06 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2498/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Смиронова Н.В.
відповідача - Барбукова Ю.С.
третьої особи - Вінюков В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міського господарства Одеської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 (у складі колегії суддів: Колоколов С.І. (головуючий), Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 (суддя Нікітенко С.В.)
за позовом Департаменту міського господарства Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар-Сіті"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Одеська міська рада
про розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст та підстави позовних вимог
05.06.2024 Департамент міського господарства Одеської міської ради (далі - Департамент, Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар-Сіті" (далі - ТОВ "Кліар-Сіті", Відповідач) та просив суд:
- розірвати договір № 1с/195 оренди майна з інвестиційними зобов'язаннями від 11.11.1999 (далі - Договір), укладений між Управлінням житлово-комунального господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз";
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліар-Сіті" повернути Департаменту орендоване майно відповідно до умов укладеного договору, а саме основні фонди: Одеське міське сміттєзвалище "Дальницькі кар'єри", розташоване на території Овідіопольского та Біляївського районів Одеської області, та автобазу, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Марії Демченко, 30.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач послався на порушення Відповідачем умов спірного договору оренди майна з інвестиційними зобов'язаннями від 11.11.1999 в частині сплати податку за землю, що, на думку Департаменту, є істотним порушенням та підставою для розірвання вказаного договору.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
При цьому суди дійшли висновку, що між сторонами укладено договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором оренди землі.
Крім того суди встановили, що умовами Договору не встановлено строку (терміну) виконання Відповідачем зобов'язання щодо сплати податку на землю в межах договору оренди. Також відсутні докази про надсилання відповідачу претензії/вимоги про компенсацію заборгованості з земельного податку, що, за висновками судів, свідчить про те, що Відповідач взагалі не допустив порушення виконання вказаного зобов'язання. Водночас Позивачем не надано розрахунку щодо такої заборгованості.
Окремо суди зазначили, що оскільки станом на 1999 рік (коли укладався Договір) спірні земельні ділянки Одеській міськраді не належали, у Відповідача взагалі був відсутній обов'язок щодо компенсації земельного податку.
Враховуючи наведені обставини суди дійшли висновку про відсутність істотних порушень Відповідачем умов Договору, які могли б бути підставами для його розірвання.
Позивач не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом їх касаційного оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Касаційне провадження у справі відкрито 30.06.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У своїй касаційній скарзі Департамент просить Суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 і ухвалити нове рішення у справі № 916/2498/24, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Доводами касаційної скарги Позивач визначив ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19.
ТОВ "Кліар-Сіті" у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Одеська міська рада у відзиві на касаційну скаргу підтримує її та просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовну заяву Департаменту.
У подальшому Одеська міська рада надіслала пояснення щодо відзива Відповідача на касаційну скаргу Позивача, у яких зазначає про незгоду з викладеними у вказаному відзиві доводами.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
11.11.1999 між Управлінням житлово-комунального господарства (правонаступником якого є Департамент) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз" (наразі ТОВ "Кліар-Сіті") укладено договір № 1с/195 оренди майна з інвестиційними зобов'язаннями.
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору з метою підвищення ефективності використання майна комунальної власності, а також з метою залучення додаткових грошових коштів, поліпшення екологічної та санітарно-епідеміологічної обстановки в місті Одесі орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду та користування основні фонди: Одеське міське звалище "Дальницькі кар'єри" та автобазу.
Відповідно до умов пункту 1.2 Договору строк його дії 49 років (з 20.11.1999 по 20.11.2048). За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору орендоване майно має бути передане протягом 10 днів з дня підписання. Передача майна в оренду здійснюється у відповідності до акут прийому-передачі майна (додаток 1), який є невід'ємною частиною Договору.
На виконання умов Договору між сторонами укладено і підписано акт приймання-передачі майна, згідно якого КП "Відпочинок" передало, а ТОВ "Союз" прийняло будівлю автобази та виробничі майстерні. Відповідний акт погоджено начальником Управління житлово-комунального господарства.
Також в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі, за яким начальник Комунального автотранспортного підприємства Одеського міськвиконкому передав, а ТОВ "Союз" прийняло "кар'єр-звалище в Дальницьких кар'єрах" площею 96,2 га (експлуатація 25 років) та дезбар'єр (експлуатація 15 років).
По закінченню строку Договору майно, придбане за рахунок інвестицій та амортизаційних відрахувань, передається у власність міськвиконкому (пункт 2.3 Договору).
Згідно приписів пункту 3.1 Договору у зв'язку з внесенням інвестицій орендна плата на підставі розпорядження Одеського міського голови №1004-01/с від 10.09.1999 (зі змінами та доповненнями) протягом строку дії Договору не стягується. Відповідно до пункту 4.6 Договору орендар зобов'язується своєчасно сплачувати податок на землю.
Сторони узгодили, що умови Договору діють протягом всього його строку, а також у випадках, коли після його укладання законодавством встановлені правила, які погіршують положення сторін (пункт 9.1 Договору).
Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право на його продовження у випадку добросовісного виконання ним умов договору (пункт 9.4 Договору).
Пункти 9.6, 9.7 Договору передбачають, що його дія припиняється у випадках: закінчення строку, загибелі об'єкта оренди, достроково за згодою сторін, за рішенням Арбітражного суду, банкрутства орендаря. Взаємовідносини сторін, не врегульовані Договором, регламентуються діючим законодавством.
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 та постановою Верховного Суду від 30.05.2018, спірний договір є удаваним правочином, оскільки укладений з метою приховування іншого правочину - договору оренди земельних ділянок.
Матеріали справи також свідчать, що 11.01.2006 між Одеською міською радою і ТОВ "Союз" було укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 1600 кв.м в місті Одеса по вул. Марії Демченко, 30, для експлуатації та обслуговування існуючої автобази, у тому числі угіддя: під проїздами, проходами та площадками 1600 кв.м.
Вказаний договір 03.03.2014 за взаємною згодою та керуючись рішенням Одеської міської ради №2896-VI від 19.02.2013 було поновлено на 10 років.
Крім зазначеного, 11.01.2006 між Одеською міською радою та ТОВ "Союз" було укладено договір оренди землі строком на 10 років, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 14600 кв.м у місті Одесі по вул. Марії Демченко, 30, для експлуатації та обслуговування існуючої автобази, у тому числі угіддя: під капітальною забудовою 1692 кв.м, під проїздами, проходами та площадками 12908 кв.м. На земельній ділянці розташовані нежилі будівлі, які експлуатуються ТОВ "Союз" на підставі договору № 1с/195 від 11.11.1999.
У додатковому договорі про поновлення договору оренди землі на підставі рішення Одеської міської ради № 2707-VII від 08.11.2017 сторони дійшли згоди поновити договір оренди землі від 11.01.2006 щодо земельної ділянки площею 1,4600 га на 20 років.
Обґрунтовуючи свою позицію, Позивач доводив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5121081400:01:002:0687 та 5123783200:01:002:0634, на яких розміщується Одеське міське звалище "Дальницькі кар'єри" та які є предметом Договору, не передавались Одеською міською радою в оренду ТОВ "Кліар-Сіті". Водночас одним з обов'язків орендаря за Договором є своєчасна сплата податку на землю (пункт 4.6 Договору), проте ТОВ "Кліар-Сіті" цього зобов'язання ніколи не виконувало.
В свою чергу за доводами Департаменту він, як і власник орендованого майна (територіальна громада м. Одеси), взагалі позбавились майнового/матеріального ефекту від виконання Договору. Фактично тягар заборгованості зі сплати земельного податку покладено лише на Одеську міську раду, оскільки ТОВ "Кліар-Сіті" з моменту укладення вказаного Договору ніколи не виконувало зобов'язання щодо своєчасної сплати податку за земельні ділянки, на яких розташоване Одеське міське звалище "Дальницькі кар'єри".
Оскільки Позивач зазначає про триваюче та істотне порушення умов Договору, що є підставами для його розірвання, спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для розірвання Договору та зобов'язання Відповідача повернути орендоване майно.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Департаменту про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути власнику орендоване майно. Підставою позову є те, що, на думку Позивача, орендар допускає триваюче невиконання умов Договору
Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 611, 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків про їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19.
Колегія суддів зазначає, що постанови у справах № 910/6381/18 та № 910/8819/18 ухвалено за результатами розгляду позовних заяв товариства з обмеженою відповідальністю до ПАТ КБ "Приватбанк" про розірвання укладених між сторонами договорів поруки. При цьому предметом оскаржуваних у зазначених Скаржником справах договорів є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством своїх зобов'язань за кредитними договорами. Відповідно до вказаних договорів поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. При цьому сторонами у справах є товариство з обмеженою відповідальністю та банківська установа. За наслідками вирішення спорів у зазначених Позивачем справах позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів.
Отже предмет, підстави, зміст спірних правовідносин, їх матеріально-правове регулювання у цій справі № 916/2498/24 є неподібними з зазначеними у касаційній скарзі справами № 910/6381/18 та № 910/8819/18.
Постанову у справі № 911/1102/19 Верховним Судом ухвалено за результатами розгляду касаційної скарги Фонду державного майна України у справі за його позовом до товариства з обмеженою відповідальність про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна - об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за конкурсом. Підставою позову слугувало те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, а саме не забезпечив введення в експлуатацію нового фармацевтичного заводу.
Тобто спірні правовідносини у справі № 911/1102/19 регулюються законодавством про приватизацію та державну власність; сторонами у справі є Фонд державного майна та товариство; підставами позовних вимог стало, за доводами позивача, невиконання умов договору купівлі-продажу. За результатами вирішення спору у задоволенні позову Фонду державного майна відмовлено.
Суди у цій справі виходили з того, що оспорюваний Договір є прихованим договором оренди земельних ділянок. Отже правове регулювання спірних правовідносин істотно відрізняється.
В такий спосіб спірні правовідносини у справі № 911/1102/19, враховуючи їх зміст та правове регулювання, є також неподібними за змістом та матеріально-правовим регулюванням з правовідносинами у цій справі № 916/2498/24, тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції звертається до висновків, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Таким чином висновки щодо застосування норм права, на які посилається Позивач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 916/2498/24, що розглядається.
Висновки Верховного Суду
Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту міського господарства Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 у справі № 916/2498/24 належить закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту міського господарства Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 у справі № 916/2498/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко