Номер провадження 22-ц/821/1053/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/451/25 Категорія: 310040000 Баронін Д. Б.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
07 серпня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, за участю Сагунівської сільської ради, як органу опіки та піклування, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22.10.2024 року. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 . З квітня 2024 року ОСОБА_2 свій обов'язок по утриманню їх спільної дитини не виконує, не цікавиться її життям та здоров'ям, не піклується про її фізичний та моральний розвиток, не надає коштів на утримання доньки, ставиться безвідповідально до своїх обов'язків, як матері дитини, ухиляється від їх прямого виконання.
Керуючись такими доводами позивач просив суд позбавити відповідача батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 , а саме про необхідність приділення регулярної уваги піклуванню про фізичний і духовний розвиток дитини, її дошкільне навчання, підготовку до самостійного життя шляхом здійснення наступних дій: систематичного відвідування дитини за місцем проживання батька; систематичного спілкування з дитиною; участі в матеріальному забезпеченні дитини їжею, одягом, іграшками тощо.
Покладено на Сагунівську сільську раду, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням батьківських обов'язків ОСОБА_2 протягом одного року з дня набрання цим рішенням законної сили. Роз'ясннено ОСОБА_2 , що, у разі повторного допущення нею ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, орган опіки та піклування матиме право повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.
Ухвалюючи рішення, суд виснував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується у виняткових випадках та виключно тоді, коли невиконання батьківських обов'язків зумовлено винною, усвідомленою поведінкою одного з батьків, що негативно впливає на фізичний, духовний, психологічний розвиток дитини як складові її виховання. Судом враховано, що відповідач з квітня 2024 року не бере участі у процесі виховання дитини, зокрема, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною, не надає коштів на утримання доньки, тобто ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Разом з тим, суд врахував, що з липня 2023 року по квітень 2024 року відповідач проживала з дитиною та брала участь у її вихованні, що свідчить про наявність у неї в минулому волі до участі у процесі виховання дитини. Станом на час розгляду цієї справи дитині ще не виповнилося навіть двох років, а з часу припинення ОСОБА_2 участі у вихованні дитини пройшов лише один рік, що свідчить про можливість останньої повернутися до процесу виховання дитини без значної шкоди для психологічного чи емоційного розвитку дитини. Відповідач, згідно з показами свідка та поясненнями позивача, не зловживає алкогольними напоями, відсутні відомості про її аморальний чи антисоціальний спосіб життя.
Крім того, суд прийшов до висновку про невідповідність звернення позивача до суду для досягнення мети звернення - можливості влаштування дитини у заклад освіти без згоди матері.
Також районний суд не врахував висновок органу опіки та піклування в частині відповідності інтересам дитини позбавлення батьківських прав її матері. На думку суду, на даний час інтересам дитини не відповідає позбавлення батьківських прав її матері.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушеннями. Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема судом першої інстанції неправильно тлумачено закон та порушено норми процесуального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що районним судом встановлено факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї дочки, що є підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, проте судом пряму норму матеріального права застосовано не було.
На переконання апелянта, наявність у відповідача в минулому волі до участі у процесі виховання дитини не виправдовує ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків. Дочка щодня потребує материнського піклування та участі матері у процесі її виховання, а тому навіть належне виконання матір'ю обов'язків у минулому не дає їй морального права ухилятися від виконання своїх обов'язків по відношенню до дитини на теперішній час.
Висновок суду в частині того, що мати не може бути позбавлена батьківських прав в тому числі через те, що дитині ще не виповнилося двох років є безпідставним, оскільки нормами СК не передбачено вік дитини, щодо якої батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків.
Окремо апелянт називає цинічним висновок суду щодо врахування того, що з того моменту як мати лишила дитину пройшов лише рік, оскільки рік проживання малолітньої дитини без материнської любові і піклування є досить значним проміжком часу, а зазначення судом словосполучення «лише один рік» свідчить про те, що суд в повній мірі знехтував інтересами дитини.
Зазначення судом першої інстанції про можливість відповідача повернутися до процесу виховання дитини без значної шкоди для психологічного чи емоційного розвитку дитини є припущенням суду і, в жодній мірі, не покликане на інтереси малолітньої дитини.
Також скаржник зазначає про те, що врахуванням судом відсутності відомостей про аморальний чи антисоціальний стан матері, відсутність алкогольної залежності не є пом'якшуючою обставиною, яка може виправдати поведінку матері, яка ухиляється від виконання своїх обов'язків по відношенню до дитини.
Апелянт також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що нормами діючого законодавства не передбачено, що позивач, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, має зазначити мету подання такого позову. За загальним правилом позов має містити предмет та підставу позову.
Просить також врахувати, що відповідач у разі усвідомлення своєї колишньої поведінки та наявності щирого бажання виконувати батьківські обов'язки відносно спільної дочки та піклуватися про неї, не позбавлена права поновити свої батьківські права на підставі ч. 1 ст. 169 СК України.
До того ж, апелянт вказує на порушення районним судом норм процесуального права. Зокрема, на переконання апелянта, суд вийшов за межі позовних вимог, зазначивши у резолютивній частині рішення попередження для відповідачки. Крім того, вказавши про право органу опіки та піклування у разі повторного допущення відповідачкою повторно звернутися до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, суд фактично позбавив ОСОБА_1 права на звернення до суду із таким позовом.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Апеляційним судом за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Черкаси Черкаської області, про що 05.08.2023 зроблено відповідний актовий запис № 206. При цьому, батьком дитини записаний ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 6).
З витягу з реєстру Сагунівської територіальної громади № 2024/003881923 від 18.04.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою № 9 виконавчого комітету Сагунівської сільської ради від 14.01.2024 року разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_3 , 2023 р.н., ОСОБА_4 , 1963 р.н., ОСОБА_5 , 1955 р.н. (а.с. 8).
Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 13.05.2008 року (а.с. 5, зв).
Позивач офіційно працевлаштований.
Відповідач отримує соціальну допомогу на дитину до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до рішення Черкаського районного Черкаської області у справі № 707/2271/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішення набрало законної сили 22.11.2024 року (а.с. 9-10).
З розрахунку заборгованості державного виконавця з приводу виконання вищевказаного виконавчого листа від 10.02.2025 р вбачається, що з серпня 2024 року по січень 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 18 718, 87 грн. (с. 73).
Згідно з актом обстеження умов проживання дитини від 14.01.2025 року, затвердженого головою Сагунівської сільської ради І. Бодяненко, 14.01.2025 року проведено обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам, будинок газифікований, проведено водопостачання і в кухню, і в ванну кімнату, в кімнатах чисто, всі кімнати достатньо умебльовані, наявна вся необхідна побутова техніка і предмети повсякденного вжитку. Для дитини відведена окрема омебльована кімната з ліжком, столом, шафою для одягу, є багато іграшок та книжок. Батько створив всі необхідні умови для повноцінного проживання, виховання та розвитку своєї дочки ОСОБА_3 . Родина піклується про дитину, допомагають бабуся з дідусем, які тут проживають. З їх слів мати дитини не приходить до своєї дочки, не турбується дитиною. (а.с. 13)
Відсутність матері дитини за адресою проживання дитини та одноосібна учать у вихованні малолітньої донки також підтверджується письмовими заявами сусідів ОСОБА_6 (а.с. 16), ОСОБА_7 (а.с.17), ОСОБА_8 (а.с. 19), ОСОБА_9 (а.с. 20), заявою ОСОБА_10 (а.с. 18), показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Відповідно до листа КНП «Другий черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11.02.2025 року малолітня ОСОБА_3 має укладену декларацію з лікарем-педіатром, яку уклала мати дитини ОСОБА_2 . Дитину на огляду до лікаря-педіатра з січня 2024 року батьки супроводжували удвох, а після виповнення дитині одного року у липні 2024 року у лікувальний заклад звертається лише батько дитини, мати станом дитини не цікавиться (а.с. 59).
З висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сагунівської сільської ради від 15.01.2025 № 10, вбачається, що орган опіки вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У ч.ч. 1,2,4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, що відображено у висновках Верховного суду з питань застосування норм матеріального права, які зазначені зокрема у постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17.
Апеляційний суд, перевіривши надані позивачем докази, враховує, що предметом доказування у цій справі є не позитивна характеристика позивача, його дохід та належні умови проживання батька та дитини, а наявність свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов'язків з боку матері ОСОБА_2 , нагальна необхідність застосування крайнього заходу впливу до неї у вигляді позбавлення батьківських прав, а також відповідність вжиття такого заходу принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Презумція обгрунтованості позовних вимог вказує на обов'язок позивача довести належними, допустимими та достатніми доказами винне та свідоме ухилення матері дитини від виконання батьківських обов'язків. Натомість, у зібраних в справі доказах немає жодного підтвердження того, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від своїх батьківських обов'язків щодо дитини, і не зазначено відповідної інформації у текстах наданих доказів.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
Суд першої інстанції в силу вимог ст. 19 ч. 6 СК України обгрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обгрунтованим та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов'язками. При наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений в розгляді справи. При цьому, сама перевірка проведена формально, без з'ясування причин не виконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків та фактично суперечить інтересам дитини щодо можливості збереження сімейних зв'язків із матір'ю. Жодних письмових заяв до органу опіки та піклування від матері на підтвердження її ставлення до виховання дочки ОСОБА_13 не надходило. Повідомлення від матері дитини, отримані у телефонному режимі, не можуть покладатися в основу висновку про доцільність позбавлення матері батьківських прав. Матеріали справи не містять будь-яких звернень з приводу невиконання нею батьківських обов'язків до служби у справах дітей за місцем її проживання чи інших засобів впливу на ОСОБА_2 з боку компетентних органів державної влади.
Апеляційний суд також враховує, що у справі ухвалено заочне рішення. Відповідач ОСОБА_2 суду першої інстанції своєї позиції з приводу вищезазначеного позову позивача щодо позбавлення батьківських прав відносно дочки ОСОБА_13 , не виказувала, заяви про визнання позову не подавала. Позов розглянуто без участі ОСОБА_2 та встановлення її беззаперечної позиції щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків. В той же час, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав необхідно встановити саме бездіяльність та винне ухилення від виконання батьківських обов'язків одного з батьків.
Необхідність з'ясування причин не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків підтверджена також у постанові ВС у справі № 541/939/22 від 23.04.2025 р.; у постанові у справі 336/1230/23 від 05.03.2025 р.
Більш того, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (висновок КЦС ВС у постанові від 29.04.2020 р у справі № 522/10703/18, постанові від 11.03.2020 р у справі № 638/16622/17.
Таким чином, доводи апелянта щодо порушення районним судом норм процесуального права, зокрема щодо виходу за межі позовних вимог шляхом зазначення у резолютивній частині рішення попередження для відповідачки апеляційним судом відхиляються як безпідставні, а висновки суду першої інстанції в цій частині є законними.
Апеляційний суд також враховує, що, у разі, якщо мати змінить своє ставлення щодо батьківських прав та проявить бажання для проживання разом із донькою, позбавлення матері батьківських прав - не відповідатиме інтересам дитини, з урахуванням дійсних обставин на території України, пов'язаних із систематичним застосуванням озброєння проти житлових будинків та цивільної інфраструктури, та уникненням ризиків для життя і здоров'я дитини.
Крім того, апеляційний суд критично оцінює посилання скаржника на те, що вказавши про право органу опіки та піклування у разі повторного допущення невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 повторно звернутися до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, суд фактично позбавив ОСОБА_1 права на звернення до суду із таким позовом. Статтею 165 СК передбачено право в тому числі і органу опіки та піклування звертатися із таким позовом до суду, проте таке звернення не виключає право позивача на звернення до суду у разі відсутності змінити ставлення матері до виховання дитини після винесення їй попередження.
Отже, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дочки, апеляційний суд вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Апеляційний суд враховує аргументи скаржника в частині того, що малолітня дочка щодня потребує материнського піклування та участі матері у процесі її виховання, а тому навіть належне виконання матір'ю обов'язків у минулому не дає їй морального права ухилятися від виконання своїх обов'язків по відношенню до дитини на теперішній час. Проте на даному етапі, за відсутності доказів злісного, винного та умисного нехтування обов'язками матері, без застосування додаткового впливу на відповідача щодо необхідність змінити ставлення до виховання дитини, застосування крайнього заходу не відповідатиме інтересам малолітньої дитини.
Обов'язковість встановлення мети звернення позивача до суду із позовом про позбавлення батьківських прав нормами діючого законодавства не передбачено, однак визначення такої обставини судом висновків суду щодо необгрунтованості та недоведеності підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не спростовує.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели, або могли призвести, до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 серпня 2025 року.
Судді: