Справа № 627/287/25
12.08.2025с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченої ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області кримінальне провадження №12025226010000042 від 27.02.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Рєзіна, Республіка Молдова, українки, громадянки України, що має середню-спеціальну освіту, особи з інвалідністю третьої групи, не заміжньої, має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_7 , зареєстрованої та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.02.2025 близько 17:15 год, перебуваючи у дворі біля своєї квартири, помітила ОСОБА_6 , під час розмови із якою виникла сварка. Внаслідок сварки у ОСОБА_4 раптово виник прямий умисел, направлений на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій прямий умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, 26.02.2025 приблизно о 17:20, ОСОБА_4 нанесла один удар долонею правої руки в область обличчя потерпілої, у відповідь ОСОБА_6 також нанесла один удар долонею правої руки в обличчя, після чого ОСОБА_4 нанесла ще два удари долонями обох рук по обличчю ОСОБА_6 , при цьому тягали одна одну за волосся.
В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження відповідно висновку судово-медичної експертизи №12-14/17-КК/25 від 03 березня 2025 року у вигляді саден на обличчі, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження (відповідно до п.2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказам МОЗ України від 17 січня 1995 р. №6).
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялася, підтвердила факти і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності її позиції немає, останній роз'яснено, що у такому випадку, вона буде позбавлена права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченої та дослідженням доказів, які характеризують її особу. Вина обвинуваченої у вчиненні зазначеного злочину доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченою не оспорюються.
Прокурор у судовому засіданні прохав призначити обвинуваченій ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого щодо обвинуваченої ОСОБА_4 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду її винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченої в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння нею змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.
На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме:
- умисне легке тілесне ушкодження.
Частиною шостою статті 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
В судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_4 визнала свою винуватість у вчиненому злочині та всі обставини, які ставляться їй у провину, щирий жаль з приводу цього, осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене. Окрім цього, в судовому засіданні, яке відбулося 02.07.2025 року, обвинувачена прохала вибачення у потерпілої і остання її вибачила.
Призначаючи міру покарання ОСОБА_4 , суд у відповідності до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінального проступку та особу обвинуваченої, яка не заміжня, є особою з інвалідністю третьої групи, на утриманні має неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра КНП «Краснокутська центральна районна лікарня» не перебуває, за місцем проживання характеризується формально, раніше не судима.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.
У той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи із засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність претензій потерпілої до обвинуваченої, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого та наслідків дій винної, яка свою вину у вчиненні злочину визнала повністю, а також прохала вибачення у потерпілої ОСОБА_6 .
Аналізуючи усі докази, обставини справи, ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_4 , яка не судима, враховуючи ставлення обвинуваченої до скоєного, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю та щиро каялася, попрохала вибачення у потерпілої, є особою з інвалідністю третьої групи, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення обвинуваченої ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та вважає за доцільне призначити останній покарання у вигляді штрафу в межах санкції, передбаченої ч.1 ст. 125 КК України. На погляд суду, зазначене покарання буде необхідним і достатнім для її виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Підстав для обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Цивільний позов потерпілою не заявлявся.
Речові докази відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн 00 коп.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - не обирати.
На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду через Краснокутський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня проголошення вироку.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченій та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми у судовому засіданні під час оголошення вироку.
Суддя ОСОБА_1