12 серпня 2025 рокуСправа №160/16325/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Криворізької центральної окружної прокуратури, в інтересах держави в особі, Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства державного агентства лісових ресурсів України до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства державного агентства лісових ресурсів України до Лозуватської сільської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Лозуватської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України та зобов'язати Лозуватську сільську раду розглянути на сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісених земель у порядку визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що внаслідок порушення вимог законодавства, яке регулює порядок збільшення лісистості території України, Лозуватська сільська рада без винесення на розгляд сесії подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі Південно-Східне МУЛМГ) не віднесла заліснену земельну ділянку з кадастровим номером 1221884000:09:001:0940 загальною площею 6,4983 га, в межах якої ідентифікуються 6,0213 га вкритих лісом до самозалісених земель.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 10 червня 2025 року.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
У силу вимог ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Криворізькою центральною окружною прокуратурою з'ясовано, що Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства 07.03.2025 звернулося до Лозуватської сільської ради з поданням № 01-08/424 щодо ухвалення рішення про віднесення вкритої лісом земельної ділянки з кадастровим номером 1221884000:09:001:0940 загальною площею 6,4983 га, в межах якої ідентифікуються 6,0213 га вкритих лісом до самозалісених земель.
До вказаного подання додано викопіювання інформації (схеми розташування) з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України про місце розташування цієї самозалісеної ділянки.
Лозуватська сільська рада листом від 10.03.2025 року № 960/0/2-25 проінформувала Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про відсутність можливості фінансування робіт по розробці технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Вказала, що розроблення технічної документації буде проводитись при наявності вільних коштів.
Вважаючи, що Лозуватська сільська рада допускає бездіяльність щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 1221884000:09:001:0940 загальною площею 6,4983 га, в межах якої ідентифікуються 6,0213 га вкритих лісом до самозалісених земель, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
"Інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18 та від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17 сформульовано визнання "інтересу держави" ("публічного інтересу") як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року (справа №806/1000/17) звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
З огляду на викладене, питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема:
- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;
- прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ з наведенням відповідного обґрунтування.
Відповідно до Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міндовкілля від 29.09.2022 № 404, Південно-Східне МУЛМГ підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом, який забезпечує, зокрема, ведення моніторингу лісів, бере участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо.
Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Держлісагентства та відповідно до вимог законодавства звернулося із поданнями до Лозуватської сільської рада про віднесення земель до самозалісених, які залишилися без належного реагування органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 103 Лісового кодексу України, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.
З метою надання інформації щодо вжиття заходів з метою захисту порушених інтересів держави, Криворьзькою центральною окружною прокуратурою 21.04.2025 року були направлені листи № 59-3676вих-25 до Державного агентства лісових ресурсів України та № 59-3801вих-25 до Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.
Листом від 09.05.2025 року за №01-08/729 Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що у зв'язку з відсутністю фінансування не здійснює претензійно-позовну роботу щодо органів місцевого самоврядування, оскільки такі заходи потребують належного бюджетного забезпечення. Управління не заперечує щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства щодо зобов'язання Лозуватської сільської ради розглянути на сесії подання Управління про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 1221884000:09:001:0940 загальною площею 6,4983 га до самозалісених земель.
Державне агентство лісових ресурсів України листом від 22.05.2025 року за № 12-12/2864-25 повідомило, що заходи для усунення вказаних порушень закону в судовому порядку ним не вживалися та Держлісагентство не заперечує проти представництва Криворізькою центральною окружною прокуратурою інтересів держави в суді із зазначеного питання.
Отже, Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснював захист таких інтересів, що свідчить про його бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру.
Відповідно до позиції Верховного Суду в постанові від 09.02.2023 у справі №160/7640/20, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Ураховуючи, що пп. 6 п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022, введеного в дію Указом Президента України від 29.09.2022 № 675/2022, Кабінет Міністрів України разом із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування зобов'язано забезпечити безумовне виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 07.06.2021 № 228/2021, щодо ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України, віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, становить державний інтерес у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Суд проаналізувавши обставини цієї справи та норми права, які регламентують порядок звернення прокурора до суду з адміністративним позовом, а також зважаючи на висновки Верховного Суду щодо їх застосування, дійшов висновку, що саме Державне агентство лісових ресурсів України та Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є тими державними органами, які забезпечують, зокрема, ведення моніторингу лісів, беруть участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо, мають право здійснювати захист інтересів держави у сфері охорони лісів через утворений територіальний орган - Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та звертатись до суду якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Державне агентство лісових ресурсів України та Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства як органи, наділений відповідними повноваженнями щодо захисту порушеного права, будучи належним чином обізнаною про існуюче порушення, упродовж достатнього часу не вжили жодних належних заходів, в тому числі щодо звернення до суду із відповідною позовною заявою, у зв'язку з чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Отже, звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у цій справі є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, лише орган прокуратури є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку відновити статус і режим земель на території природно-заповідного фонду, розташованого в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення.
Щодо предмета спору судом встановлено наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указами Президента України від 07.06.2021 №228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», №675/2022 від 29.09.2022 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 «Про охорону, захист, використання та відновлення лісів України в особливий період», екологічної ініціативи Президента України «Зелена країна», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 №2321- IX, передбачено проведення ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності.
Згідно із статтею 4 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
При цьому, у статті 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом. Аналогічне визначення містить Земельний кодекс України (ст. 57-1).
З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України. Зокрема, за частиною 3 статті 57-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Частиною другою цієї статті визначено, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Водночас віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (частина четвертої статті 57-1 Земельного кодексу України).
З метою реалізації вказаної норми частини четвертої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом четвертим, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.
Таким чином, існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об'єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Разом з тим, для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Згідно із положеннями частини п'ятої ст. 57-1 Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.
Отже, під час вирішення питання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених суд зазначає, що спірна земельна ділянка сформовані як об'єкт цивільних прав, що не перешкоджає віднесенню її до самозалісених земель.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів винесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного МУЛМГ та прийняття щодо нього рішення.
Так, згідно із пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.
Земельні відносини відповідно до частин першої, другої статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Оскільки земельні відносини передбачають, зокрема, віднесення земельних ділянок до самозалісених, а відповідач, згідно із частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності на його території, вирішення питання про віднесення земельних ділянок, указаних у поданні Південно-Західного МУЛМГ до самозалісених земель повинно розглядатися виключно на сесії міської ради.
Відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.
Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (частина 17 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Враховуючи викладене, подання Південно-Східного МУЛМГ від 07.03.2025 № 01-08/424 щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної підлягало розгляду саме на сесії Лозуватської сільської ради з прийняттям рішення відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 57-1 Земельного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання інформації про виконання органом місцевого самоврядування вказаних вимог законодавства, на запит Криворізької центральної окружної прокуратури, Південно-Східне МУЛМГ листом від 12.03.2025 року №01-08/461 надало копію свого подання від 07.03.2025 № 01-08/424 з додатком та копію відповіді на нього Лозуватської сільської ради, в якій було повідомлено про невинесення подання на розгляд сесії у зв'язку із відсутністю можливості фінансування робіт по розробці технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
При цьому, суд зазначає, що Лозуватська сільська рада не повідомила Південно-Східне МУЛМГ про терміни віднесення земельної ділянки до самозалісеної у майбутньому, та про те, яких заходів вжито чи буде вжито з метою реалізації Державної політики на вказаному напрямку, а також не навела обґрунтування необхідності розроблення технічної документації.
Доказів розгляду сесією Лозуватською міською радою питання саме про віднесення спірної земельної ділянки до самозалісеної відповідачем не надано.
Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Оскільки за приписами Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.
Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Аналіз статей 57-1, 122 Земельного кодексу України, 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земельної ділянки, зазначеної у поданні Південно-Східного МУЛМГ, свідчить, що вона є самозалісеною, а тому, сільська рада протиправно не винесла на розгляд сесії подання та не прийняла рішення щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної.
Згідно із пунктом четвертим частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невинесення на розгляд сесії ради вищезазначеного подання Південно-Східного МУЛМГ є протиправною.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що у спірних відносинах відповідач Лозуватська сільська рада не реалізувала своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянула відповідне питання та не надала оцінки поданню Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 та доданим до нього документам, а позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 1221884000:09:001:0940 загальною площею 6,4983 га, в межах якої ідентифікуються 6,0213 га вкритих лісом до самозалісених земель у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, - є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Таким чином, адміністративний позов керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства державного агенства лісових ресурсів України підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає належним способом захисту порушених прав визнання протиправною бездіяльність Лозуватської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України, з покладенням на Лозуватської сільську ради обов'язку розглянути на сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 та прийняти за результатами розгляду акт у формі рішення.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства державного агентства лісових ресурсів України до Лозуватської сільської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Лозуватської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України
Зобов'язати Лозуватську сільську раду розглянути на сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/424 та прийняти за результатами розгляду акт у формі рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев