від 16.09.2023 №30507 та №27449.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб''.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз.1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14
При цьому, Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться
24.02.2018 набрала чинності Постанова № 103, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п. 4 викладено в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з цим, з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб:
станом на 01.01.2018 встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік»);
станом на 01.01.2020 встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік»);
станом на 01.01.2021 встановлений в розмірі 2270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
станом на 01.01.2022 встановлений в розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік») ;
станом на 01.01.2023 встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби з 10.03.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача та інші додаткові виплати мали обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 20.05.2023 (тобто по 19.05.2023 включно), а саме: щодо періоду з щодо періоду з 10.03.2022 по 19.05.2023 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлені Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2022-2023 роки при обчисленні відповідачами грошового забезпечення та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 Постанови № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
У ч.1 та 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено обґрунтованість своїх дій.
Дані позовні вимоги підлягають задоволенню лише у рамках періоду проходження служби у ВЧ НОМЕР_5 з 10.03.2022, про що свідчить запис у військовому квітку позивача (стр. 8), докази про те, що позивач проходить службу у ВЧ НОМЕР_5 з 09.03.2022 у матеріалах справи відсутні.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, суд вказує таке.
Відповідно до наданої роздруківки таблиці грошового забезпечення позивача за 2022 рік вбачається, що позивачу виплачено у листопаді 2022 року матеріальну допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі 13681,30 грн. та грошову допомоги на оздоровлення за 2022 рік - 13681,30 грн. із розрахунку посадового окладу - 1762 грн. визначеному на 01.01.2018, що є протиправним, а тому дані вимоги, в частині перерахунку даних виплачених допомог, підлягають задоволенню та охоплюються вже задоволеними вимогами в контексті здійснення позивачу перерахунку грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023.
Теж саме відноситься до вимог позивача провести індексацію грошового забезпечення за 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'', та охоплюються вже задоволеними вимогами в контексті здійснення позивачу перерахунку грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, а індексація є складовою грошового забезпечення (заробітної плати) в частині додаткового грошового забезпечення та є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці працівників, в тому числі військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Щодо перерахунку грошового забезпечення за вересень 2023 року, за грудень 2023 року, за серпень 2024 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, суд вказує, що 12.05.2023 КМУ прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704" (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
У п.1 Постанови №481 приписано скасувати п.1 п.3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Також п. 2 указаної постанови внесено зміну до п.4 Постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Викладення п. 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 та становить сталу величину 1762 грн, свідчить про відсутність підстав для визначення з 20.05.2023 розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023.
А тому позовні вимоги в частині щодо перерахунку грошового забезпечення за вересень 2023 року, за грудень 2023 року, за серпень 2024 року виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 задоволенню не підлягають.
Щодо тверджень позивача стосовно неповного розрахунку за вересень 2023 року, суд вказує, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.08.2023 №245 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 8 танкової роти 3 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.08.2023 №237-РС, призначеного командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що справи та посаду здав. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 №237-РС, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_4 від 22.08.2023 №27449.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.09.2023 №271 з якого вбачається, що молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 8 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.08.2023 №237-РС, призначеного на посаду командира танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків, ШПЖ “Сержант», тарифний розряд - 9, ВОС - 117194А. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 489% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 №237-РС, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_4 від 16.09.2023 №30507 та №27449.
Дією даних наказів фактично обмежено грошове забезпечення позивача за вересень 2023 року.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі Порядок) посадові оклади (крім слухачів, ад'юнктів, докторантів, військовослужбовців строкової військової служби, курсантів, ліцеїстів) виплачуються з дня вступу до виконання обов'язків за посадою (але не раніше дня видання наказу по особовому складу про призначення на посаду) до дня здавання посади включно.
Відповідно до розділу XVI п. 7 Порядку виплата щомісячної премії здійснюється із дня вступу до виконання обов'язків за посадами і до дня звільнення від виконання обов'язків за посадами, у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами.
Суд акцентує увагу, що позивач не оскаржує вищевказані накази військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2023 №245, №16.09.2023 №271, а тому суд не вдається в дослідження обставин щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за вересень 2023 року.
Тому у задоволенні позову слід відмовити у цій частині.
Також щодо нарахування грошового забезпечення в неповному обсязі за грудень 2023 року, а саме додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 184 від 29.01.2024 «Про результати службового розслідування» вважається встановленим факт самовільного залишення місця несення служби з 29.12.2023 по 31.12.2023 молодшим сержантом ОСОБА_1 командиром танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 . Водночас, притягнуто молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - СУВОРА ДОГАНА.
У зв'язку з чим начальнику фінансової - економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 наказано не виплачувати за період з 29.12.2023 по 31.12.2023 грошове забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , внаслідок самовільного залишення місця несення служби, згідно п. 15 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі Порядок). Також, не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 премії за грудень 2023 року в повному обсязі, згідно п. 5 розділу XVI Порядку.
Крім того, не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 командиру танка 2 танкового взводу 7 танкової роти НОМЕР_4 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду за грудень 2023 року, відповідно до вимог пункту 15 розділу XXXIV Порядку.
Отже, додаткова винагорода та інші виплати за грудень 2023 року не були здійсненні у зв'язку з притягненням молодшого сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення місця несення служби.
У своїх поясненнях позивач заперечує факт самовільного залишення ним військової служби.
Суд зазначає, що у разі незгоди військовослужбовця з висновками або порядком проведення службового розслідування, призначеного за фактом порушення військової дисципліни, належним способом захисту прав є оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування, як це передбачено пунктом 3 розділу IV, пунктом 4 розділу VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.
Згідно з абзацом 16 пункту 1 розділу II цього Порядку військовослужбовець вправі з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри, звернутися до відповідного командира за призначенням службового розслідування, якщо воно не проводилося.
Водночас, суд звертає увагу, що позивач у цій справі також не оскаржує рішення, прийняті за результатами службового розслідування, зокрема, наказ командира військової частини, або бездіяльність відповідача щодо не проведення службового розслідування за фактом відсутності його на службі.
Тому суд не вдається в дослідження обставин щодо неприбуття позивача на службу у військову частину НОМЕР_1 у грудні 2023 року, поважності/неповажності причин, у зв'язку з якими він не з'явився на службу, та наявності/відсутності у його діях порушення військової дисципліни, а також відхиляє доводи позивача про порушення процедури проведення службового розслідування, оскільки ці обставини з огляду на предмет позову, не входять у предмет доказування у даній справі.
У межах спірних правовідносин суд установив, що наказ командира військової частини призупинення виплати грошового забезпечення та здійснення інших видів забезпечення є дійсними та не оскаржуються позивачем.
Тому у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.
Що стосується вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача у відмові позивачу у здійсненні перерахунку грошового забезпечення за серпень 2024 року.
Оскільки, приймаючи пояснення представника позивача про те, що 08.08.2024 по 15.08.2024 проходив за направлення командира в/ч НОМЕР_5 медичний огляд та має отримати додаткову винагороду в повному обсязі за 30 календарних днів військової служби, суд вказує, що відповідно до витягу з Приватбанку позивача вбачається, що позивачу за серпень 2024 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 20861,76 грн, та додаткова винагорода за 01.08.2024 по 05.08.2024 та з 21.08.2024 по 30.08.2024 із розрахунку 30000 грн. на місяць.
Судом не встановлено додаткових специфічних умов для нарахування позивачу додаткової винагороди, оскільки у періоди з 08.08.2024 по 15.08.2024 позивач не перебував на стаціонарному лікуванні захворювання, а норми Постанови №168 передбачають виплату додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку зі поранення, травми чи контузії, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Представник позивача не наводить жодних правових обґрунтувань того, що виплата грошового забезпечення в даному випадку має здійснюватися з врахуванням Постанови №168.
Щодо зобов'язання відповідача видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на момент звільнення та зобов'язання відповідача провести позивачу виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на момент звільнення, суд вказує наступне.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що позивач не набув права на компенсацію вартості неотриманого речового майна із посиланням на положення п.29 розділу V Інструкції №232, у зв'язку з чим у нього відсутнє право на отримання відповідної довідки, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі і вище - Інструкція №232).
У п.4 розділу І Інструкції №232 визначає, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ "Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період" Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до п.1 розділу V Інструкції №232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Відповідно до п.8 розділу V Інструкції №232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пункт 28 розділу V Інструкції №232 передбачає, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пункт 30 розділу V Інструкції №232 встановлює, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд враховує, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.01.2021 у справі №200/1873/19 зазначив, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Як вказав суд касаційної інстанції, зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців суд вважав доречним порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п.3 ч.1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Так, за приписами п.4 розділу ІІІ Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
В свою чергу п.29 розділу V Інструкції №232 визначає, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу, предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма п.29 розділу V Інструкції №232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.
Тобто, п.29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону №2011-ХІІ.
Таким чином, п.29 розділу V Інструкції №232, не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та відповідно видачі довідки про вартість речового майна, на підставі якої здійснюється така виплата.
Наведене свідчить, що позивач звільнений у відставку з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що відповідає вимогам, встановленим п.п.2 та 3 Порядку №178.
За таких умов, висновки відповідача про те, що позивач не набув права на компенсацію вартості неотриманого речового майна, у зв'язку з чим у нього також відсутнє право на отримання відповідної довідки суд вважає помилковими.
Тож з урахуванням наведених вище норм права та встановлених обставин справи, суд вважає, що в/ч НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не видачі позивачу довідки про вартість неотриманого під час проходження військової служби речового майна.
Стосовно виплатити середнього заробітку за весь час затримки при звільненні (а також грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України), суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст.і 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Частина 1 ст. 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
У цій справі судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 10.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, та непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане майно, що належало до видачі.
При цьому, станом на час пред'явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи остаточного розрахунку з урахуванням вищевказаних виплат з позивачем не проведено.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише в момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Наведене дає підстави для висновку, що вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можливе лише після проведення остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що відшкодування за час затримки розрахунку має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок (розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат.
Таким чином, до повного розрахунку із позивачем суд позбавлений можливості визначити обґрунтований розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням вищевказаних критеріїв.
З огляду на вказане, позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлено передчасно, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача видати позивачу довідки для перерахунку його пенсії з 09.03.2022 відповідно до постанови № 704 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови № 704, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом № 1082-IX, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положень п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи, однак суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків.
На підставі вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу довідки для перерахунку його пенсії з 09.03.2022 відповідно до постанови № 704 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови № 704, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом № 1082-IX, для проведення перерахунку основного розміру пенсії, оскільки вона заявлена на майбутнє.
Також суд відмічає, що позовні вимоги викладені у прохальній частині позовної заяви не відповідають обставинам та обґрунтуванням порушень права позивача викладеним у змісті позовної заяви, поясненнях тощо.
Слід звернути увагу, що за змістом позову представник позивача вбачає підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000, 00 грн. за період лікування 09.01.2024 по 05.02.2024 та додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. за період лікування 06.01.2025 по 20.01.2025 пропорційно дням такого лікування.
Разом з тим, в позовних вимогах такі вимоги відсутні.
Суд вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.
Добросовісною вважається поведінка, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (висновки Верховного Суду у справі №357/11125/22).
Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого поданий позов.
Відповідно до висновку Верховного Суду в ухвалі від 23.01.2019 у справі №9901/35/19 під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Щодо обраного судом способу захисту порушеного права в інший частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача по суті спору не свідчать про законність вчинених ним дій.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 10.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненадання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.04.2025 та непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане майно, що належало до видачі станом на 04.04.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.04.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести позивачу нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 04.04.2025.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивач є учасником бойових дій, а отже звільнений від сплати судового збору.
Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не вирішується, оскільки повний розрахунок понесених позивачем витрат, як зазначено в позовній заяві, буде надано відповідно до вимог ч. 7 ст. 139 КАС України протягом п'яти діб з дня проголошення рішення суду.
Тому, питання про розподіл вказаних судових витрат може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення після надання позивачем доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат в порядку та строки передбачені ст. ст. 139, 143, 252 КАС України.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період 10.03.2022 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.04.2025 та непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане майно, що належало до видачі станом на 04.04.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.04.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 04.04.2025.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складено 12.08.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька