м. Вінниця
31 липня 2025 р. Справа № 826/18472/14
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
за участю:
секретаря судового засідання: Тлуста А.О,
позивач: не з'явився,
представника відповідача: Невесенко І.М.,
представника третьої особи: Жолинської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство юстиції України про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії,-
до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просив:
- скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 24 жовтня 2014 року №10/13-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Запорізькій області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Запорізькій області;
- зобов'язати Службу безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
15.01.2015 року на адресу суду надійшли заперечення проти адміністративного позову, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки дії щодо звільнення позивача з посади, а також надання Міністерству юстиції України відповідних відомостей для внесення їх до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом.
23.01.2015 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог.
У судовому засіданні 05.02.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено Міністерство юстиції України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 року зупинено провадження у справі №826/18472/14 до вирішення Конституційним Судом України об'єднаного конституційного провадження за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частини першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та 47 народних депутатів України щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, шостої статті 1, частини першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади".
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №826/18472/14 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Свентуху В.М.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду адміністративну справу №826/18472/14 прийнято до провадження. Даною ухвалою також:
- зобов'язано сторони повідомити суд про усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі;
- запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення щодо актуальності цього спору та процесуальної позиції по суті заявлених позовних вимог;
- запропоновано учасникам справи надати додаткові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин, які стосуються предмету даного спору та які виникли за період розгляду даної справи;
- зобов'язано учасників справи, у разі зміни фактичних обставин у даній справі, вибуття або заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке.
Представником Міністерства юстиції України подано пояснення щодо позову у яких вказано на відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду поновлено провадження в справі та призначено підготовче засідання.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади прийнято на виконання Закону України "Про очищення влади", який набув чинності 16.10.2014 року та містив норми прямої дії, які підлягали безумовному виконанню.
Також вказано, що звільнення позивача з посади у жодному разі не порушувало його права, як військовослужбовця Служби безпеки України, оскільки його зараховано у розпорядження відповідного начальника зі збереженням грошового забезпечення за раніше займаною посадою, а також за ним зберігалися усі соціальні гарантії, передбачені законодавством України для військовослужбовців Служби безпеки України.
Ухвалою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Позивачем подано заяву (вх.№40066/25), у якій останній вказав, що відмовляється від позовної вимоги щодо поновлення на посаді першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Запорізькій області.
У поданій заяві позивач також просив здійснювати розгляд справи за вимогами у наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 24 жовтня 2014 року №10/13-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області;
- зобов'язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 24 жовтня 2014 року №10/13-ОС, з метою вилучення з реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою суду заяву позивача про відмову від позову в частині позовних вимог задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа - Міністерство юстиції України в частині позовних вимог про поновлення на посаді першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Запорізькій області закрито.
За наслідками проведеного підготовчого судового засідання, усною ухвалою суду, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, проте клопотав про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи у судовому засіданні вказала, що Головою Служби безпеки України правомірно прийнято оскаржуваний наказ.
Крім того, в судовому засіданні судом визначено остаточний процесуальний статус Міністерства юстиції України, як третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.
Позивач з 01 вересня 1989 року по 30 грудня 2014 року проходив військову службу в органах державної безпеки та Служби безпеки України.
З 26 січня 2013 року по 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перебував на посаді першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області.
24.10.2014 року Головою Служби безпеки України прийнято наказ №10/13-ОС яким позивача звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно звільнено його з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області з підстав, які визначені пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року" №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2009 №1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи, керується принципом верховенством права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Згідно статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є - підстави передбачені Законом України "Про очищення влади".
Так, 16.10.2014 набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).
В розумінні статі 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).
Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положень" Закону №1682-VII, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Отже, наведеними положеннями визначено, що звільнення осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади", проводиться у зв'язку із виявленням відповідних відомостей про особу, за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного висновку.
Водночас, Закон України "Про очищення влади" передбачає можливість звільнення без здійснення відповідної перевірки осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" за критеріями, визначеними частиною першою статті 3 Закону України "Про очищення влади" (пункт 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про очищення влади") на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.
Можливості звільнення осіб до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади" без проведення перевірки, на підставі лише відомостей, наявних в особових справах цих осіб, норми пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про очищення влади" не передбачають.
Разом із тим, стаття 2 Закону №1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
Водночас, чіткий перелік посад начальницького складу органів внутрішніх справ окремо визначено у переліку посад у пункті 6 частини першої статті 2 Закону №1682-VII.
Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів Служби Безпеки України за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.
Як встановлено судом, позивач з 26 січня 2013 року по 24 жовтня 2014 року обіймав посаду першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, що сукупно складає більше одного року.
При цьому суд вважає, що для правильного вирішення спору необхідно вирішити питання чи достатньо самого факту перебування позивача на вказаній посаді протягом сукупного строку більше одного року для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VІІ, що є визначальним для вирішення цього публічно-правового спору.
Тому, оцінюючи спірний наказ крізь призму необхідності втручання у право позивача у демократичному суспільстві, суд вказує на таке.
Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.01.2019 у справі №800/186/17.
У справі №800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Разом з тим необхідно врахувати, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв.
По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію.
По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації.
Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
Суди зобов'язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов'язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України", із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.
У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 209).
У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони "необхідні у демократичному суспільстві" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією "демократії, здатної себе захистити", що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ("демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована") та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.
За висновком ЄСПЛ його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов'язаних з переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов'язаних зі (стверджувальними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.
Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ аналізував ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента Януковича, який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент Янукович, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв'язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувальна загроза, яку широке коло осіб, до яких застосовувалися передбачені Законом "Про очищення влади" заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці зі спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 275).
ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв'язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі "Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства" [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява №48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі "Жданока проти Латвії" [ВП] (Zhdanoka v. Latvia) [GC], заява №58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі "Жданока проти Латвії", пункт 115) (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 292-293).
Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ, у справі "Полях та інші проти України", ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).
ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 72, 297).
У ситуації заявників у справі "Полях та інші проти України" ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_3 .
Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана ОСОБА_3 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 299-300).
Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 301-302).
У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
Крім того, Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без встановлення зв'язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 03.06.2020 (справа №817/3431/14) та від 23.04.2021 (справа №826/17805/14).
Повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено, що позивача було звільнено з посади, зокрема на підставі Закону №1682-VII за критерієм перебування на цій посаді більш ніж один рік із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
Матеріали справи не містять відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірний наказ не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
У питанні застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.
Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною другої статті 2 КАС України.
Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 13 лютого 2023 року (справа №800/35/16) Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до позивача щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
За таких обставин дійшов висновку, що оскаржуваний наказ в частині посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що є порушенням статті 8 Конвенції.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність наказу Голови Служби безпеки України №10/13-ОС від 24.10.2014 року в частині посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", як підставу для зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року та звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області.
Крім того, суд зазначає, що спірний наказ, окрім посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", також містить посилання на розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №1-ДСК від 08.01.2014 року "Про проведення у Службі безпеки України у 2014 році організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності оперативно-службової діяльності".
Дослідивши зміст зазначеного розпорядження, судом встановлено, що він не містить будь-яких посилань на Закону України "Про очищення влади", а тому є самостійною підставою для прийняття спірного наказу.
При цьому, позивач не навів жодних доводів щодо протиправності наказу в частині посилань на розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №1-ДСК від 08.01.2014 року "Про проведення у Службі безпеки України у 2014 році організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності оперативно-службової діяльності".
Відповідно до принципу диспозитивності, що містить частина 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд не вправі самостійно відшукувати та обирати інші правові підстави позову на які не здійснено посилання позивачем, оскільки такий підхід буде складати порушення зазначеного принципу.
Належними є способи захисту, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який забезпечує виконання її приписів. Визначення ефективного судового захисту пов'язане з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.
Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не може виходити за межі цих вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.
Таким чином, суд не вбачає підстав для скасування наказу №10/13-ОС в частині посилань на розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №1-ДСК від 08.01.2014 року "Про проведення у Службі безпеки України у 2014 році організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності оперативно-службової діяльності".
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Служби безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 24 жовтня 2014 року №10/13-ОС, з метою вилучення з реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", а також надання відомостей з нього.
Так, пункт 9 вказаного положення передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів: копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою; копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили; копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.
Судом встановлено, що на виконання вказаних положень Міністерством юстиції України внесена відповідна інформацію про позивача до Реєстру.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Служби безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України №10/13-ОС від 24.10.2014 року в частині посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", як підставу для зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року та звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, з метою вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
На підставі викладеного та керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України №10/13-ОС від 24.10.2014 року в частині посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", як підставу для зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року та звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області.
Зобов'язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України №10/13-ОС від 24.10.2014 року в частині посилань на пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", як підставу для зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року та звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, з метою вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про ОСОБА_1 .
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074);
Третя особа: Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622).
Рішення у повному обсязі складено 11.08.2025 року.
Суддя Свентух Віталій Михайлович