12 серпня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2025 року, якою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого, який неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.09.2025,
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду змінити, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.09.2025.
Узагальнені доводи апеляційної скарги захисника.
Апелянт вказує на те, що прокурором не надано доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не доведено й того, що вказані ризики не зменшились, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Звертає увагу, що обвинувачений має незадовільний стан здоров'я, та відносно нього можна застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, та те, що заявлені ризики не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, за які законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі. Прокурор вказав на ризики, які були враховані під час обрання запобіжного заходу, а саме можливість переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та незаконно впливати на потерпілих і свідків. Запобігти вказаним ризикам шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу неможливо.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 суд, пославшись на тяжкість інкримінованих йому злочинів, прийшов до висновку, що заявлені раніше ризики не зменшилися, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, санкція одного з них передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованих злочинів, обвинувачений може переховуватись від суду.
Також є необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Окрім того, суд вбачає реальним ризик, що обвинувачений у разі не застосування запобіжного заходу може незаконно впливати на свідків, та вчинити інше кримінальне правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 неодружений, дітей на утриманні не має, не має постійного місця роботи та стабільного легального джерела прибутку.
Вищенаведене вказує на існування ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України.
Беручи до уваги доведеність ризиків, визначених п.п.1,3,5 ч.1 статті 177 КПК України, а також серйозність висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу останньому.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2025 року, щодо ОСОБА_5 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді