Провадження номер 2/741/352/25
Єдиний унікальний номер 741/383/25
іменем України
11 серпня 2025 року м. Носівка
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Крупини А.О.,
з участю секретаря судового засідання Кузьменка І.С.,
позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Носівського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
28 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Носівського районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в її інтересах адвокатом Луєнком Юрієм Васильовичем, до ОСОБА_3 , третя особа Носівська міська рада Чернігівської області, про поділ спільного майна подружжя та скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.
Ухвалою судді від 05 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
19 березня 2025 року представником позивача ОСОБА_2 подано заяву про усунення недоліків та позовну заяву зі зменшеними позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовної заяви зі зменшеними позовними вимогами представник позивача зазначив, що з 15 липня 1986 року позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі. У цьому шлюбі малолітніх та неповнолітніх дітей вони не мають. Між сторонами виник спір щодо спільного сумісного майна подружжя, набутого в період шлюбу, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Указаний будинок був збудований сторонами за час перебування у шлюбі за спільні сімейні кошти та спільною працею. Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27 вересня 1996 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Носівської міської ради № 132 від 12 вересня 1996 року, право власності на будинок було зареєстровано за відповідачем. На той час будинок мав адресу: АДРЕСА_2 . Рішенням виконкому Носівської міської ради № 355 від 28 листопада 2019 року зазначеному вище житловому будинку були присвоєні фактичні адресні реквізити: АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення право власності на будинок за такою адресою було зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 березня 2021 року за реєстраційним номером 2308048074238. Розпорядженням Чернігівської обласної військової адміністрації № 579 від 23 липня 2024 року вулицю АДРЕСА_3 було перейменовано на вулицю Миколи Леонтовича.
У спільний будинок сторони вселилися після того, як він був ними збудований та на нього були оформлені всі передбачені на той час правовстановлюючі документи. Місце проживання позивача в цьому будинку було зареєстровано з 18 квітня 1997 року.
На даний час відповідач не визнає права позивача на вказаний будинок. Відповідач чинить на позивача психологічний тиск та перешкоди в користуванні будинком, не впускає її додому. У зв'язку з цим позивач змушена тимчасово проживати в квартирі дочки, оскільки власного житла, крім спірного будинку, не має. 08 жовтня 2024 року відповідач в односторонньому порядку як єдиний власник будинку за правовстановлюючим документом та за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно звернувся до відділу ЦНАП Носівської міської ради Чернігівської області із заявою про зняття з реєстрації місця проживання позивача у спірному будинку. За його заявою ОСОБА_1 знято з реєстрації зареєстрованого місця проживання з 08 жовтня 2024 року. Позивач уважає, що поділ нерухомого майна шляхом визнання за нею права власності на її частку у спільному майні є ефективний способом захисту права, тому просить у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , усі судові витрати покласти на відповідача в порядку їх розподілу.
Ухвалою судді від 20 березня 2025 року у справі відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05 червня 2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 05 червня 2025 року відкладено підготовче судове засідання до 11 серпня 2025 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 .
Позивач у підготовчому судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити, а також просила суд не стягувати з відповідача на її користь жодних судових витрат.
Представник позивача Луєнко Ю.В. у підготовчому судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. Крім того, представник позивача просив повернути позивачеві судовий збір у розмірі 968,96 грн у зв'язку зі зменшенням позовних вимог та у розмірі 484,48 грн - у зв'язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті. Решту судових витрат по сплаті судового збору просив залишити за позивачем та не стягувати із відповідача.
Відповідач у підготовчому судовому засіданні визнав позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти задоволення позову, про що подав суду власноручно написану заяву, не заперечував, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю його та позивача як подружжя, оскільки збудований ними під час шлюбу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд уважає, що визнання позову відповідачем ОСОБА_3 не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому вважає за можливе постановити рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив нижченаведені обставини та правовідносини, які цим обставинам відповідають.
15 липня 1986 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, про що Носівським районним відділом РАЦС Чернігівської області було зроблено актовий запис за № 70 від 15 липня 1986 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а. с. 12, на звороті).
Шлюб між сторонами на час розгляду справи не розірвано.
Спір між сторонами виник з приводу поділу майна, набутого ними під час шлюбу, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27 вересня 1996 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Носівської міської ради № 132 від 12 вересня 1996 року, право власності на будинок, який на той час мав адресні реквізити: АДРЕСА_2 , було видане на ім'я ОСОБА_3 (а. с. 13).
Рішенням виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області № 355 від 28 листопада 2019 року зазначеному вище житловому будинку були присвоєні фактичні адресні реквізити: АДРЕСА_2 (а. с. 14).
На підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області № 355 від 28 листопада 2019 року право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстроване 03 березня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_3 за реєстраційним номером 2308048074238 (а. с. 14-15).
Розпорядженням Чернігівської обласної військової адміністрації № 579 від 23 липня 2024 року вулицю 40 років Перемоги м. Носівка Ніжинського району було перейменовано на вулицю Миколи Леонтовича (а. с. 15-17).
Судом встановлено, що місце проживання позивача ОСОБА_1 з 18 квітня 1997 року по 08 жовтня 2024 року було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Реєстру Носівської територіальної громади № 2025/001997471 від 11 лютого 2025 року (а. с. 17, на звороті).
На письмове звернення позивача щодо підстав зняття її з реєстрації зареєстрованого місця проживання ЦНАП Носівської міської ради Чернігівської області надано відповідь від 14 лютого 2025 року про те, що 08 жовтня 2024 року з документами на будинок звернувся ОСОБА_3 як власник будинку з питанням зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 р. № 1871-ІХ відділом ЦНАП була надана адміністративна послуга - зняття з реєстрації місця проживання за заявою власника будинку (а. с. 18, на звороті).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано у нормах СК України.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Нормою ч. 7 ст. 57 СК передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
За приписами ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
За змістом статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц).
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Частиною 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.
У ході розгляду справи не встановлено наявність ані шлюбного договору, ані будь-яких інших договорів, які б встановлювали режим поділу спільного сумісного майна між сторонами.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.
У п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Як встановлено судом, з 15 липня 1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі.
Під час шлюбу сторонами збудовано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв. м, який зареєстрований на відповідача ОСОБА_3 . Указані обставини підтверджуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, та не заперечувалися жодною зі сторін у судовому засіданні. Тобто вказаний будинок відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє на дві рівні частини, у зв'язку з чим право спільної сумісної власності подружжя підлягає припиненню, оскільки поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі спільної часткової власності подружжя.
З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги, що спільне сумісне нерухоме майно подружжя зареєстроване в цілому за відповідачем, ураховуючи позицію відповідача, який не заперечував проти задоволення позову, суд робить висновок про необхідність задоволення позову та визнання в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя за позивачем та відповідачем права власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за кожним.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд ураховує, що при зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у сумі 1937,92 грн за одну вимогу майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру, що підтверджується квитанцією про сплату АТ «Таскомбанк» № 9613-7272-6459-4656 від 28 лютого 2025 року (а. с. 9).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Оскільки позивачем ОСОБА_1 до початку підготовчого судового засідання зменшено розмір позовних вимог (виключено з позовної заяви вимогу немайнового характеру), суд уважає за необхідне повернути їй з державного бюджету сплачений нею судовий збір за одну вимогу немайнового характеру у сумі 968,96 грн у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Ураховуючи, що заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, суд також уважає за необхідне повернути позивачеві ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову за вимогу майнового характеру, у сумі 484,48 грн.
Усього підлягає поверненню позивачеві з державного бюджету 1453, 44 грн судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, за клопотанням позивача суд не стягує понесені нею судові витрати з відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв м.
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв м.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений в АТ «Таскомбанк» за реквізитами: рахунок отримувача - UA798999980313191206000025645, отримувач коштів - ГУК у Черніг.обл/тг м. Носівка/22030101, код класифікації доходів бюджету - 22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37972475, судовий збір в сумі 1453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн 44 коп відповідно до квитанції про сплату № 9613-7272-6459-4656 від 28 лютого 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;
відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 11 серпня 2025 року.
Суддя Анатолій КРУПИНА