5 серпня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12021152210000118 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 8 листопада 2024 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іллічівськ Одеської області, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, освіта середня-спеціальна, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_8
обвинувачений ОСОБА_7
( в режимі відеоконференції з ДУ «Вознесенська ВК №72»)
захисник ОСОБА_9
( в режимі відеоконференції за допомогою сервісу EASYCON)
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити. В частині
засудження ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, в частині засудження ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України - застосувати ч.1 ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.263, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України і призначено йому покарання: за ч. 2 ст.15, п. 1 ч. 2 ст.115 КК України у виді - 10 років позбавлення волі; за ч 1 ст.263 КК України у виді - 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.70 ч 1 КК України призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 10 (десяти років) років позбавлення волі.
Ухвалено міру відбуття покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зараховано відповідно до ст.72 КК України у строк відбуття покарання період попереднього ув'язнення, перебування під вартою з 14.10.2021р. по 09.11.2022р.із розрахунку день за день, та перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.11.2022р. по 02.03.2023р. з урахуванням співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. Час перебування під домашнім арештом не цілодобово, а в період нічного часу, до строку відбування покарання не зараховується.
До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання в період часу з 21.00год. до 07.00 год наступної доби.
Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати за проведення судових експертиз Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром в розмірі 1201.24 грн. та Херсонським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром в розмірі 2745.92 грн. на користь держави. Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник вважає вирок суду незаконним, оскільки показаннями потерпілих та обвинуваченого, а також іншими дослідженими судом доказами не були встановлені обставини того, що ОСОБА_10 намагався відібрати гранату у ОСОБА_7 та що останній кинув гранату у напрямку потерпілих. Навпаки, граната була продемонстрована обвинуваченим у відповідь на завдання йому тілесних ушкоджень з метою налякати потерпілих та уникнути подальшого побиття, а не з метою вбивства (як зазначено у вироку), і була вибита з рук ОСОБА_7 внаслідок активних дій потерпілого ОСОБА_10 , що потягло за собою випадковий вибух. На думку сторони захисту, оскаржуваний вирок в цій частині, не підтверджений доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Стверджує, що в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_7 не мав умислу на позбавлення життя потерпілих, а мав на меті їх налякати, демонструючи гранату в руці, у відповідь на завдання йому з боку потерпілого ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та побоюючись подальшого побиття. Граната випала з руки ОСОБА_7 не внаслідок його активних дій (як стверджується у вироку - внаслідок того, що обвинувачений її кинув), а внаслідок активних дій потерпілого ОСОБА_10 , який вдарив по руці обвинуваченого, вибивши гранату. При цьому ОСОБА_11 дістав гранату та почав її демонструвати потерпілим саме у відповідь та після того, як ОСОБА_10 завдав йому тілесні ушкодження. Метою таких дій було не вбивство, а спонукання потерпілих утриматись від завдання обвинуваченому тілесних пошкоджень. Вважає, що в діях ОСОБА_7 мала місце кримінальна протиправна недбалість, оскільки він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії у вигляді тримання в руці бойового припасу та його демонстрації, не міг достеменно усвідомлювати, що потерпілий почне активні дії з вибиття бойового припасу з його руки, внаслідок чого він впаде на підлогу, вибухне, що потягне за собою суспільно небезпечні наслідки у вигляді завдання потерпілим тілесних ушкоджень. При цьому ОСОБА_7 не здійснив і не збирався здійснювати будь-які рухи (активні вчинки), спрямовані на кидання бойового припасу в бік потерпілих.
Звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 , в той момент, коли погрожував гранатою, також знаходився і у стані необхідної оборони від протиправних дій ОСОБА_10 , який стверджує, що в ході конфлікту він декілька раз трусонув та вдарив по нозі ОСОБА_7 (суспільно-небезпечне посягання), і це відбулося перед тім, як ОСОБА_11 дістав гранату. Суд першої інстанції, кваліфікувавши дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, на думку захисника, застосував закон, який не підлягає застосуванню, а тому кримінальне провадження в цій частині обвинувачення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу вказаного кримінального правопорушення.
Що стосується кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України, то сторона захисту погоджується з такою кваліфікацією, проте вважає що при призначенні покарання за вчинення вказаного злочину може бути застосовано положення статті 75 КК України, оскільки ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро жалкує про те, що сталося, має бездоганну процесуальну поведінку під час застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, позитивно характеризується за місцем свого проживання, а також потерпілими, які не мають до нього претензій.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, що ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел на незаконне поводження із боєприпасами та вибуховими речовинами, не маючи передбаченого законом дозволу, діючи умисно, всупереч вимогам наказу МВС України № 622 від 21.08.1988 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», близько півтора роки тому, у невстановленому місці та при невідомих обставинах незаконно придбав корпус гранати РГД-5 з підривачем типу УЗРГМ, які перемістив за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де забезпечив подальше зберігання у приміщенні свого гаражу на території подвір'я.
14.10.2021 близько 17:30 год. під час незаконного поводження з бойовим припасом, ОСОБА_7 перебуваючи у приміщенні свого гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , кинув протипіхотну наступальну осколкову ручну гранату РГД-5 у напрямку ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , привівши її таким чином в дію та у подальшому стався вибух.
14.10.2021у ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_7 , виявлено та вилучено залишки від корпусу гранати РГД-5 та підривача типу УЗРГМ, складових частин бойового припасу - протипіхотної наступальної осколкової ручної гранати РГД-5.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч.1 ст.263 КК України, як носіння, зберігання, придбання бойових припасів та вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу.
Крім цього, 14.10.2021 близько 17:30 год. до гаражного приміщення ОСОБА_7 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , прийшли ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , де між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на ґрунті неприязних відносин виник словесний конфлікт.
У ході конфлікту ОСОБА_10 почав запитувати у ОСОБА_7 , коли він заспокоїться та змінить місце проживання, що обурило останнього. Після цього, з метою помсти за свою образу у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , застосувавши проти них протипіхотну наступальну осколкову ручну гранату РГД-5. З цією метою, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, дістав з кишені незаконно придбану ним за невстановлених досудовим розслідуванням обставин ручну наступальну осколкову гранату РГД-5.
Надалі ОСОБА_7 з метою вбивства ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , тримаючи у руці наступальну осколкову гранату, розуміючи наслідки від застосування вказаної вище наступальної осколкової гранати, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне позбавлення життя ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , умисно, висмикнув з гранати запобіжну чеку, привівши таким чином її у бойову готовність та почав висловлювати погрози про її застосування до вказаних осіб.
Усвідомлюючи небезпеку, яка виникла з боку ОСОБА_7 , та з метою недопущення доведення злочинного умислу до кінця, ОСОБА_10 побоюючись за власне життя, підбіг до ОСОБА_7 , відштовхнув останнього, намагаючись таким чином відібрати гранату. В цей час ОСОБА_7 маючи умисел на доведення злочину до кінця, кинув протипіхотну наступальну осколкову ручну гранату РГД-5 у напрямку ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , привівши її таким чином в дію та у подальшому стався вибух, однак свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_10 та ОСОБА_12 до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_12 своєчасно було надано кваліфіковану медичну допомогу. У результаті вибуху, ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді вогнепальних осколкових поранень сідниць, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я. ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у виді множинних осколкових поранень тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Відповідно до вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Висновок суду, щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджений зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винність у вчинені вказаних кримінальних правопорушень.
Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм, підставами для скасування чи зміни судового рішення є такі порушення норм кримінального процесуального закону, які шляхом позбавлення чи обмеження гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження, недотримання процедури судочинства чи іншим шляхом вплинули чи могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.
При цьому, конкретне порушення кримінального процесуального закону може бути визнано істотним чи неістотним залежно від обставин кримінального провадження.
Апеляційним судом не встановлено порушень, які наведені в апеляційній скарзі, які перешкодили суду всебічно розглянути матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнав частково і суду пояснив, що 14 жовтня 2021р. в обідній час, він знаходився в гаражі. Раніше, коли він перебирав речі батька, то знайшов в ручну гранату, яку залишив собі та поклав до кишені. В той день, в гараж прийшов потерпілий ОСОБА_10 та почав вимагати, щоб обвинувачений залишив місце проживання та пішов від його матері, з якою ОСОБА_13 співмешкав. Обвинувачений відмовив потерпілому в цьому і ОСОБА_10 пішов із гаражу. Через деякий час ОСОБА_10 повернувся до приміщення гаражу разом із потерпілим ОСОБА_12 . Між потерпілими та обвинуваченим відбулася сварка, в ході якої ОСОБА_10 застосував до обвинуваченого фізичну силу, шарпав за одяг, погрожував розправою. ОСОБА_7 дістав з кишені ручну гранату, щоб налякати потерпілих та тримав її в руках. Потерпілий ОСОБА_10 , застосовуючи до нього фізичну силу, вибив гранату із рук і вона впала на підлогу. В цей момент обвинувачений впав на диван, який знаходився в гаражі і граната вибухнула. Потерпілі отримали поранення. Чеку із ручної гранати він не висмикував. Мав намір лише налякати потерпілих, так як ОСОБА_10 смикав його за одяг та спричинив декілька ударів. В той день і обвинувачений і потерпілі перебували в стані сп'яніння.
В апеляційній скарзі сторона захисту стверджує, що в зазначений в обвинувальному акті день в ході виниклого конфлікту потерпілі погрожували обвинуваченому ОСОБА_7 та застосовували до нього фізичне насилля, а тому ОСОБА_7 оборонявся від неправомірних дій потерпілих, намагався зупинити їх і налякати ручною гранатою, яка у нього виявилась випадково, від удару по руці обвинуваченого, граната випала і стався вибух, а тому в діях ОСОБА_7 відсутній умисел на замах на вбивство.
Суд першої інстанції вірно критично поставився до показань обвинуваченого в частині того, що його дії були направлені на здійснення необхідної оборони від протиправних дій потерпілих, колегія суддів погоджується з таким висновком суду та розцінює таку позицію, як захисну, що має на меті пом'якшити кримінальну відповідальність.
Відсутність непрямого умислу у ОСОБА_7 на замах на умисне вбивство двох осіб спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме показами обвинуваченого, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_12 , які є послідовними, не містять суттєвих суперечностей, а їх деталізація відповідає періоду, що минув з моменту вчинення кримінального правопорушення.
Так, потерпілій ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що обвинувачений ОСОБА_7 співмешкає з його матір'ю тривалий час. Мати ОСОБА_14 поскаржилася, що між ОСОБА_7 та нею відбулася сварка. 14.10.2021р. потерпілий вирішив з'ясувати стосунки з цього приводу з обвинуваченим і зайшов в гараж, де знаходився ОСОБА_7 . В ході розмови з обвинуваченим потерпілий попередив ОСОБА_7 щоб він не кривдив матір. Після закінчення розмови ОСОБА_10 вийшов із гаражу. Через деякий час потерпілий повернувся до гаражу разом із ОСОБА_12 . Коли вони увійшли до приміщення ОСОБА_7 сидів на дивані. Потерпілий знову повернувся до розмову про те, що ОСОБА_13 кривдить його матір і попередив, що не дозволить йому це робити. В цей момент ОСОБА_7 піднявся з дивану, тримаючи в руках предмет схожий на гранату. ОСОБА_10 підійшов до ОСОБА_16 і вибив цей предмет з його рук. Граната впала на підлогу. ОСОБА_10 відштовхнув обвинуваченого на диван, а той потягнув потерпілого за одяг, вони разом впали на диван. В цей момент пролунав вибух. Від вибуху він отримав поранення.
Потерпілий ОСОБА_12 суду пояснив, що 14.10.2021р. він перебував в гостях у ОСОБА_17 , святкували день народження його сина. Мати ОСОБА_10 , а його теща ОСОБА_14 поскаржилася, що посварилася із співмешканцем ОСОБА_7 . ОСОБА_12 разом із ОСОБА_10 пішли до гаражу, в якому знаходився ОСОБА_18 поспілкуватися і з'ясувати чому він кривдить співмешканку. Коли потерпілий разом з ОСОБА_19 зайшли у приміщення гаражу обвинувачений ОСОБА_13 сидів на дивані. В ході розмови ОСОБА_17 з обвинуваченим, ОСОБА_13 піднявся з дивану, тримаючи в руках предмет, схожий на гранату. ОСОБА_10 вдарив ОСОБА_16 по руці, вибивши цей предмет з рук. Граната впала на підлогу і покотилася, В цей момент пролунав вибух, від якого потерпілий отримав тілесні ушкодження.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що ОСОБА_7 є її співмешканцем, який проживав у неї в будинку. Вони проживали однією сім'єю тривалий час. Протягом часу проживання однією сім'єю, обвинувачений ставився до неї добре, ладнав з її дітьми. До зазначеного моменту, обвинувачений декілька днів вживав спиртні напої. 14.10.2021р. вона перебувала у будинку, а ОСОБА_13 знаходився в приміщенні гаражу. Через деякий час вона почула гучну розмову з гаражу, а потім вибух. ОСОБА_14 вибігла на вулицю і побачила сина ОСОБА_17 , який вийшов з гаражу і сказав, що все нормально. Потім побачила в гаражі ОСОБА_20 , який був в крові. Що сталося в гаражі вона не бачила.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що ОСОБА_10 є її братом, а ОСОБА_21 її матір'ю. ОСОБА_7 є співмешканцем її матері. 14.10.2021р. вони з чоловіком ОСОБА_22 перебували в гостях у ОСОБА_17 , сиділи всі разом в будинку, спілкувалися, святкували. Потім ОСОБА_10 та ОСОБА_23 вийшли із будинку. Через деякий час вона почула вибух та вибігла із будинку і побачила чоловіка, який був на подвір'ї в крові. Що з ним сталося вона не бачила У дворі був крик, галас і вона не зрозуміла що відбулося.
На підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 суд вірно послався у вироку на досліджені докази, а саме: реєстрацію повідомлення зі служби 102 від 14.10.2021р., згідно якого надійшло повідомлення від невідомої жінки, про те,що близько 17.30год. в с. Мостове між співмешканцями ОСОБА_21 та ОСОБА_24 під час вживання спиртних напоїв відбувся конфлікт, в ході якого ОСОБА_13 почав бігати з ножем по подвір'ю за ОСОБА_21 ,
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 14.10.2021р, згідно якого ОСОБА_10 повідомив, що 14.10.2021р. ОСОБА_7 в гаражному приміщенні під час сварки з ОСОБА_19 та ОСОБА_25 взявши до рук гранату, привів її в бойову готовність та кинув під ноги ОСОБА_26 . Внаслідок вибуху заявнику та ОСОБА_27 спричинені поранення:
- протокол огляду місця події від 14.10.2021р., з фотозображеннями, яким зафіксоване місце вчинення злочину;
- протокол №95 від 14.10.2021р. медичного освідування на встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння, згідно якого ОСОБА_12 має ознаки алкогольного сп'яніння, результат дослідження 0,57 %;
- протокол №94 від 14.10.2021р. медичного освідування на встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння від 14.10.2021р., згідно якого ОСОБА_10 має ознаки алкогольного сп'яніння, результат дослідження 0,71%;
- довідку сімейного лікаря Доманівської БЛ ДСР від 15.10.2021р., відповідно до якої ОСОБА_7 на час огляду мав ознаки алкогольного сп'яніння, результат дослідження 1,35% та зафіксовані тілесні ушкодження у виді гематоми правого ока, садна правого коліна;
- повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 №106 від 22 жовтня 2021р, відповідно до якого ОСОБА_7 проходив військову службу у в/ НОМЕР_1 з 20 листопада 1989р. по 28 листопада 1991р.
- рапорт від 15.10.2021р. заступника начальника СВ ВП№2 Вознесенського РУП про виявлення факту незаконного зберігання бойової гранати за місцем мешкання ОСОБА_7 ;
- висновок експерта № СЕ-19/115-21/14148-ФХВР від 10.11.2021р. судової експертизи за спеціальністю 5.1 “Дослідження вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу», згідно якого на поверхні наданого на експертизу ґрунту, вибухових речовин не виявлено;
Із пояснень обвинуваченого та потерпілих, з досліджених протоколів медичного освідування щодо встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння №94,95 від 14.10.2021р. та № 96 від 15.10.2021р. в судовому засіданні встановлено, що 14.10.2021р. обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_12 перебували в стані алкогольного сп'яніння.
Із пояснень потерпілого ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 , реєстрації повідомлення на лінію 102 невідомої жінки від 14.10.2021р. вбачається, що між обвинуваченим та потерпілим відбувся конфлікт з приводу агресивної поведінки ОСОБА_7 по відношенню до співмешканки ОСОБА_14 - матері потерпілого ОСОБА_10 .
Відповідно до реєстрації повідомлення про вчинений злочин, яке надійшло на лінію 102, 14.10.2021р. о17.42 год. між ОСОБА_14 та ОСОБА_7 виникла сварка, в ході якої ОСОБА_7 почав бігати за нею з ножем по подвір'ю. ОСОБА_14 покликала на допомогу сина ОСОБА_10 та зятя ОСОБА_12 .. ОСОБА_7 забіг у гараж, взяв в руки гранату та кинув її на підлогу під ноги ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які зайшли за ним у гараж. В результаті граната вибухнула, а потерпілі отримали тілесні ушкодження.
Зазначені відомості підтверджуються висновками судово-медичних експертиз, а саме: висновком експерта №490-М від08.12.2021р. судово-медичної експертизи, згідно якого у ОСОБА_10 виявлено : колото-різана рана грудної клітки зліва, 1-го пальця правої кисті. Вогнепальні осколкові поранення сідниць.; висновком експерта № 491-М від 08.12.2021р., судово-медичної експертизи, згідно якого у ОСОБА_12 виявлено: множинні осколкові поранення тулубу, верхніх та нижніх кінцівок; довідкою сімейного лікаря Доманівської БЛ ДСР від 15.10.2021р., відповідно до якої у ОСОБА_7 на час огляду зафіксовані тілесні ушкодження у виді гематоми правого ока, ссадни правого коліна.
Тобто, з пояснень обвинуваченого та потерпілих вбачається, що конфлікт між ними виник все ж таки із-за неправомірної поведінки обвинуваченого, який на ґрунті побутових проблем агресивно ставився до співмешканки ОСОБА_14 . Після з'ясування стосунків, в ході яких були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_10 у виді колото- різаної рани грудної клітки та 1-го пальця правої кісті, а ОСОБА_7 гематоми правого ока та садна правого коліна, обвинувачений через деякий час продовжив свою неправомірну поведінку по відношенню до співмешканки, про що свідчить повідомлення на лінію 102 та пояснення потерпілого ОСОБА_10 в судовому засіданні про те, що він двічі заходив у гараж вгамували обвинуваченого.
Сторона захисту стверджує, що ОСОБА_7 не бажав смерті потерпілим і не бажав настання такого результату, який стався після вибуху ручної гранати. Обвинувачений пояснив, що ручну гранату знайшов випадково у речах батька і не здогадувався, що це бойова граната. Гранату у бойову готовність він не приводив, а замахнувся нею, щоб налякати потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які зайшли в гараж і йому погрожували. Гранату в нього вибили з рук, вона впала на підлогу і вибухнула.
Однак, такі пояснення обвинуваченого спростовуються повідомленням з відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 №106 від 22 жовтня 2021р, відповідно до якого ОСОБА_7 проходив військову службу у в/ НОМЕР_1 з 20 листопада 1989р. по 28 листопада 1991р, а тому розумів, що виявлена ним граната є бойовою, знав як з нею поводитись, і міг передбачити наслідки, які можуть настати в разі приведення ним гранати в бойовий стан. Висновком експерта № КСЕ-19/122-21/7008 від 27.10.2021р. судової комплексної вибухово-технічної експертизи, згідно якого надані на дослідження металеві уламки зі слідами кіптяви, металеве кільце з частиною металевого шплінту та металевий предмет ззовні схожий на запобіжний важіль з маркуванням -73 УЗРГМ 583 являються залишками(*фрагментами) від корпусу гранати РГД-5 та підривача типу УЗРГМ, складових частин бойового припасу-протипіхотної наступальної осколкової ручної гранати РГД-5.; висновком експерта №84/9від 04.06.2024р. судової експертизи за спеціальністю 5.3 Оцінка можливих наслідків застосування вибухових пристроїв, згідно якого при здійсненні поштовху особи, яка тримає в руках ручну осколкову гранату РГД-5 з боку іншої особи, випадкове приведення гранати до бойової готовності( відокремлення запобіжної чеки від трубки ударного механізму запалу типу УЗРГМ) не можливе. Приведення до бойової готовності гранати РГД-5 залежить від дій певної особи, яка повинна здійснити зведення кінців запобіжної чеки, яка міцно з'єднує спусковий важіль із запалом та витягнути її з трубки ударного механізму запалу типу УЗРГМ, при цьому міцно прижимаючи пальцями руки спусковий важіль до корпусу гранати.
А тому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 , демонструючи гранату та погрожуючи нею потерпілим, діяв необережно, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій є неприйнятними.
Також є неспроможними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 таким чином захищався він неправомірних дій потерпілих. Відповідно до ч 1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Частиною 3 ст.36 КК України зазначено, що перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
Як встановлено з досліджених доказів, в момент приведення ручної гранати до бойової готовності реальної загрози життю ОСОБА_7 з боку потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 судом не встановлено.
Відокремлюючи запобіжну чеку від корпусу гранати, маючи досвід на військовій службі, обвинувачений ОСОБА_7 не міг не знати про наслідки її застосування. Відокремлення запобіжника чеки підтверджено висновком експерта № КСЕ-19/122-21/7008 від 27.10.2021р., яким доведено, що без приведення ручної гранати до бойової готовності при падінні на підлогу вона не могла вибухнути.
Враховуючи покази обвинуваченого проте, що він тримав гранату в руках, яку у нього вибили з рук, суд вважає це непрямим умислом на замах на умисне вбивство двох осіб, з таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів. Беручи до уваги спосіб та знаряддя вчинення злочину, застосування ручної бойової гранати, яку обвинувачений особисто умисно привів до бойової готовності, хоча і не ставив собі на меті позбавлення життя потерпілих, але байдуже ставився до такого наслідку, можливість якого він свідомо допускав.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч 2 ст.15, ч 2 п.1 ст.115 КК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає за доцільне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання суду, як на доказ вини ОСОБА_7 , на пояснення потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які викладені в ухвалі слідчого судді Доманівського районного суду Миколаївської області від 16.10.2024р. про надання дозволу на проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_7 , з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:
1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;
2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;
3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;
4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;
5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;
6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
Як вбачається з ухвали слідчого судді від 16.10.2024р. про надання дозволу на проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_7 , серед іншого суд послався на пояснення потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , що не передбачено законом. Між тим, ці пояснення потерпілих не можуть бути використані судом під час судового розгляду справи по суті, як доказ на підтвердження винуватості особи. Оскільки, відповідно до загальних засад кримінального провадження, висловлені в ухвалі слідчого судді висновки щодо будь яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду кримінального провадження.
Крім того, позбавлені підстав доводи захисника про пом'якшення обвинуваченому покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України.
Згідно положенням ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характеристику ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, однак вчинив особливо тяжкий злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння загальнонебезпечним способом, внаслідок чого два потерпілих отримали тілесні ушкодження, суд вважав доцільним призначити ОСОБА_7 покарання пов'язане з позбавленням волі.
За такого, врахувавши всі обставини кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що суд, реалізувавши принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_7 покарання, яке відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі винного. Обставини наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції, були в повному обсязі враховані при призначенні покарання, про що свідчить зміст відомостей та висновків суду, наведених ним у мотивувальній частині вироку
Інших обставин, пом'якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого, які б не були предметом розгляду та аналізу суду першої та апеляційної інстанцій, апеляційна скарга не містить.
З огляду на викладене вирок суду підлягає зміні, а апеляційна скарга захисника - частковому задоволенню з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 409, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 8 листопада 2024 року, стосовно ОСОБА_7 , - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду, як на доказ вини ОСОБА_7 на пояснення потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які викладені в ухвалі слідчого судді Доманівського районного суду Миколаївської області від 16.10.2024р. про надання дозволу на проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_7 .
В іншій частині оскаржуваний вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді