12 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2647/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025
у справі № 904/2647/24
за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
до товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.АГРО"
про стягнення збору за охорону вантажу,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця", позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.АГРО" (далі - ТОВ "О.С.П.АГРО", відповідач) про стягнення 252 691,60 грн збору за охорону вантажу.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2024 позов АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" до ТОВ "О.С.П.АГРО" про стягнення збору за охорону вантажу задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача збір за охорону вантажу у розмірі 252 691,60 грн та судовий збір у розмірі 3 790,37 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 904/2647/24, зокрема рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2024 скасовано; ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" 30.07.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 904/2647/24 скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2024 у цій справі залишити в силі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги у справі № 904/2647/24, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2024 році. Предметом позову у справі № 904/2647/24 є стягнення у сумі 252 691,60 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця", посилається на випадки передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника; на думку скаржника, ця справа є унікальною, оскільки спір виник у правовідносинах, подібні до яких ще не аналізувалися в рішеннях Верховного Суду; унікальність справи полягає у виняткових обставинах цього спору, які не схожі з іншими обставинами у спорах категорії справ щодо стягнення збору за охорону вантажу; існування подібних справ у майбутньому, повторність умов правозастосування не виключаються, а суперечливість судових рішень спричинить негативні наслідки для учасників цивільних відносин, вплине на окрему категорію спорів (залізничні перевезення); від наслідків вирішення цієї справи залежатимуть результати вирішення інших подібних справ про стягнення збору за охорону вантажу; вирішення даної правової проблеми є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, особливо під час введеного в Україні воєнного стану, коли вкрай важливим є забезпечення захисту прав фізичних та юридичних осіб за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення "виняткове значення" для учасника справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
За оцінкою Верховного Суду, касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове значення для скаржника, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійснені судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Суд зауважує, що посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 904/2647/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас викладене у касаційній скарзі клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення не розглядається, у зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 904/2647/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов