Справа № 503/651/25
Провадження № 2/503/536/25
25 червня 2025 року
Кодимський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Калашнікової Т.О.,
при секретарі судового засідання Поліковській О.І.,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,
Позивач звернувся до суду з позовом до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом. В позовній заяві зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна частка (пай) у розмірі 3.05 умовних кадастрових гектар із земель Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, право на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД-12 №0258427, виданим Кодимською районною державною адміністрацією відповідно до рішення №15 від 10.01.1996 року, яку померла ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_3 , але за життя не встигла оформити на себе. Позивач являється спадкоємцем за заповітом після померлої ОСОБА_4 , прийняв спадщину, частину спадщини оформив, проте не може оформити своє право на спірну земельну частку (пай) через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. В зв'язку з цим позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право на вказану земельну частку (пай).
В підготовче засідання позивач не з'явився, представник позивача адвокат Мартинюк Ю.М. надав заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без участі позивача та у його відсутність.
Представник Кодимської міської ради Подільського району Одеської області в підготовче засідання також не з'явився, надавши до суду клопотання, в якому позовні вимоги визнав, просив розглянути цивільну справу у його відсутність.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились, враховуючи положення ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (мовою оригіналу), про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , видане Будеївською сільською радою Кодимського району Одеської області 09.11.1992 року.
Як вбачається зі змісту листа з архівного відділу Подільської районної військової адміністрації Подільської районної державної адміністрації Одеської області № 08.3-06-05/32 від 23.01.2024 року ОСОБА_3 був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах 3,05 га на території Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області.
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розділ X «Перехідні положення» ЗК України).
При цьому, факт видачі сертифіката на ім'я особи свідчить, що останнього було включено до переліку осіб, які мають право на земельну частку (пай), що є обов'язковим додатком до акта (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 178/982/18-ц (провадження № 61-19801св19).
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Таким чином, до складу спадкового майна, померлої ОСОБА_3 увійшло право на земельну частку (пай), яке належало їй на підставі сертифікату серії ОД-12 № 0258427.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року. Правила Книги 6 цього кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання цим кодексом чинності.
Згідно абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах по спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року.
Таким чином, строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився до набуття чинності Цивільним кодексом України, а тому застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР (1963 року), який втратив чинність з 01 січня 2004 року, але був чинним на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 525 та 526 ЦК УРСР (1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем її відкриття - останнє постійне місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно ч.1 ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За змістом положення пункту 1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. При цьому, ч.2 ст. 549 ЦК УРСР передбачала, що такі дії мають бути вчинені протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця.
З огляду на вищевикладене, спадщина померлої ОСОБА_3 була прийнята її дочкою ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом, у спосіб фактичного вступу в управління спадковим майном у відповідності до вимог пункту 1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (довідка Кодимської міської ради Одеської області №137 від 14.02.2025 року).
Отже, ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай), яке належало її матері ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії ОД-12 № 0258427.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 27.08.2007 року Будеївською сільською радою Кодимського району Одеської області.
До складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 увійшла земельна ділянка, що розташована на території Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, площею 3.88 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА №090212, виданого 08.02.2005 року Кодимською районною державною адміністрацією.
Окрім цього, до складу померлої ОСОБА_2 увійшло право на земельну частку (пай) у розмірі 3.05 умовних кадастрових гектар із земель Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, право на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД-12 №0258427, але за життя остання не встигла оформити на себе та отримати на цю частку відповідні правовстановлюючі документи.
За час свого життя, а саме 06.03.2007 року ОСОБА_4 склала заповіт, що був посвідчений секретарем виконкому Будеївської сільської Ради Кодимського району Одеської області та зареєстрованого в реєстрі за №39, яким все належне їй майно заповіла позивачу ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку своєчасно прийняв спадщину померлої матері ОСОБА_1 , подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері, тим самим набув право власності на належну померлій матері спадщину. Ця обставина підтверджується листом державного нотаріуса Кодимської державної нотаріальної контори Налдіної М.М. № 382/0214 від 20.06.2025 року.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.3 ст.1222, ч.1 ст.1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1269 цього ж Кодексу спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Крім того, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
У відповідності до положень ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Пленум Верховного Суду України в п.23 постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Судом встановлено, що 08.12.2011 року державним нотаріусом Кодимської районної державної нотаріальної контори М.М.Налдіною позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну померлій ОСОБА_4 спадщину у вигляді земельної ділянки, що розташована на території Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, площею 3.88 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА №090212, виданого 08.02.2005 року Кодимською районною державною адміністрацією.
В абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7 зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Відповідно до абз.3 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.09.2021 року, у справі №227/3750/19, вказав, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа має право звернутися до суду за правилами позовного провадження. При цьому, належним способом захисту прав спадкоємця є визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку, оскільки існують перешкоди для оформлення спадщини в нотаріальному порядку.
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України та п.3.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 із наступними змінами та доповненнями, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, прийняття і відмова від прийняття спадщини може мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкодавець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Відповідно до п.37 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень ч.1 ст. 15 та ст.392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до п.3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року оскільки спір про визнання права власності на нерухоме майно - є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності відповідна територіальна громада.
Враховуючи, що позивачу відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» його вимога про визнання права власності на спадкове майно підлягає судовому розгляду.
Відповідно дост.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач вважається таким, що у встановленому порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 в розумінні положень ч.3 ст. 1268 ЦК України, та набув право на земельну частку (пай) у розмірі 3.05 умовних кадастрових гектар із земель Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, право на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД-12 №0258427.
Разом з тим, частина 1 ст. 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 у вигляді земельної частки (паю) у розмірі 3.05 умовних кадастрових гектар із земель Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, право на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД-12 №0258427 через відсутність правовстановлюючих документів. Ця обставина підтверджується листом нотаріуса №242/02-14 від 22.04.2025 року.
Ретельний аналіз цих обставин свідчить про те, що за ОСОБА_1 не визнається право на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,05 га, розташовану на території Будецївської сільської ради Подільського (раніше Кодимського) району Одеської області, а документ, який засвідчує право власності на земельну ділянку - втрачений. За таких обставин позивач позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Крім того, відповідач визнав позов у повному обсязі, і таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що з урахуванням положень ч.3 ст.206 ЦПК України, надає суду підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом право на земельну частку (пай) у розмірі 3.05 умовних кадастрових гектар із земель Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, нині землі Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, право на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД-12 №0258427, виданим Кодимською районною державною адміністрацією відповідно до рішення №15 від 10.01.1996 року та зареєстрованого 18.09.1997 року в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №427, яку померла ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Суддя Т.О. Калашнікова