490/6163/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/6163/25
1 - кп/490/1501/2025
08 серпня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022150000000020 від 10.06.2022р., за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Миколаєва, громадянин України, з вищою освітою, неодружений, раніше не судимий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення обіймав посаду пожежного-рятувальника пожежно-рятувального відділення пожежно-рятувальної групи аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Миколаївській області, у спеціальному званні «молодший сержант служби цивільного захисту», УБД,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 - 1 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,
сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - ГУ ДСНС України в Миколаївській області) № 189 від 01.07.2016р. ОСОБА_3 прийнято на службу, зараховано в кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій, присвоєно спеціальне звання рядовий служби цивільного захисту та призначено на посаду пожежного-рятувальника чергової зміни групи рятувальних робіт та пожежогасіння аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Миколаївській області (далі - АРЧ АРЗ СП ГУ ДСНС України в Миколаївській області).
Вступаючи на службу цивільного захисту ОСОБА_3 01.07.2016р. склав Присягу співробітника служби цивільного захисту, згідно якої, серед іншого, клявся мужньо і рішуче захищати життя та здоров'я громадян, майно України, її навколишнє природнє середовище від надзвичайних ситуацій, а також підтвердив, що за порушення Присяги готовий нести відповідальність згідно із законами України.
Наказом ГУ ДСНС України в Миколаївській області від 23.10.2017р. № 344 ОСОБА_3 призначено на посаду пожежного-рятувальника пожежно-рятувального відділення пожежно-рятувальної групи аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Миколаївській області.
Наказом ГУ ДСНС України в Миколаївській області від 12.03.2018р. № 51 ОСОБА_3 присвоєно спеціальне звання «молодший сержант служби цивільного захисту».
Востаннє, 01.05.2019р. ОСОБА_3 , уклав із Державною службою України з надзвичайних ситуацій, в особі начальника Головного управління ДСНС України у Миколаївській області генерал-майора служби цивільного захисту ОСОБА_6 , контракт № 195/19 про проходження служби цивільного захисту строком на три роки, з 01.07.2019р. до 30.06.2022р.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. № 593 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 10 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. за № 593, першим днем проходження служби цивільного захисту вважається день прийняття громадянина на службу цивільного захисту, зарахування його в кадри ДСНС, присвоєння йому відповідного спеціального звання та призначення на посаду в органах та підрозділах цивільного захисту.
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до Положення спеціальні звання.
Згідно із ч. 7 ст. 18 Закону України «Про національну безпеку України» Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення аварійно-рятувальних робіт, пожежогасіння, пожежної та техногенної безпеки, роботи рятувальних служб під час аварій, а також гідрометеорологічної діяльності.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1052 від 16.12.2015р. визначено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно підпункту 48 пункту 4 зазначеного Положення (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) ДСНС, відповідно до покладених на неї завдань, складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.
Пунктом 52 Положення передбачено, що ДСНС застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.
З урахуванням викладеного, у розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ДСНС є правоохоронним органом та здійснює правозастосовні функції.
Тобто, ОСОБА_3 працював у правоохоронному органі - Державній службі України з надзвичайних ситуацій, та мав відповідні права та виконував обов'язки, визначені у Положенні про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. № 593.
Згідно з п. 31 цього Положення особи рядового і начальницького складу зобов'язані, зокрема:
-чесно і сумлінно додержуватися Присяги служби цивільного захисту, виконувати закони України;
-добросовісно і в повному обсязі виконувати покладені на них згідно із займаною посадою службові обов'язки;
-проходити службу цивільного захисту в тих органах і підрозділах цивільного захисту і в тих місцях, де це викликано інтересами служби;
-додержуватися норм професійної та службової етики;
-звертатись із службових питань до свого безпосереднього керівника (начальника) і з його дозволу - до старшого прямого керівника (начальника), з особистих питань - до свого безпосереднього керівника (начальника), а у разі, коли він нездатний їх вирішити, - до старшого прямого керівника (начальника);
-доповідати своєму безпосередньому керівникові (начальникові) про події та обставини, що стосуються виконання службових обов'язків, а також про зроблені їм іншими керівниками (начальниками) зауваження;
-повідомляти безпосередньому керівникові (начальникові) про місце свого перебування під час відпустки та у разі відсутності на службі з інших поважних причин (перебування на лікарняному тощо).
За протиправні дії чи бездіяльність під час виконання службових обов'язків особи рядового і начальницького складу несуть відповідальність згідно із законом (пункт 32 Положення).
Відповідно до п. 13 Положення (в редакції, чинній на час вчинення кримінального правопорушення) особи рядового і начальницького складу вважаються такими, що виконують обов'язки служби цивільного захисту:
1) на території органу і підрозділу цивільного захисту або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком дня (розкладом занять);
2) під час прямування на службу або із служби, службових поїздок, повернення до місця служби;
3) під час перебування поза місцем розташування органу і підрозділу цивільного захисту, якщо під час такого перебування вони виконують свої обов'язки або направлені за наказом відповідного керівника (начальника).
На рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту поширюється дія Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, затвердженого Законом України від 05.03.2009 № 1068-VI.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, службова дисципліна - це бездоганне та неухильне виконання особами рядового і начальницького складу службових обов'язків, установлених Кодексом цивільного захисту України, цим Статутом, іншими нормативно-правовими актами та контрактом про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту. Частиною 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна ґрунтується на усвідомленні особами рядового і
начальницького складу своїх службових обов'язків та вірності Присязі, що складається особами рядового і начальницького складу відповідно до закону.
Згідно ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна в органах і підрозділах цивільного захисту зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу під час проходження служби: виконувати вимоги Присяги, контракту, накази начальників, додержуватися цього Статуту та інших нормативно-правових актів; захищати життя, здоров'я, права та власність громадян, територію, інтереси суспільства і держави у разі виникнення надзвичайних ситуацій; бути чесним, сумлінним і дисциплінованим; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані із службою, не шкодувати сил під час виконання поставлених завдань; постійно вдосконалювати професійну майстерність, підвищувати свій професійний рівень; додержуватися норм професійної та службової етики, не вчиняти дій, що можуть призвести до неналежного виконання службових обов'язків, бути вільним від впливу політичних партій і громадських організацій; поважати людську гідність і бути готовим у будь-який час надати допомогу людям; сприяти зміцненню службової дисципліни, виявляти повагу до начальників та старших за званням, бути ввічливим, додержуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету.
Відповідно до ст. 58 Дисциплінарного статуту, фактом грубого порушення службової дисципліни є невихід на службу без поважних причин.
Згідно з п. 1 укладеного 01.05.2019р. контракту № 195/19 про проходження служби цивільного захисту, ОСОБА_3 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, і добровільно взяв на себе зобов'язання додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно виконувати вимоги Присяги служби цивільного захисту, статутів, наказів та розпоряджень керівників (начальників), свої службові обов'язки.
Отже, на ОСОБА_3 , як на посадову особу рядового складу служби цивільного захисту, було покладено зобов'язання про існування яких він не міг не знати, його посада передбачала підвищену відповідальність, тим більше в період дії воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України в особливий період єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до цього Кодексу та з урахуванням особливостей, що визначаються згідно з вимогами законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це час, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це час період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303/2014 (затверджений Законом України від 17.03.2014р. № 1126-У11 «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»), на території України почав діяти особливий період.
Таким чином, з 17.03.2014р. на території України оголошено особливий період, який діє по даний час.
Крім цього, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/22 від 24.02.2022р., затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено.
Відтак, з 24.02.2022р. по теперішній час діє воєнний стан, що є особливим правовим режимом особливого періоду.
У відповідності з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Також пунктом 5 Указу Президента № 64/2022 від 24.02.2022р. Державній службі України з надзвичайних ситуацій невідкладно разом з обласними, Київською міською державними адміністраціями, іншими державними органами, установами, підприємствами, організаціями всіх форм власності наказано привести єдину державну систему цивільного захисту, її функціональні та територіальні підсистеми у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період.
Відповідно до наказу ГУ ДСНС України у Миколаївській області № 109 від 24.02.2022р. «Про підвищення оперативної готовності» на виконання указу Президента України «Про введення воєнного стану» та вказівки ДСНС України від 24.02.2022р. № 17/54-Е особовий склад ГУ ДСНС України у Миколаївській області та підпорядкованих підрозділів переведено на двозмінний режим несення служби з 08.00 год. 24 лютого 2022 року до окремого розпорядження.
У відповідності до наказу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Миколаївській області (з основної діяльності) від 06.09.2021р. № 414 «Про закріплення особового складу АРЗ СП за черговими змінами» пожежного-рятувальника пожежно-рятувального відділення пожежно-рятувальної групи АРЧ АРЗ СП молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_3 закріплено за 4-ю черговою зміною.
Таким чином, молодший сержант служби цивільного захисту пожежний-рятувальник пожежно-рятувального відділення пожежно-рятувальної групи аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Миколаївській області ОСОБА_3 закріплений за 4-ю зміною та повинен був заступити на добове чергування 06.03.2022р. для виконання завдань та обов'язків, передбачених його посадовою інструкцією.
Однак, 06.03.2022р., пожежний-рятувальник пожежно-рятувального відділення пожежно-рятувальної групи аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України в Миколаївській області ОСОБА_3 , всупереч вимогам вищевказаних нормативно-правових актів, діючи умисно, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без відповідних дозволів керівництва, за відсутності законних підстав та поважних причин, достовірно знаючи про те, що в Україні діє особливий період, з метою ухилитися від проходження служби цивільного захисту, з мотивів небажання переносити труднощі такої служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, достеменно знаючи про необхідність заступити на добове чергування та необхідність виконувати обов'язки служби з цивільного захисту згідно займаної посади, не з'явився на добове чергування до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Миколаївській області, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Привільна, 136-б.
При цьому, рапорту щодо невиходу на службу 06.03.2022р. ОСОБА_3 не надав, межі Миколаївського гарнізону покинув самовільно, в інший підрозділ ДСНС за місцем перебування не звернувся, свій службовий обов'язок виконувати не намагався та повідомив своє керівництво (у телефонній розмові) про небажання проходити службу в органах та підрозділах ДСНС.
Таким чином, ОСОБА_3 ухилився від проходження служби цивільного захисту в особливий період, поставивши своїми діями під загрозу можливість виконання підрозділом дій за призначенням, пов'язаних із рятуванням життя та здоров'я громадян, майна України, її навколишнього природного середовища, під час введеного воєнного стану на території держави внаслідок збройної агресії рф, оскільки з початком повномасштабного вторгнення та постійними ракетними обстрілами була підвищена потреба в працівниках оперативно-рятувальних служб цивільного захисту по всій країні.
У подальшому, наказом начальника ГУ ДСНС України у Миколаївській області (по особовому складу) від 07.03.2022р. № 66 у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу, у зв'язку із неприбуттям до місця служби під час введення воєнного стану, ОСОБА_3 звільнено із служби з виключенням з кадрів ДСНС.
Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 336 - 1 КК України, а саме як ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період.
30.07.2025р. між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 42022150000000020 від 10.06.2022р.
Згідно з угодою, ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні зазначеного діяння, зобов'язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, сприяв у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, щиро розкаявся у вчиненому і визнав свою вину, надаючи визнавальні покази. Протиправними діями ОСОБА_3 не спричинено тяжких наслідків та не заподіяно матеріальної шкоди.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_3 буде призначене покарання за ст. 336 - 1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Санкцією ст. 336 - 1 КК України, передбачено покаряння у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Так, злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим,
віднесений до категорії нетяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.
Частиною 7 ст. 474 КПК України, встановлено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали суд прийшов до віисновку, що: 1) умови угоди відповідають вимогам цього Кодексу та/або закону, діям обвинуваченого надана належна оцінка та правильна правова кваліфікація кримінального правопорушення; 2) умови угоди відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) укладення угоди було добровільним, що підтвердили всі учасники в судовому засіданні; 5) обвинувачений запевнив суд про можливість виконання ним взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) наявні фактичні підстави для визнання винуватості.
Суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства, тож зазначена угода може бути затвердженню судом.
Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання, а тому істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Приписами ст. 472 КПК України встановлено, що в угоді про визнання винуватості крім іншого зазначаються узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Таким чином, законодавцем надано право сторонам угоди самостійно визначатись з мірою покарання з врахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суспільної небезпеки, суспільного інтересу та інш.
У Постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 638/15818/14-к зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок здійснення кримінального провадження (ст. 1 КПК України), а статті 468 - 476 цього Кодексу регулюють особливості кримінального провадження на підставі угод. Разом із тим, кримінальне процесуальне законодавство не визначає матеріально-правових підстав призначення кримінального покарання чи звільнення від нього чи від його відбування (ці питання регулюються законом про кримінальну відповідальність).
Згідно з положеннями ст. 471 і ст. 472 КПК України, зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та
звільнення від його відбування з випробуванням. Ця умова угоди відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України зобов'язує суд призначити узгоджене сторонами покарання, якщо він дійде висновку про можливість затвердження угоди. Разом із тим, ні положення статей 471, 472 КПК України, ні зміст самої угоди про примирення чи визнання винуватості не можуть тлумачитись як такі, що визначають певну особливу матеріально-правову природу призначеного на підставі угоди покарання, що відрізняється від аналогічного покарання, призначеного судом при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди).
Положення статей 471 і 472 КПК України, стосовно того, що зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, не можуть тлумачитись як такі, що визначають умовою відповідної угоди ще й обов'язок підозрюваного, обвинуваченого відбути узгоджене покарання у визначеному сторонами розмірі.
Умова угоди щодо узгодженої міри покарання породжує обов'язок для суду при затвердженні відповідної угоди призначити саме це покарання, а тому цю умову слід вважати реалізованою в момент ухвалення судом вироку, яким призначено визначене угодою покарання.
За таких обставин, ураховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду, суд не вбачає підстав не призначити обвинуваченому покарання, узгоджене сторонами угоди.
Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, не встановлено.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані правильно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати відсутні.
Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 314, ч. 1 ст. 369, ч .2 ст. 373, ст. ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 30.07.2025р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022150000000020 від 10.06.2022р., укладену між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 - 1 КК України, та призначити йому покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, - у виді штрафу в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не
скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1