Єдиний унікальний №317/2183/25 Головуючий в 1 інст. Ачкасов О.М.
Провадження №33/807/810/25 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
1 серпня 2025 року місто Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Дона В.О. (в режимі відеоконференції), розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Дона В.О. на постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 11 червня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП в матеріалах справи відсутнє,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,-
Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя суду першої інстанції встановив, що 20 квітня 2025 р. о 10 год. 09 хв., ОСОБА_1 , керував транспортним засобом SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі Н-08, 513 км, Запорізького району, Запорізької області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, огляд проводився на місці зупинки зі згоди водія у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820, тест 3094, результат 1,20 проміле, з результатом згоден, від керування відсторонений шляхом паркування транспортного засобу без порушень ПДР України, про повторність попереджений, чим порушив п.п. 2.9 а Правил дорожнього руху України.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, адвокат Дон В.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в який зазначив, що оскаржувана постанова винесення без врахування судом фактичних обстави справи.
Наголосив, що ОСОБА_1 вину в інкримінованому його правопорушення визнав, щиро розкаявся, просив не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки він є військовослужбовцем та перебуває на посаді начальника евакуаційного відділення медичної роти, а тому позбавлення його права керування унеможливить виконувати бойові завдання з евакуації поранених військовослужбовців.
Стверджує, що судом не враховані наведені обставини, за якими можна б було застосувати покарання у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Вважає за необхідне врахувати, що дії ОСОБА_1 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність правопорушника не встановлено, а тому просить скасувати постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 11 червня 2025 року в частинні позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.
Враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, шляхом доставки смс повідомлення (згідно вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2003 р. п. № 28), присутність його захисника - адвоката Дона В.О., суддя апеляційного суду вважає за можливе розглянути справу за відсутністю ОСОБА_1 , що не суперечить положенням ч. 6 ст. 294 КУпАП України.
Під апеляційного перегляду справи, адвокат Дон В.О. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Акцентував увагу суду на тому, що ОСОБА_1 виконує обов'язки по евакуації поранених, а отже йому необхідно право керування транспортними засобами, раніше ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши адвоката Дона В.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу у межах апеляційної скарги.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Сторона захисту не погоджується лише з накладеним на ОСОБА_1 місцевим судом адміністративним стягненням та просить змінити постанову в частині накладеного адміністративного стягнення, а саме не позбавляти його права керування транспортними засобами, враховуючи те, що позбавлення його можливості керувати транспортними засобами унеможливить виконання ОСОБА_1 своїх військових обов'язків у повному обсязі.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, його службові обов'язки начальника медичної служби вч НОМЕР_2 .
Разом з цим, в контексті апеляційних вимог, суддя апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ч.2 ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Між тим, за змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною та передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу, поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.
При цьому, в даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст. 130 КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов'язки.
У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Позитивні відомості стосовно особи ОСОБА_1 , який провину визнав, перебуває на військовій службі та здійснює евакуацію поранених з місць проведення бойових дій, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп'яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих, проігнорував обов'язок пройти медичний огляд.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст. 130 КУпАП, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Отже, наведені доводи адвоката про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу адвоката Дона Віктора Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 11 червня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 317/2183/25