Номер провадження: 11-кп/813/375/25
Справа № 513/210/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
обвинувачених: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження) між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» матеріали кримінального провадження за №12021162240001141 від 18.09.2021 року за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_12 та її захисника ОСОБА_13 , а також захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 26.09.2023 року, щодо:
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Мала Токмачка, Оріхівського району Запорізької області, громадянки України, з неповною середньою освітою, не заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Розівка, колишнього Саратського району Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду:
ОСОБА_12 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України та призначено їй покарання:
-за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років;
-за ч.2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;
-за ч.1 ст.357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обвинуваченій ОСОБА_12 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Строк відбування покарання обчислюється з моменту затримання, тобто з 20.09.2021 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_12 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 20.09.2021 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишений без змін.
ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України та йому призначено покарання:
-за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;
-за ч.1 ст.357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обвинуваченому ОСОБА_11 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
До набрання вироком законної сили до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_11 обчислюється з 26.09.2023 року.
Вироком суду зі ОСОБА_12 та ОСОБА_11 стягнуто на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у розмірі по 1716 (одній тисячі сімсот шістнадцять) гривень 20 (двадцять) копійок, з кожного.
Вироком суду вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_12 ОСОБА_11 визнані винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень за наступних обставин.
Так, ОСОБА_12 , 16 вересня 2021 року, приблизно о 02:00 год, знаходячись в одній із житлових кімнат будинку АДРЕСА_1 , під час розпивання спиртних напоїв, на ґрунті раптово виниклої сварки з господарем вищевказаного будинку ОСОБА_14 , переслідуючи виниклий умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків в результаті своїх дій, зненацька взяла в одній із житлових кімнат будинку скалку та нанесла множинні удари ОСОБА_14 в область голови та грудної клітини, в результаті чого скалка зламалась.
Після чого, ОСОБА_12 продовжуючи свій злочинний умисел направлений на протиправне заподіяння смерті потерпілому, знайшовши сокиру на місці пригоди, нанесла обухом сокири потерпілому ОСОБА_14 множинні удари в область грудної клітини.
В результаті своїх дій ОСОБА_12 спричинила потерпілому тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-лицьової травми, 2 синців носу та лівої частини обличчя, двох саден лобу, п'яти забійних ран - правих лобово-скроневої-біля вушної, лоба зліва, лівої надбрівної дуги, нижньої губи та крила носу справа, крововиливів у м'які тканини правої лобово-тім'яно-скроневої ділянки, крововиливів у м'які тканини лівої лобово-тім'яно-скроневої ділянки, багато осколкових переломів кісток лицьового черепа справа, багато-осколкових переломів кісток склепіння та основи черепу справа, втиснутого перелому лобної кістки зліва, перелому виличного відростку верхньої щелепи зліва, розривів твердої мозкової оболонки в ділянці перелому кісток основи черепа справа, крововиливів під тверду мозкову оболонку, крововиливів під м'які мозкові оболонки на випуклій поверхні, обох тім'яних та скроневих часток, двох синців шиї, перелому лівого ріжка під'язикової кістки, перелому правого ріжка щитоподібного хряща, трьох саден і 6 синців грудної клітки, закритих осколкових переломів рукоятки грудини, перелому тіла грудини, численних переломів правих та лівих ребер по різних лініях, з пошкодженням пристінкової плеври, рясним крововиливом у м'які тканини навкруги переломів, синця та двох саден лівого плеча, 6 саден та 5 синців лівого передпліччя, синця та садна правого плеча, 6 саден та 3 синців правого передпліччя, від яких ОСОБА_14 помер на місці злочину.
Відкрита черепно-лицьова травма, численні переломи ребер, грудини, переломи ріжка під'язикової кістки та щитоподібного хряща, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя згідно з п.2.1.1 (а) і п. 2.1.3 (б, в, г, ї, о) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».
Смерть ОСОБА_14 перебуває в прямому причинному зв'язку з виявленою у нього сполученою травмою голови, шиї, тулуба у вигляді: відкритої черепно-лицьової травми у вигляді переломів кісток лицьового та мозкового черепа, пошкодження твердої мозкової оболонки в ділянці основи черепа, крововиливів під м'яку та тверду оболонки головного мозку, закритих численних переломів грудини, ребер зліва та справа; переломів ріжка під'язикового і щитоподібного хряща. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_14 з'явився травматичний шок.
Далі, ОСОБА_12 , 16 вересня 2021 року, приблизно о 02 год. 10 хв., вже перебуваючи в одній із кімнат будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, за попередньою змовою з ОСОБА_11 , з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу таємно, умисно, викрали майно, а саме:
1) одну акумуляторну батарею для мобільного телефону на якій мається надпис NB-244 NOMI l000mAh 3.7 v Li-ION battery вартістю 154 гривні;
2) одну акумуляторну батарею мобільного телефону марки «SAMSUNG» В150АЕ 1800 mAh SIN LC 1G 224S\2-B$ вартістю 133 гривні;
3) один мобільний телефон марки «SONY Ericsson W580I» SN: CB5ADVTSQY 35651402-318007, вартістю 130 гривень;
4) один мобільний сенсорний телефон марки «NOKIA» модель N8XY Neries MADE IN FINLAND, IMEІ: НОМЕР_1 , вартістю 500 гривень;
5) один ліхтар корпус червоного кольору з ручкою, на якій мається кнопка чорного кольору, на корпусі мається наклейка з надписом іноземною мовою «MADE IN CHINA» вартістю 60 гривень;
6) одну упаковку рукавичок медичних латексних хірургічних припудрених марки IGAR» 1 пара, розмір 7, вартістю 11,70 гривень;
7) одну полімерну папку сірого кольору, в якій маються 14 файлів з аркушами паперу формату А4, вартістю 34 гривень;
8) одну нову полімерну папку рожевого кольору з файлами, вартістю 21.40 гривень;
9) один бра, вартістю 90 гривень;
10) один газовий балон, ємністю 50 л, вартістю 300 гривень,
які належать ОСОБА_14 , спричинивши потерпілому матеріальні збитки на загальну суму 1435,1 гривень, після чого з місця скоєння крадіжки зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Крім цього, ОСОБА_12 , 16 вересня 2021 року, приблизно о 02 год. 15 хв., знаходячись в будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого умислу, з корисливих мотивів, переслідуючи злочинний умисел, направлений на привласнення офіційного документу, а саме, пластикової банківської пенсійної картки AT «Ощадбанку» № НОМЕР_2 з надписом «VASYL MAKAROV», яка належить ОСОБА_14 , та яка згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. п. 1.4, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку та таємно, умисно, викрала вказану картку та таким чином привласнила її.
Після чого, утримуючи вищевказаний офіційний документ при собі, покинула місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядилася в подальшому привласненим майном на власний розсуд.
Так, ОСОБА_11 , 16 вересня 2021 року, приблизно о 02 год. 10 хв., вже перебуваючи в одній із кімнат будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, за попередньою змовою з ОСОБА_12 , з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу таємно, умисно, викрали майно, а саме:
1) одну акумуляторну батарею для мобільного телефону на якій мається надпис NB-244 NOMI l000mAh 3.7 v Li-ION battery вартістю 154 гривні;
2) одну акумуляторну батарею мобільного телефону марки «SAMSUNG» В150АЕ 1800 mAh SIN LC 1G 224S\2-B$ вартістю 133 гривні;
3) один мобільний телефон марки «SONY Ericsson W580I» SN: CB5ADVTSQY 35651402-318007, вартістю 130 гривень;
4) один мобільний сенсорний телефон марки «NOKIA» модель N8XY Neries MADE IN FINLAND, IMEІ: НОМЕР_1 , вартістю 500 гривень;
5) один ліхтар корпус червоного кольору з ручкою, на якій мається кнопка чорного кольору, на корпусі мається наклейка з надписом іноземною мовою «MADE IN CHINA» вартістю 60 гривень;
6) одну упаковку рукавичок медичних латексних хірургічних припудрених марки IGAR» 1 пара, розмір 7, вартістю 11,70 гривень;
7) одну полімерну папку сірого кольору, в якій маються 14 файлів з аркушами паперу формату А4, вартістю 34 гривень;
8) одну нову полімерну папку рожевого кольору з файлами, вартістю 21.40 гривень;
9) один бра, вартістю 90 гривень;
10) один газовий балон, ємністю 50 л, вартістю 300 гривень,
які належать ОСОБА_14 , спричинивши потерпілому матеріальні збитки на загальну суму 1435,1 гривень, після чого з місця скоєння крадіжки зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Крім цього, ОСОБА_11 , 16 вересня 2021 року, приблизно о 02 год. 15 хв., перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого умислу, з корисливих мотивів, переслідуючи злочинний умисел, направлений на привласнення офіційного документу, а саме, пластикової банківської пенсійної картки AT «Ощадбанку» № НОМЕР_2 з надписом «VASYL MAKAROV», яка належить ОСОБА_14 , та яка згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. п. 1.4,1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку та таємно, умисно, викрав вказану картку та таким чином привласнив її.
Після чого, утримуючи вищевказаний офіційний документ при собі, місце вчинення кримінального правопорушення залишив та розпорядився в подальшому привласненим майном на власний розсуд.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_11 , в період часу з 02 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2021 року, маючи єдиний умисел, направлений на таємне викрадення грошових коштів з раніше привласненої ним картки AT «Ощадбанк», № НОМЕР_2 , виданої на ім'я ОСОБА_14 , не маючи значного розриву у часі, скоїв злочин при наступних обставинах:
Реалізуючи свій умисел, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, ОСОБА_11 , маючи при собі банківську картку AT «Ощадбанк», № НОМЕР_2 , яка належить та імітована на ім'я ОСОБА_14 , 02.10.2022 року, о 21:56 год, з банкомату, розташованому приміщенні по АДРЕСА_4 , заздалегідь знаючи пін-код до банківської картки ОСОБА_14 , бажаючи заволодіти та розпорядитись грошовими коштами, які знаходились на банківському рахунку у власних цілях, діючи умисно, повторно, зняв та заволодів грошовими коштами в сумі 100 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_11 , маючи при собі банківську картку AT «Ощадбанк», № НОМЕР_2 , яка належить та імітована на ім'я ОСОБА_14 , 02.10.2022 року, о 21:58 год, з банкомату, розташованому у приміщенні по АДРЕСА_4 , заздалегідь знаючи пін-код до банківської картки ОСОБА_14 , бажаючи заволодіти та розпорядитись грошовими коштами, які знаходились на банківському рахунку у власних цілях, діючи умисно, повторно, зняв та заволодів грошовими коштами в сумі 2000 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_11 , маючи при собі банківську картку AT «Ощадбанк», № НОМЕР_2 , яка належить та імітована на ім'я ОСОБА_14 , 02.10.2022 року, о 22:07 год, з банкомату, розташованому у приміщенні по АДРЕСА_4 , заздалегідь знаючи пін-код до банківської картки ОСОБА_14 , бажаючи заволодіти та розпорядитись грошовими коштами, які знаходились на банківському рахунку у власних цілях, діючи умисно, повторно, зняв та заволодів грошовими коштами в сумі 400 гривень.
Далі, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_11 , маючи при собі банківську картку AT «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , яка належить та імітована на ім'я ОСОБА_14 , 31.10.2022 року, о 18:35 год, з банкомату, розташованому у приміщенні по АДРЕСА_4 , заздалегідь знаючи пін-код до банківської картки ОСОБА_14 , бажаючи заволодіти та розпорядитись грошовими коштами, які знаходились на банківському рахунку у власних цілях, діючи умисно, повторно, зняв та заволодів грошовими коштами в сумі 50 гривень.
Таким чином, ОСОБА_11 заволодів грошовими коштами ОСОБА_14 на загальну суму 2550 гривень.
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_13 та обвинувачена ОСОБА_12 , подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 просить вирок суду щодо ОСОБА_12 скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
Захисник посилається на неповному судового розгляду та відсутність об'єктивних доказів причетності ОСОБА_12 до інкримінованих їй кримінальних правопорушень та зазначає наступне:
- речі добровільно видані ОСОБА_15 по справі, як речі які нібито принесла до дому ОСОБА_12 вранці, та належать потерпілому ОСОБА_14 , оскільки як було встановлено, це особисті речі обвинуваченої ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , тому вони не мають ніякого відношення до вбивства ОСОБА_14 . Вказані речі не були впізнані в ході досудового слідства потерпілою ОСОБА_16 , та про їх викрадення з будинку ОСОБА_14 ніхто не заявляв під час досудового слідства, тому обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Газовий балон взагалі не було знайдено, та ніяких доказів того що обвинувачена його викрала стороною обвинувачення суду не надано. Доказів щодо причетності ОСОБА_12 до викрадення банківської карточки потерпілого ОСОБА_14 суду також не надано;
- покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_17 які були надані під час судового розгляду, різняться між собою, та надані особами які хворіють на психічні хвороби та знаходяться на обліку у лікаря психіатра. Під час останнього допиту свідка ОСОБА_15 , він спростував свої попередні покази про причетність обвинуваченої ОСОБА_12 до вчинення злочинів; покази вказаних свідків, базуються на показах зі слів нібито обвинуваченої ОСОБА_12 (з чужих слів), яка нібито пропонувала ОСОБА_17 вбити ОСОБА_14 . Під час останнього допиту свідка ОСОБА_17 він пояснив, що 16.09.2021 року до нього приходила ОСОБА_12 та питала його згоду на участь у вбивстві ОСОБА_14 , що не можливо, з огляду на час вбивства відповідно до висновку експерта №3/69 від 14.04.2023 року;
- проведеними судовими експертизами, не доведено причетність ОСОБА_12 до інкримінованих злочинів, на місці злочину не було знайдено будь яких доказів, які би вказували на причетність обвинуваченої до вбивства потерпілого ОСОБА_14 .
Обвинувачена ОСОБА_12 в своїй апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати на призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог скарги обвинувачена зазначила, що суд не надав оцінки тому, що кров на джемпері (светрі) відповідно до висновку експерта належала саме їй та утворилась від порізу руки, яку їй оперували. Крім того обвинувачена посилається на те, що в суді першої інстанції не були допитані свідки: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а також ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (прізвищ їх не пам'ятає), які можуть довести її невинуватість.
Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Захисник посилається на те, що під час судового розгляду судом не було досліджено той факт, що за наявністю достатнього числа документів щодо стану здоров'я ОСОБА_11 , який відповідно до наданих медичних документів, а також акту дослідження стану здоров'я, проведеного у 2014 році в КУ «Одеська психіатрична лікарня №4» має діагноз «легка розумова відсталість», тобто не перевірено, чи є обвинувачений ОСОБА_11 суб'єктом злочину, відповідно до вимог ст.18 КК України. Крім того, в матеріалах судової справи знаходиться акт №38 комісійної амбулаторної судово- психіатричної експертизи від 29.01.2014, згідно висновку якої ОСОБА_11 страждає помірною розумовою відсталістю, яка позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_12 , які підтримали апеляційні скарги обвинуваченої та захисника ОСОБА_13 , вислухавши пояснення захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 , які підтримали свою апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченим; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.
Положення ст.ст.370, 373 КПК регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 послався на сукупність досліджених під час судового розгляду доказів та дійшов висновку про їх винуватість, зокрема: ОСОБА_12 за ч.1 ст.115, ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України та ОСОБА_11 за ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України.
Під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження, ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2025 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 , оскаржуваний вирок скасований в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_11 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, останній звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України - у зв'язку з закінченням строків давності та кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КК України - в зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2025 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_12 , скасований вирок в частині засудження обвинувачених за ч.2 ст.185 КК України за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_14 від 16 вересня 2021 року та кримінальне провадження цій частині обвинувачення ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_14 від 16 вересня 2021 року закрито на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Після постановлення апеляційним судом вказаних ухвал, станом на дату останнього судового засідання в суді апеляційної інстанції ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.357 КК України.
Обвинувачена ОСОБА_12 заперечувала проти звільнення її від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.357 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
В свою чергу, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України за епізодами крадіжок грошових коштів з банківської картки потерпілого ОСОБА_14 на загальну суму 2550 гривень, які мали місце період часу з 02 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2021 року.
У судових дебатах обвинувачений ОСОБА_11 повністю визнав свою провину за вказаними епізодами злочинів.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 просив скасувати вирок суду та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Таку ж вимогу про скасування вироку та призначення нового судового розгляду кримінального провадження висунула в своїй апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_12 .
Однак вимоги апеляційних скарг в цій частині колегія суддів визнає необґрунтованими.
Так, підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції визначені ч.1 ст.415 КПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо:
1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
В апеляційних скаргах та під час судового розгляду обвинувачені та захисники не навели жодної обставини, які відповідно до вимог ч.1 ст.415 КПК України, могли б стати підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Такі обставини не були встановлені колегією суддів й під час апеляційного розгляду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 , яка просила вирок скасувати та закрити кримінальне провадження зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, колегія суддів дійшла таких висновків.
Захисник ОСОБА_13 вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Між тим, частиною 3 статті 404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак у своїй апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду кримінального провадження захисник ОСОБА_8 та обвинувачена ОСОБА_12 не звертались до апеляційного суду з клопотанням про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, а обмежилися загальними твердженнями про невідповідність висновків фактичним обставинам справи.
Враховуючи відсутність клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у справі, апеляційний суд констатує, що відповідно до положень ст.ст. 2, 7, 22, 26 КПК України, на апеляційний суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також ініціювання, за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу про повторне дослідження доказів на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд не має законних підстав для повторного дослідження доказів в кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції, відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, оскільки апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 КПК. Ця відмінність зумовлена функцією суду апеляційної інстанції - перегляд вироку суду в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублює функції суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення судом першої інстанції.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зміст мотивувальної частини оскарженого вироку вказує на те, що вирок відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону, оскільки ухвалюючи обвинувальний вирок, місцевий суд ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення та надав їм об'єктивну правову оцінку, в тому числі і на предмет належності, допустимості та достатності для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.
За таких обставин апеляційний суд не вбачав підстав для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні за власної ініціативи.
Незважаючи на позицію сторони захисту про невинуватість ОСОБА_12 за ч.1 ст.115 та за ч.1 ст.357 КК України, апеляційний суд вважає, що її вина у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень в повній мірі підтверджується доказами, дослідженими судом першої інстанції та викладеними в мотивувальній частині вироку.
Так, будучи допитаною в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_16 , яка є рідною сестрою ОСОБА_14 пояснила, що від ОСОБА_24 , вона дізналась про те, що напередодні вбивства, ОСОБА_12 приходила до останнього та пропонувала вбити брата та забрати гроші.
Свідок ОСОБА_15 пояснив у суді, що ОСОБА_12 є його співмешканкою. У вересні 2021 року, точніше дату не пам'ятає, він, ОСОБА_12 , ОСОБА_25 та ще один хлопець, приблизно з 14:00 год, сиділи вдома у ОСОБА_24 та випили приблизно 0,5 л горілки на всіх. ОСОБА_12 сказала, що потерпілий ОСОБА_14 отримує 11000 гривень і його треба «завалити».
Показання свідка ОСОБА_15 , надані ним під час судового розгляду, повністю співпадають з даними слідчого експерименту, проведеного за його участі. Згідно протоколу слідчої дії, свідок ОСОБА_15 показав на будинок, в якому він проживає, показав місце, де йому ОСОБА_12 пропонувала скоїти вбивство ОСОБА_14 , показав місце, де вона прала закривавлені речі після скоєння вбивства та де їх в подальшому сушила. Після цього, учасники експерименту поїхали по АДРЕСА_5 , де ОСОБА_15 показав будинок, в якому проживав вбитий ОСОБА_14 , а також показав на будинок ОСОБА_24 і на місце, де знаходилася ОСОБА_12 та пропонувала скоїти вбивство ОСОБА_26 , з метою заволодіти грошима (т.2 а.с.19-21) та таблицями ілюстрацій до протоколу (т.2 а.с. 22-26).
Свідок ОСОБА_17 пояснив у місцевому суді, що зі ОСОБА_12 він знайомий більше року, мав нормальні відносини з нею, конфліктів не було. 14 чи 15 вересня 2021 року він був вдома, та вживав алкогольні напої з 11 год до 22-23 год, разом з ОСОБА_27 , двома ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_12 та ОСОБА_31 .. Поступово всі гості розійшлись, лишились ОСОБА_12 та ОСОБА_15 .. ОСОБА_12 запропонувала вбити ОСОБА_14 , але він відмовився. Наступного дня ОСОБА_12 прийшла до нього додому і запропонувала йому пограбувати ОСОБА_14 , а потім задушити. Він спочатку погодився, але потім протверезів та відмовився. У суботу він дізнався, що вбили ОСОБА_14 .
Згідно з показаннями свідка ОСОБА_32 , приблизно півроку він проживав по АДРЕСА_5 по сусідству з ОСОБА_14 , а потім переїхав в інший будинок, розташований по АДРЕСА_2 . У вересні 2021 року вони з дружиною збирали виноград на присадибній ділянці на вул. Комарова. ОСОБА_14 не було видно, хоча він завжди виходив до них. Він підійшов до хати, помацав двері, вони були зачинені зсередини, а хвіртка була відчиненою. Це йому здалося дивним, бо ОСОБА_14 завжди хвіртку зачиняв. Він відтягнув засов, відкрив двері, зайшов у коридор і побачив страшну картину: речі розкидані, на столі стояли стакани, миші бігали, потерпілий сидів біля ліжка на підлозі мертвий. До кімнати свідок не заходив. Останній раз він бачив ОСОБА_14 живим у вівторок 14.09.2021 року. ОСОБА_14 був акуратний, закривався на чотири замки, до хати ніколи не запрошував. Пенсію ОСОБА_14 отримував на карточку, спілкувався з свідком, сестрою та племінником.
Свідок ОСОБА_33 пояснив суду, що ОСОБА_14 є його рідним дядьком. У вересні 2021 року свідок косив траву у ОСОБА_14 приблизно за неділю до його смерті. Вдома у ОСОБА_14 він бував не часто. Гроші у ОСОБА_14 були, він отримував пенсію і перед смертю приблизно у серпні 2021 року продав зерно. Дядько випивав не часто. До цього ОСОБА_34 розповідав, що у нього є золотий ланцюжок і пропонував йому забрати його для дочки, але він відмовився. Газова плита і балон стояли у дядька в прихожій. У вересні 2021 року, коли проводився огляд місця події, свідок стояв на вулиці, а потім допомагав завантажувати тіло. Впізнання викрадених речей за його участі не проводили. В хаті у дядька стояв стіл, телевізор, тумбочка з речами, 2 ліжка, пічь. Поломаний телефон лишився в хаті, а працюючий, яким користувався ОСОБА_14 , пропав. Пропав також газовий балон, шланг від балона був перерізаний. Після смерті ОСОБА_14 вони знайшли документи в шафі у третій кімнаті, а частина була в тумбочці біля телевізору, знайшли також стару карточку «Ощадбанку», що належала ОСОБА_14 . Про вбивство йому повідомила сестра, дату він не пам'ятає, він був вдома у себе, в с.Розівка. В п'ятницю він повернувся з відрядження, а в суботу йому зателефонувала сестра та повідомила про загибель дядька. Пенсію дядько отримував на картку «Ощадбанку», якої в будинку потерпілого не виявили.
Згідно показань свідка ОСОБА_35 , він був понятим, коли ОСОБА_11 видавав банківську карточку та повідомляв, що карточку йому дала ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_36 пояснила суду, що в січні 2022 року вона була понятою, коли ОСОБА_11 видав карточку «Ощадбанку» та повідомив, що це картка ОСОБА_37 , яку йому дала ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_38 пояснила суду, що вона та ОСОБА_39 були понятими 26.01.2022 року при проведенні слідчого експерименту за участі ОСОБА_11 , який розповідав, що вони зустрілися зі ОСОБА_12 у магазині, це було пізно увечері, вона попросила його провести її додому. Біля Будинку культури вона відійшла, була відсутня хвилин 30. ОСОБА_12 була неспокійною, коли повернулась, у неї при собі були якісь речі, він спитав її, що це за речі, вона не відповіла. ОСОБА_11 пояснював, що ОСОБА_40 винна йому грошові кошти, тому на вікні в її будинку він узяв платіжну картку. Карткою він користувався, знімав грошові кошти з термінала.
Свідок ОСОБА_41 пояснила суду, що 26.01.2022 року вона була понятою разом з ОСОБА_42 , коли ОСОБА_11 приймав участь у слідчому експерименті. Спочатку у сільській раді ОСОБА_11 розповів, як вони зустрілись з ОСОБА_12 біля магазину "Домусчі", потім він її провів. ОСОБА_43 стверджував, що платіжну картку взяв на веранді в будинку ОСОБА_12 на підвіконні. Потім всі учасники слідчого експерименту за вказівкою ОСОБА_11 пішли додому, де жив покійний батько ОСОБА_11 , заходили до магазину. У с.Кулевча ОСОБА_11 продемонстрував, як знімав кошти з банківської карти.
Окрім вказаних доказів місцевим судом були дослідженні та надана оцінка іншим письмовим доказам у кримінальному проваджені, зокрема висновкам судово-медичних експертиз, протоколам обшуків, протоколам слідчих експериментів.
За наслідками апеляційного перегляду вироку суду, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім доказам з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також з точки зору їх узгодженості та взаємозв'язку, а сукупність цих доказів є достатньою для висновку щодо винуватості ОСОБА_12 за ч.1 ст.115, ч.1 ст.357 КК України та ОСОБА_11 за ч.2 ст.185 КК України, який під час судових дебатів визнав свою вину у вчиненні вказаного злочину.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» (п.65) зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Суд першої інстанції у даному кримінальному провадженні навів переконливе обґрунтування на користь висновку про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом. При цьому суд навів належні та переконливі мотиви, з яких він відхилив доводи та альтернативні версії сторони захисту.
Під час апеляційного розгляду обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_11 заявили про те, що під час їх затримання та проведення першочергових слідчих дій працівники поліції застосовували до них заходи психологічного та фізичного впливу.
З метою перевірки вказаних доводів, ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2024 року, було доручено ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Миколаєві, провести перевірку фактів, викладених в апеляційній скарзі обвинуваченої ОСОБА_12 , щодо застосування до неї недозволених методів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021162240001141 від 18.09.2021 року, а також відомостей, повідомлених обвинуваченими ОСОБА_12 та ОСОБА_11 під час судового розгляду кримінального провадження №12021162240001141 від 18.09.2021 року в суді першої інстанції щодо застосування до них недозволених методів під час проведення досудового розслідування, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування.
На виконання вищевказаної ухвали апеляційного суду до ЄРДР були внесені відомості за №62024150020000168 від 05.02.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
В ході досудового розслідування було проведено ряд слідчих дій, зокрема допитано в якості свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , старшого слідчого відділення №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_44 , заступника начальника слідчого відділу Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_45 та були проведенні інші слідчі (розшукові) дії.
Разом з тим, за результатами досудового розслідування факт вчинення працівниками поліції кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не підтвердився, тому постановою старшого слідчого в ОВС другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР розташованому у м.Миколаєві ОСОБА_46 від 18.10.2024 року кримінальне провадження було закрито.
Обвинувачені та їх захисники, будучи достовірно обізнаними про результати досудового розслідування кримінального провадження №62024150020000168, постанову слідчого про закриття кримінального провадження, з дня її винесення до завершення апеляційного розгляду, не оскаржували.
За таких обставин доводи обвинувачених про застосування до них недозволених методів досудового розслідування, тиску на них з метою схилити до визнання провини та надання відповідних показань на стадії досудового розслідування, колегія суддів розцінює виключно, як їх намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини.
Щодо призначеного обвинуваченим покарання колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до приписів ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_12 покарання, місцевий суд, відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винної, яка раніше не судима, не заміжня, не є особою з інвалідністю та не досягла пенсійного віку, не має на утриманні неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштована, на обліку у лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно.
Обставин, що пом'якшують, або обтяжують покарання ОСОБА_12 , як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції встановлено не було.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_12 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років та за ч.1 ст.357 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі. При цьому, застосовуючи при призначенні покарання положення ч.1 ст.70 КК України, місцевий суд обрав більш м'який спосіб призначення покарання за сукупністю злочинів, зокрема поглинув менш суворе покарання більш суворим.
На думку апеляційного суду призначене ОСОБА_12 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченої, а також запобігання вчиненню нових злочинів як нею, так і іншими особами, а отже таке покарання відповідає меті, визначеній ст.50 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, зокрема те, що він є раніше не судимою особою, не одружений, офіційно не працевлаштований, не є собою з інвалідністю, не досяг пенсійного віку, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, перебуває на обліку лікаря-психіатра з діагнозом: легка розумова відсталість, за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_11 згідно до ст.66 КК України місцевим судом не встановлено.
Передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_11 судом також не встановлено.
Суд призначив ОСОБА_11 за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири).
Водночас, беручи до уваги те, що під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_11 повністю визнав свою вину, а за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_14 від 16 вересня 2021 року кримінальне провадження закрито апеляційним судом на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, апеляційний суд вважає за можливе зменшити ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.185 КК України.
Крім того, під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлені обставини, які дають підстави для звільнення обвинуваченої ОСОБА_12 від призначеного покарання за ч.1 ст.357 КК України.
Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України.
Верховний Суд у постанові від 11.03.202 року (справа № 137/142/15-к, провадження № 51-5677км19) зазначив, якщо звільнення особи від покарання відбувається за правилами ч.5 ст.74 КК, то її згода чи згода інших учасників судового розгляду на таке звільнення необов'язкова. Початок обчислення строків звільнення від покарання на підставі ч.5 ст.74 КК, ураховуючи тлумачення формулювання «з дня вчинення злочину» (ч.1 ст.49 КК), починається з дня вчинення злочину і має враховуватися в цей строк як перший день відповідного строку давності.
Зі змісту вироку суду вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України було вчинено обвинуваченим ОСОБА_12 16.09.2021 року.
Загальне правило щодо дії закону про кримінальну відповідальність в часі відповідно до ч.2 ст.4 КК України передбачає, що кримінальна протиправність і карність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Станом на 16.09.2021 року діяла санкція ч.1 ст.357 КК України, яка передбачала покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.
Чинна редакція ч.1 ст.357 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.357 КК України, відповідно до ст.12 КК України, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, є злочином невеликої тяжкості. Відповідно до чинної редакції ст.12 КК України, зазначене кримінальне правопорушення віднесено до кримінальних проступків.
Пунктом 2 ч.1 ст.49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Даних про те, що ОСОБА_12 ухилялась від слідства або суду, чи вчинила новий нетяжкий, тяжкий чи особливо тяжкий злочин, в матеріалах кримінального провадження відсутні.
За таких обставин строки давності притягнення ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності не зупинялись та не переривались.
Оскільки із дня вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, минуло три роки, вона підлягає звільненню від призначеного покарання, у зв'язку з закінченням строків давності.
Згідно п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктами 1 та 4 ч.1 ст.408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційні скарги та змінити оскаржений вирок з підстав викладених у мотивувальній частині ухвали.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 408, 409, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_12 , її захисника ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_9 , в інтересах ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Саратського районного суду Одеської області від 26.09.2023 року відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_11 - змінити.
Викласти абзац 1 резолютивної частини вироку в наступній редакції:
« ОСОБА_12 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.357 КК України та призначити їй покарання за:
за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років;
за ч.1 ст.357 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_12 від призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України у зв'язку з закінченням строків давності».
Виключити з резолютивної частини вироку абзац 2 щодо застосування положень ст.70 КК України при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_12 ».
Викласти абзац 6 резолютивної частини вироку в наступній редакції:
« ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки».
Виключити з резолютивної частини вироку абзац 7 щодо застосування положень ст.70 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_11 ».
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4