нп 2/490/3481/2025
Справа 490/5347/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
про залишення позовної заяви без руху
11 серпня 2025 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.6 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав останнє місце проживання відповідачки - АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні, інформація щодо реєстрації ОСОБА_2 в реєстрі територіальної громади відсутня, а за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа - позивач ОСОБА_1 .
Відповідно до отриманої судом інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Миколаївській області відповідачка ОСОБА_2 зареєстрованою у Миколаївській області не значиться.
Дані щодо місця реєстрації ОСОБА_2 в ЄДДР також відсутні.
А отже, у суду відсутня можливість визначити місце реєстрації відповідачки чи підтверджене останнє місце її проживання.
За такого, для дотримання правил підсудності, а також з метою її визначення, позивачу необхідно надати відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідачки ОСОБА_2 (копія паспорту тощо) або місцезнаходження майна відповідачки чи останнє відоме зареєстроване її місце проживання або перебування чи постійного її заняття (роботи) або докази які підтверджують домовленість подружжя, що справа може розглядатись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Окрім того, відповідно до ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року до позовної заяви про розірвання шлюбу має додаватися свідоцтво про шлюб. Однак, дана позовна заява не містить оригінала свідоцтва про шлюб.
З огляду на вищевикладене, слід запропонувати позивачу надати оригінал свідоцтва про шлюб або у разі втрати - дублікат свідоцтва про шлюб.
Враховуючи викладене суддя приходить до висновку, що позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України, а тому підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, що відповідає вимогам ст. 185 ЦПК України,-
За такого, заява підлягає залишенню без руху.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини). При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Таким чином, зазначені вимоги до заяв, передбачені ЦПК України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Крім того, суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, що не суперечить вимогам закону, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - залишити без руху.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
Роз?яснити, що в разі невиконання вказаних вимог, заява буде вважатись не поданою та повернута.
Водночас роз?яснюю, що невиконання до вказаного строку вимог не позбавляє права повторного звернення до суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.П. Черенкова