11 серпня 2025 р.Справа №160/22730/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо не розгляду рапорту звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 та не звільнення останнього з військової служби на підставі пп. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю яка є інвалідом ІІ групи та згідно висновку ЛКК потребує постійного догляду;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , розглянути рапорту про звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 та звільнити останнього з військової служби на підставі пп. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_4 , яка є інвалідом ІІ групи та згідно висновку ЛКК потребує постійного догляду.
07.08.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом винесення ухвали про забезпечення адміністративного позову, якою заборонити військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , в особі посадових осіб - вчиняти дії щодо переведення, переміщення, відрядження громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 до іншої військової частини, з метою подальшого проходження ним військової служби в Збройних Силах України, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що позивач з 01.07.2025 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , Міністерства оборони України. ОСОБА_1 має матір ОСОБА_2 , яка відповідно довідки МСЕК серія МСЕ-ДНА-01 №666883 є інвалідом другої групи та потребує постійного догляду. З метою реалізації права інваліда на забезпечення стороннього догляду, виконання обов'язку по здійсненню догляду за матір'ю - ОСОБА_1 висловив своє бажання щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю, як за особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі пп. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У зв'язку з вищезазначеним, ОСОБА_1 особисто звернувся з рапортом у паперовій формі від 16.07.2025 до Військової частини НОМЕР_6 . Як зазначає позивач, станом на момент подання позову, позивач з військової служби не звільнений, про результати розгляду рапорту не повідомлений. Відповідач - військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України є учбовою частиною. Після проходження курсу базової військової підготовки, що зазвичай триває не більш ніж 50 діб - курсанти будуть переведені до інших бойових частин Міністерства оборони України, для подальшого проходження служби. Термін проходження служби позивачем у військовій частині НОМЕР_1 з 01 липня 2025 року, тобто фактично у другій половині серпня 2025 року ОСОБА_1 буде переведено до іншої частини Міністерства оборони України. Враховуючи те, що тільки командир військової частини № НОМЕР_6 має право на видання наказу про звільнення ОСОБА_1 , подальше переміщення позивача на нове місце військової служби із цієї військової частини до іншої, унеможливить виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на його користь - оскільки в результаті виключення позивача із списку особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із його переміщенням до іншої військової частини (по закінченню курсу базової військової підготовки) позбавить підстав командира ВЧ № НОМЕР_1 на видання наказу про звільнення з військової служби позивача. В той же час ОСОБА_1 вимушений буде знову звертатись із рапортом вже до нового командира нової військової частини і у випадку його нерозгляду або відмови вимушений буде знову звернутись до суду за захистом своїх прав, що може тривати нескінченно і подальшому може призвести до грубого порушення прав позивача і неможливості їх відновлення. Відтак, наявні підстави для забезпечення позову.
Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.
Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено підстав для необхідності виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відтак заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів ч. 1, 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Водночас, суд звертає увагу, що за змістом п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відтак, на час проходження позивачем військової служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.
Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Беручи до уваги наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які вже видані та ще можуть бути видані командиром військової частини в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, оскільки заявник наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти відповідачу вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.
Крім цього, суд не може погодитись з доводами заявника, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості відновлення порушеного права.
Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Так, предметом спору у цій справі є передусім бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нерозгляду рапорту звільнення ОСОБА_1 .
Тобто, вчинення дій щодо можливого переміщення не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача розглянути поданий позивачем рапорт. Таким чином, заборона направлення/переведення позивача ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача, у разі задоволення позову, буде виконано.
Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вилине на можливість розгляду відповідачем рапорту позивача у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявника, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/22730/25 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Суддя Н.Є. Калугіна