12 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 949/1068/25
Провадження № 22-ц/4815/944/25
Головуючий у Дубровицькому районному суді
Рівненської області: суддя Отупор К.М.
Ухвалу суду першої інстанції
(повний текст) постановлено:
08 травня 2025 року у м. Дубровиця
Рівненської області
без фіксування судового засідання звукозаписувальними
технічними засобами
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: ОСОБА_1 та її представника - адвоката Іващенко Ірини Ігорівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенко Ірини Ігорівни на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 травня 2025 року у цивільній справі за ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області; про встановлення факту, що має юридичне значення,
У травні 2025 року в суд через свого представника - адвоката Іващенко І.І. звернулася ОСОБА_2 із заявою, в якій просить встановити факт її проживання у період з 26 листопада 1972 року по 31 серпня 1987 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське; з 01 вересня 1987 року по 11 листопада 1987 року за адресою: АДРЕСА_1 ; з 01 червня 1990 року по 18 березня 1993 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське.
Мотивуючи заяву, нею вказувалося, що 29 березня 2022 року рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1774/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задоволено повністю.
Відповідно до ч. ст. 45 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України слід забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для
продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за
проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Особи, які проживали або працювали у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на пільги і компенсації, встановлені законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з відомостями з Реєсту територіальної громади про місце проживання особи станом на 23 квітня 2025 року, виданих Дубровицькою міською радою №353 від 23.04. 2025 відсутня інформація про місце проживання ОСОБА_1 у період з 26 листопада 1972 року по 31 серпня 1987 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське; з 01 вересня 1987 року по 11 листопада 1987 року за адресою: АДРЕСА_1 ; з 01 червня 1990 року по 18 березня 1993 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське.
Оскільки їй не враховується постійне проживання у наведений період часу, необхідно встановити факт проживання для підтвердження дійсного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), отримання пільг, що з цього випливають передбачених Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку з цим змушена звернутися до суду з заявою про встановлення факту проживання. На даний час виникла необхідність встановити той факт, що ОСОБА_1 дійсно постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відрелення (3 зона) для отримання пільг, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 травня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту її проживання у період з 26 листопада 1972 року по 31 серпня 1987 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське; з 01 вересня 1987 року по 11 листопада 1987 року за адресою: АДРЕСА_1 ; з 01 червня 1990 року по 18 березня 1993 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське.
Роз'яснено ОСОБА_1 про її право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.
У поданій через свого представника ОСОБА_3 апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування того, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №460/1774/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Відповідно до Реєстру територіальної громади про місце проживання особи Дубровицької міської ради №353 від 23.04.2025 відсутня інформація про місце проживання ОСОБА_1 за час із 26 листопада 1972 року по 31 серпня 1987 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське; з 01 вересня 1987 року по 11 листопада 1987 року за адресою: АДРЕСА_1 ; з 01 червня 1990 року по 18 березня 1993 року за адресою: 34117, Рівненська область, с. Партизанське. Оскільки їй не враховується постійне проживання у вказані періоди часу, тому вважає, що слід встановити факт проживання для підтвердження дійсного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), отримання пільг, що передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому відсутній спір про право, адже зазначеним судовим рішенням визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправною і зобов'язано вчинити певні дії.
Зверталася увага на висновки Великої Палати Верховного Суду, що висловлені у постановах від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц та від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, роз'яснення пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", лист Верховного Суду України від 01 січня 2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Жоффр де ля Прадель проти Франції", "Беллет проти Франції".
Оскільки ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що стверджується відповідним посвідченням №014359 від 12 листопада 2019 року (категорія 1), виданим Рівненською обласною державною адміністрацією, тому вона не просить встановити приналежність до осіб, постраждалих від аварії на ЧАЕС, а просить лише встановити факти проживання її у певному місці протягом певного часу, що підтвердити іншим способом вона не може.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався, хоча про таке право заінтересованій особі роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 29 травня 2025 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Як з'ясовано, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
З копії посвідчення категорії 1 серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 є особою, що має статус потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Звернення до суду мотивоване тим, що вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а тому має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначається, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
У статтях 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Так, перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений частиною 1 ст. 315 ЦПК України. Разом з тим встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до зазначеного переліку не входить.
Відповідно до 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц.
Отже, основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З огляду на надані документи ОСОБА_1 звернулася до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність її дій, спрямованих на отримання компенсацій та пільг відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема підтвердження факту проживання на території радіоактивного забруднення.
Тобто предметом розгляду є встановлення факту, від якого залежить виникнення немайнових прав заявника, а безпосередньо її право на отримання компенсацій та пільг, а, отже, свідчить про існування спору про право, що має бути предметом розгляду справи у позовному провадженні.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначав, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як зауважено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Тому справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, коли встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Отже, заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір щодо права на отримання коменсацій та пільг відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, заява про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №460/1774/22, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії, то ця обставина судом взята до уваги і досліджувалася при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, про що зроблено відповідні висновки.
Так само судом перевірено і доводи ОСОБА_1 про необхідність встановлення факту проживання для підтвердження дійсного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), отримання пільг, що передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", адже цим обставинам уже дано детальну і вичерпну оцінку.
Тому не можна застосувати при вирішенні заяви і висновки Великої Палати Верховного Суду, що висловлені у постановах від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц та від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, оскільки вони не є релевантними до правовідносин, за вирішенням яких ОСОБА_1 звернулася до суду.
Так само не заслуговують на увагу і твердження про застосування роз'яснень пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", лист Верховного Суду України від 01 січня 2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Жоффр де ля Прадель проти Франції", "Беллет проти Франції", - на що покликається заявник.
Решта посилань автора апеляційної скарги про помилковість судового рішення є також необґрунтованими і тому колегією суддів з цих міркувань відхиляються.
Повно і правильно з'ясувавши обставини заяви та встановивши, що при вирішенні процесуального питання не підлягають до задоволення норми права, на застосуванні яких наполягала ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
Підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при її постановленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенко Ірини Ігорівни залишити без задоволення, а ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 12 серпня 2025 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків