Номер провадження 22-ц/821/955/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №702/1169/24 Категорія: 304090000 Барська Т. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
07 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 березня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду вказаним позовом.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 05.04.2017 року, шляхом підписання Анкети-Заяви, ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.
На підставі вказаної Анкети-Заяви відповідачу наданий кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в «А-Банку» разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
АТ «А-Банк» зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, зокрема, надав відповідачу кредит у розмірі відповідно до умов договору.
Однак, відповідач грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, своєчасно банку не сплачує, у зв'язку з чим станом на 08.12.2024 року утворилася заборгованість в розмірі 16 194,93 грн, яка складається з 9 979,26 грн боргу за кредитом та 6 215,67 грн - заборгованості по відсотках за користування кредитом.
Вказану суму заборгованості банк просив стягнути із відповідача разом із понесеними судовими витратами.
Заочним рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 березня 2025 року позов залишено без задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами. Зазначено, що, з врахуванням того, що позивач наголошує на тому, що відповідач саме 05 квітня 2017 року підписав Анкету-Заяву, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, втім не надає Анкети-Заяви від 05.04.2017 року, в якій би було зазначено про видачу картки з картковим лімітом, чи довідки про умови кредитування, які б містили підпис ОСОБА_1 . Натомість надає копію Анкети-Заяви від 20.10.2011 року, в якій відсутні відомості про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою, суд позбавлений можливості задовольнити заявлені банком позовні вимоги.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням матеріальних норма права, просить скасувати заочне рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 березня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно ознайомлюватись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, значить ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банком станом на час укладання договору на виконання відповідних вимог Законом України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Вважає, що для уникнення сумнівів потрібно використати позицію Верховного Суду щодо природи даних відносин та дійсності Умов і Правил, що викладена в постанові Верховного Суду від 09.07.2018 р по справі №202/19403/13-ц, постанові Верховного Суду від 18.04.2018 р по справі №705/6051/15-ц та постанові Верховного Суду від 14.02.2018 р по справі №265/7652/15-ц.
Також скаржник зазначає, що навіть, якщо врахувати думку суду першої інстанції (хоча банк з нею не погоджується) щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинен сплачувати процентну ставку. Та навіть якщо даний виклад суду не до вподоби то вже у будь-якому випадку він повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки НБУ.
Щодо посилань суду на правову позицію, викладену у постанові від 03.07.2019 р по справі № 342/180/17, апелянт зазначає, що, приймаючи до уваги зазначену правову позицію, суд повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, однак судом і цю позицію не було взято до уваги.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом встановлено, що 20.10.2011 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до змісту якої відповідач, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами А-Банку, просить надати йому платіжну картку Кредитка «Універсальна» без зазначення бажаного кредитного ліміту, отримав кредитну картку НОМЕР_1 . Власним підписом у Анкеті-Заяві відповідач також погодився із тим, що дана заява разом Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком Договір про надання банківських послуг. Також відповідач підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а, за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором, позивач вказує на наявність між сторонами договірних відносин на підставі кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви про приєднання від 05.04.2017 року, а також на узгодження умов договору щодо розміру, строків, порядку встановлення кредитного ліміту, відсотків за користування кредитними коштами та наслідків невиконання таких зобов'язань саме на підставі кредитного договору від 05.04.2017 року.
Проте, разом із позовною заявою до суду банком надано анкету-заяву від 20.10.2011 року, як і розрахунок заборгованості саме за договором, укладеним у зазначену дату.
Згідно з довідкою позивача А-Банк ОСОБА_1 було відкрито рахунок, проте, за обставинами цієї справи неможливо встановити, що стало підставою для відкриття рахунку та видачі карток, зокрема, чи відкривався рахунок та видавалися картки саме на підставі кредитного договору від 05.04.2017 року, або ж по договору від 20.10.2011 року оскільки довідка банку взагалі не містить інформації про дату відкриття рахунку.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75.
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20.
Як вже констатовано судом, виписка за картковим рахунком, відкритим на ім'я відповідача ОСОБА_1 , у матеріалах цієї справи відсутня.
В апеляційній скарзі апелянт вказує про те, що надає до суду банківську виписку, однак у прикріпленому документі під назвою «Виписка» апелянтом надано Витяг з ЄДРПУО «А-Банк». Більш того, зі змісту апеляційної скарги не вбачається дотримання скаржником ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
У розрахунку заборгованості зазначено, що станом на 08.12.2024 року сукупна сума заборгованості відповідача за договором від 05.04.2017 року становить 16 194,93 грн. Разом з тим, наданий позивачем розрахунок не містить інформації про видачу/перерахування/реструктуризацію відповідачу конкретної суми кредитних коштів саме за договором від 20.10.2011 року. При цьому, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які наведені банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом отримання кредитних коштів та їх повернення. Сам по собі розрахунок, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед банківською установою.
Довідка за лімітами з наявною інформацією про коригування кредитного ліміту також не являється належним доказом зарахування на карту позичальника кредитних коштів.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20).
Колегія суддів виходить з того, що на підтвердження позовних вимог щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, АТ «Акцент-Банк» мало можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема, фінансові документи щодо перерахування кредитних коштів, виписку по особовому рахунку позичальника та докази відкриття кредитного ліміту та його розміру, на підставі яких, суди як першої, так апеляційної інстанції мали б можливість перевірити доводи банку про розмір кредитної заборгованості. Проте під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком в силу положень ст.12,81 ЦПК України на підтвердження визначеного ним у позові розміру заборгованості.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та існуючої кредитної заборгованості, що заявлена до стягнення на підставі кредитного договору від 05.04.2017 року, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи скаржника про те, що факт користування позичальником кредитною карткою підтверджує те, що він ознайомився з умовами кредитування в банку, прийнявши оферту про його укладення, не дає суду підстав для регламентації правовідносин між сторонами положеннями договору, які належним чином в письмовому вигляді погоджені не були. Таким чином не можна погодитися також з посиланням скаржника на те, що при вирішенні спору у справі суд не врахував висновки ВС від 09.07.2018 у справі №202/19403/13-ц, від 18.04.2018 у справі №705/6051/15-ц, від 14.02.2018 у справі №265/7652/15-ц.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення.
Заочне рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: