Справа № 509/2163/25
12 серпня 2025 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панасенка Є.М.,
за участю секретаря судового засідання: Багнюк І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/2163/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Одеська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Одеська товарна біржа про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що 26 січня 2000 року між ОСОБА_2 (по договору - Продавець) та ОСОБА_1 (по договору - Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна у вигляді однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Для оформлення цього договору продавець та покупець були прийняті в члени товарної біржі «Одеська товарна біржа» та було зареєстровано угоду за реєстраційним номером 26088 від 26 січня 2000 року.
Зазначений об'єкт нерухомості належав продавцю - ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна, зареєстрованого на товарній біржі «Одеська товарна біржа» під номером 21576 від 02 жовтня 1997 року, зареєстрованого в Овідіопольському бюро технічної інвентаризації під №1 реєстр 29 від 07 квітня 1998 року.
За реєстраційним посвідченням Овідіопольського бюро технічної інвентаризації №29 від 28 січня 2000 року, останній засвідчує, що квартира розташована за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 . Є особистою приватною власністю, набутою на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна за номером 26088 від 26 січня 2000 року, про що внесено відповідний запис в реєстраційну книгу №1 за реєстром 29.
В тому числі, Комунальним підприємством Таїровської селищної ради, Одеського району Одеської області «ЛИМАН» позивачу видано архівну довідку №25 від 03 квітня 2025 року, якою підтверджено, що відповідно до даних інвентаризаційної справи №380, станом на 31.12.2012р., квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована за однією фізичною особою: ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до вимог встановлених ст.15 ЗУ «Про товарну біржу», зареєстрованого на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю» №26088 від 26.01.2000 року, за яким ОСОБА_2 продав гр. ОСОБА_1 цілу квартиру. Зареєстровано Овідіопольським бюро технічної інвентаризації 28.01.2000 року в реєстровій книзі №01 за реєстраційним номером 29, сторінка 30.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.04.2025 року (номер 423694305) відносно об'єкта нерухомого майна у вигляді квартири за адресою АДРЕСА_1 відомості відсутні.
Приватними нотаріусами відмовлено позивачу в укладені договору з відчуження квартири за адресою АДРЕСА_1 , оскільки не надані правовстановлюючі документи на вищезазначене майно, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 15.05.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача та позивач у судове засідання не з'явилися, представник позивача надала суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Просуть позов задовольнити, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України, повідомлення повернулись із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17).
Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.
Третя особа, ОСОБА_3 про причини неявки до суду свого представника не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що 26 січня 2000 року ОСОБА_2 (надалі «Продавець») продав, а ОСОБА_1 (надалі «Покупець») купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . яка складається з 1-ї кімнати, загальною площею 40.10 кв.м., про що на товарній біржі «Одеська товарна біржа» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №26088.
На підставі даного договору за ОСОБА_1 з 28 січня 2000 року було зареєстровано право власності на придбаний об'єкт нерухомості в Овідіопольського бюро технічної інвентаризації під №29, про що внесено відповідний запис в реєстраційну книгу №1.
З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна №26088 від 26 січня 2000 року щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Свої зобов'язання за правочином сторони виконали у повному обсязі: відповідач ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 вказану квартиру, а ОСОБА_1 сплатила за це її вартість та вселилася у житло тобто сторонами були дотримані всі вимоги статті 224 ЦК України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про товарну біржу" (тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або до-говором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які ви-знані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з на-слідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК Української РСР).
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за-значила, що "у статті 227 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод було обов'язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. ЦК Української РСР не передбачалося обов'язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21))".
Крім того, у вказаній постанові об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала висновок про те, що "на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі".
Суд, з урахуванням ч. 2 ст. 219 ЦК України, може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежить від її волі. При цьому, відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов до-говору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд має право визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення до-говору не вимагається.
Також, ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За договором купівлі-продажу, з урахуваннямст.655ЦК України, одна сторона(продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторонами під час укладення договору купівлі-продажу виконані усі вимоги ст.655 ЦК України, волевиявлення учасників угоди було вільне, відповідало внутрішній волі сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Сторонами договору виконанні всі умови договору, а саме: сплачено повністю всю суму за домовленістю сторін, спадкодавець зареєструвала право власності в органах БТІ за собою, була зареєстрована в цій квартирі, сплачувала всі комунальні послуги.
Угода купівлі-продажу нерухомого майна, що була укладена на Товарній біржі від-повідала умовам діючого законодавства, що діяло на час укладення угоди. Товарна біржа мала право посвідчувати угоду купівлі-продажу нерухомого майна і в подальшому вона нотаріальному посвідченню не підлягала.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до частини 1статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
В даному випадку право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу, який проведено у якості біржової операції між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .
Реєстрація на Біржі нерухомості права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, на той момент не суперечила чинному законодавству. Інструкція «Про порядок Державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб» передбачала підставу для державної реєстрації - договорів купівлі-продажу і міни, зареєстровані біржею.
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", є підстави для визнання договору купівлі-продажу № 26088 від 26.01.2000 року, оформленого на товарній біржі «Одеська товарна біржа», дійсним.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.6 ч.1ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Позивачем при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На прохання позивача суд не стягує з відповідача судові витрати.
Керуючись ст.ст.12,13, 76-78, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Одеська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна у вигляді однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), зареєстрований 26 січня 2000 року товарною біржою «Одеська товарна біржа», за реєстраційним номером № 26088 - дійсним.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, строк на подання заяви про його перегляд може бути поновлено, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити рішення суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Головуючий: Є. М. Панасенко