Справа № 522/21388/23
Провадження 2/522/1002/25
29 липня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області про позбавлення батьківських прав
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що з 2019 року відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Вона самоусунулася від виховання синів, не відвідувала їх, не піклувалася про їхній фізичний і духовний розвиток, не забезпечувала необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, а також не надавала матеріальної допомоги.
На підтвердження своїх слів позивач додає до позову документи від служби у справах дітей Дачненської сільради: заяву, акти обстеження умов проживання, висновок органу опіки та піклування та рішення виконавчого комітету.
Позивач також зазначає, що раніше вже звертався з аналогічним позовом до Приморського районного суду м. Одеси, але тоді позов було повернуто без відкриття провадження через невизначену територіальну підсудність. Однак, з'ясувавши, що відповідачка перебуває на обліку в Центрі обліку бездомних громадян в Одесі, а також проживає на території Нерубайської сільської ради, позивач вважає, що офіційним місцем її реєстрації є м. Одеса, що робить справу підсудною Приморському районному суду.
На основі статті 164 Сімейного кодексу України, яка передбачає позбавлення батьківських прав за ухилення від виконання обов'язків, та зважаючи на найкращі інтереси дітей, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо всіх трьох дітей.
Ухвалою суду від 02 листопада 2023 року провадження по справі відкрито та призначено до розгляду.
Ухвалою суду від 19.12.2023 року вирішено витребувати у Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Код ЄДРПОУ 14360570, завірену належним чином копію анкети-заяви №б/н від 02.12.2005 року ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , докази надання кредитного ліміту з зазначенням дати його надання, розрахунок заборгованості за споживчим кредитом станом на 01.10.2023 року.
Витребувати у органу опіки та піклування Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області (ЄДРПОУ: 04377724, Одеська область, Одеський район, село Дачне, вул. Шахтарська, буд. 8-А) оновлений висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 КФОПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно малолітніх дітей:
o- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
o ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
o ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
20.03.2024 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення відповідно до яких надає наступні пояснення по справі.
Відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позовних вимог ОСОБА_10 щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки вважає, що для цього відсутні законні підстави. Вона наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідач стверджує, що не ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а, навпаки, їй перешкоджає спілкуватися з дітьми сам позивач, який погрожує та не дозволяє навіть телефонувати синам чи передавати їм подарунки. Вона зазначає, що хоче піклуватися про дітей і має офіційну роботу, щоб надавати фінансову допомогу.
Відповідач стверджує, що жодна з підстав, визначених статтею 164 Сімейного кодексу України, не може бути застосована, оскільки вона не залишала дітей, не поводилася з ними жорстоко, не є хронічним алкоголіком чи наркоманом, не експлуатує дітей та не має судимості за злочини щодо них. Вона наголошує, що позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження своїх позовних вимог.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що існування неприязних відносин з позивачем не є підставою для позбавлення батьківських прав, а навпаки, саме ці відносини перешкоджають їй брати участь у вихованні дітей. На підтвердження своєї позиції вона посилається на численні постанови Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, де наголошується на тому, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який має відповідати найкращим інтересам дитини.
Під час судового засідання 28.03.2024 року відповідачка під звукозапис зазначила про наступні обставини у справі.
Відповідач у справі заперечує проти позовної заяви, оскільки вважає, що її вимоги є необґрунтованими. Відповідач зазначає, що з 2007 року вона проживала з позивачем без реєстрації шлюбу, але була змушена залишити родину через фізичне насильство з його боку. Після цього діти залишилися з батьком у Республіці Молдова, громадянином якої він є та де, за її словами, перебуває у шлюбі з іншою жінкою. Відповідач не давала дозволу на виїзд дітей з України, а наразі проживає в с. Холодна Балка та не має власного житла. Попри ці обставини, відповідач не заперечує проти проживання дітей з батьком, але вважає, що сам факт її проживання окремо від них не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки вона не ухиляється від виконання своїх обов'язків свідомо. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і, на її думку, в її діях відсутні ознаки, необхідні для застосування цієї виняткової міри, що відповідає найкращим інтересам дитини.
02.10.2024 року від позивача до матеріалів справи надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 02.10.2024 року вирішено Витребувати у Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (ЄДРПОУ ВП44069166, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5) інформацію:
1) Чи перебуває на обліку як платник податків громадянка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ?
2) Чи сплачує податки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ? Якщо перебуває, надати відомості про сплату податків громадянкою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3
Витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ20987385, індекс 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд, 83) інформацію:
1) Чи перебуває на обліку як платник податків громадянка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ?
2) Чи сплачує податки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ? Якщо перебуває, надати відомості про сплату податків громадянкою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Під час судового засідання призначеного 22.01.2025 року відповідачка під звукозапис зазначила, що вона від дітей не відмовлялась, офіційно працює в школі кухарем, однак діти не знаходяться в Україні і в неї немає житла щоб забрати дітей до себе.
Ухвалою суду від 12.03.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
З долученої заяви відповідачки яка була подана до служби у справах дітей також вбачається, що відповідачка виявила бажання зустрічатись з дітьми та допомогати їм.
У судове засідання призначене на 29.07.2025 року сторони не з'явились.
Як встановлено судом позивач та відповідач проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Під час спільного проживання у нас народилися троє дітей, які на даний час є малолітніми та проживають з позивачем:
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова.
Із змісту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки вбачається, що орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав відповідача відносно дитини.
Між сторонами виник спір щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідно до статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Основним твердженням позивача є те, що відповідачка з дітьми не спілкується, участі у вихованні не приймає, їх життям не цікавиться, кошти на утримання дитини не сплачує.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, провадження №61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження №61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, провадження №61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, провадження №61-5203св23).
Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав Орган опіки та пілкування вважає за доцільне позбавити батьківських прав по відношенню до дитини.
Суд, аналізуючи висновок органу опіки та піклування, вважає, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитей, оскільки не містить відомостей про з'ясування органом опіки та піклування реального відношення матері до виховання дитей, а також установлення факту саме свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків (а не невиконання таких обов'язків). У висновку не зазначено причини невиконання відповідачкою батьківських обов'язків, не мотивовано своїх висновків, не зазначено чи відповідає таке рішення інтересам дитей та на підставі яких достатніх матеріалів зроблено відповідний висновок. Матеріали, на які є посилання у висновку суду не надані.
Суду не надані належні та допустимі докази для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ії від виконання обов'язків з виховання дітей.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дітей займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
У матеріалах справи відсутні достатні докази ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, тобто такої винної поведінки особи, коли вона свідомо, систематично, не зважаючи на заходи попередження, продовжує не виконувати ці обов'язки.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18), зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Керуючись статтями 164, 165 Сімейного кодексу України та принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити. Заявлені позивачем підстави не є достатніми для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки не доведено умисного та свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей.
Суд ураховує відсутність будь-яких доказів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, доказів винної поведінки відповідача, доказів того, що його поведінку змінити в кращу сторону неможливо, а також її дійсне ставлення до дітей.
Керуючись ст.ст. 258, 264, 265, 280-289, 352, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області про позбавлення батьківських прав- відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 08.08.2025 року.
Суддя А.В. Науменко
29.07.25