вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" серпня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/74/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г. при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши матеріали скарги Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго"
про стягнення заборгованості у сумі 61 096 281 грн. 77 коп.
за участю представників сторін:
Представник стягувача: Мельник Олена Петрівна (в залі суду);
Представник боржника: Курило Роман Миколайович (в залі суду)
22 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - відповідач) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" (далі - третя особа) про стягнення заборгованості у сумі 61 096 281 грн. 77 коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2025 року позов задоволено.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу (вх. №1224/25 від 18 березня 2024 року) Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2025 року у справі №918/74/24 повернуто заявнику.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року повернуто апеляційну скаргу (вх.№1229/25 від 18 березня 2025 року) на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2025 року у справі №918/74/24 Рівненському обласному виробничо комунальному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал".
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2025 року касаційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" залишено без задоволення, ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі № 918/74/24 залишено без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2025 року відмовлено Рівненському обласному виробничому комунальному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" у задоволенні заяви (вх.2885/25 від 26.06.2025) про звільнення від сплати 1122781,81 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги (вх.1916/25 від 29.04.2025) у справі №918/74/24, апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (вх.1916/25 від 29.04.2025) на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2025 у справі №918/74/24 повернуто скаржнику.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.03.2025 № 542/0/15-25 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду Рівненської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Рівненської області, враховуючи наказ Господарського суду Рівненської області № 04-40/90/25 від 18.03.2025 про його відрахування зі штату суду, виникла необхідність призначити повторний автоматизований розподіл справи № 918/74/24.
Відповідно до підпунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату від 08 липня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/74/24.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 918/74/24 розподілено судді Торчинюку В.Г.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області 08 липня 2025 року справу № 918/74/24 прийняти до свого провадження (суддя Торчинюк В.Г.).
08 липня 2025 року на виконання рішення суду від 24 лютого 2025 року видано накази.
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2025 року задоволено заяву Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про відмову від касаційної скарги.
25 липня 2025 року через підсистему електронний суд від Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" надійшла скарга на постанову державного виконавця Ліани Савки Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника ВП №78669022 від 24.07.2025 року.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року Розстрочено виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/74/24 про стягнення з Рівненського обласного виробничо комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, вул. Степана Бандери, 2, м. Рівне, ЄДРПОУ 03361678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року прийнято скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 78669022 до розгляду. Розгляд скарги призначено на 08 серпня 2025 року.
08 серпня 2025 року через підсистему електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про відмову у задоволенні скарги.
В судовому засіданні представник боржника підтримав скаргу, представник стягувача, у свою чергу заперечив проти задоволення скарги.
Представник органу виконавчої служби в судове засідання не з'явився, письмових пояснень з приводу скарги не подав, про час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином про що свідчать матеріали справи.
Враховуючи те, що матеріали справи є достатніми для розгляду скарги, господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги за відсутності явки представника органу ДВС.
Суд, розглянувши скаргу, заслухавши доводи сторін, вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтями 339-340 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).
Законодавцем передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу статті 129-1 Конституції України та статті 241 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічні положення містить частина 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби та регламентує порядок і особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Зокрема, згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом. Тобто, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) виконавця, оформлені відповідною постановою.
Як встановлено судом із поданої скарги, остання обґрунтована тим, що постанова про арешт коштів боржника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника ВП №78669022 від 24.07.2025 року, якою в т.ч. заблоковано банківські рахунки боржника НОМЕР_1 ; UA 343223130000026045000010591; НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , є неправомірна, оскільки остання порушує норми Закону України "Про виконавче провадження".
Окрім того, скаржник звертає увагу суду на ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, що забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35- 1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15- 1 Закону України "Про електроенергетику".
На думку скаржника, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, інші, визначені вказаною нормою вказаного вище закону, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Виходячи з викладеного, скаржник зазначає, що державним виконавцем у порушення положень статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" накладений арешт на всі рахунки боржника, чим фактично спричинено зупинення господарської діяльності підприємства, унеможливлення сплати останнім комунальних послуг, заробітної плати, податків, інших обов'язкових платежів, що є на думку скаржника підставою для скасування постанови державного виконавця.
Як зазначено судом вище по тексту 08 серпня 2025 року через підсистему електронний суд безпосередньо перед судовим засіданням від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про відмову у задоволенні скарги з підстав зазначених в останній.
Дослідивши матеріали скарги, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення скарги, виходячи з наступних підстав.
Щодо твердження боржника про накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці та те, що вказаними діями відділу ДВС фактично спричинено зупинення господарської діяльності підприємства.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах.
При цьому стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Суд зазначає, що стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").
Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб'єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 та у постановах Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 918/635/18 від 28 жовтня 2020 року у справі № 916/2290/18.
Відповідно до п. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Крім того, Статті 43 та 48 Конституції України передбачають, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом та кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Накладення арешту на рахунки, кошти на яких використовуються для виплати заробітної плати працівникам, спричиняє порушення їх конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Арешт коштів на рахунку позивача також унеможливить виконання ним своїх обов'язків зі сплати податків та зборів.
При цьому Податковим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI передбачено нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату податків та єдиного збору.
Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення термінів сплати заробітної плати та не в повному обсязі тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємства незалежно від форм власності.
Також частиною 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Отже на кошти, призначенням яких є сплата єдиного внеску, не може бути звернуто стягнення за іншими вимогами, ніж сплата такого внеску.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази звернення боржника (скаржника) до органу ДВС із заявою про зняття арешту з відповідної суми коштів, розміщених на спірному рахунку, з метою виплати заробітної плати працівникам підприємства.
В матеріалах справи також відсутні листи відповідача (боржника) щодо повідомлення відділу ДВС про статус відкритих рахунків з документальним підтвердженням зазначеного.
При цьому, 08.08.2025 року в судовому засіданні представник боржника зазначив, що статус банківських рахунків останнього з 2023 року не мінявся а їхнє цільове призначення визначено ухвалою Господарського суду Рівненської області № 918/345/22 від 05.01.2023 року та яка набрала законної сили та залучено до матеріалів справи.
За відсутності, відзиву на скаргу державного виконавця суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Оскільки органом ДВС не спростовано доводів боржника щодо спеціального статусу банківських рахунків останнього, а їхнє цільове призначення визначено та підтверджено ухвалою Господарського суду Рівненської області № 918/345/22 від 05.01.2023 року та яка набрала законної сили та залучено до матеріалів справи, суд приходить до висновку про скасування постанови державного виконавця Ліани САВКИ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 78669022 від 24.07.2025 р. про арешт рахунків боржника в частині наступних рахунків, а саме: НОМЕР_1 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Окрім того, як зазначено судом вище по тексту ухвалою суду від 05.08.2025 року заяву Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про розстрочення виконання судового рішення від 24 лютого 2025 року у справі № 918/74/24 - задоволено частково. Розстрочене виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/74/24 про стягнення з Рівненського обласного виробничо комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі - 56 604 455 98 коп., 3 % річних в сумі - 1 580 024 грн. 57 коп., інфляційні втрати в сумі - 4 192 286 грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі - 748 521 грн. 21 коп., строком на 7 місяців з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості та затвердити наступний графік: до 31 серпня 2025 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 30 вересня 2025 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 31 жовтня 2025 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 30 листопада 2025 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 31 грудня 2025 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 31 січня 2026 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.; до 24 лютого 2026 року в сумі 9 017 898 грн. 39 коп.
У відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", у разі відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення, примусове виконання такого рішення розпочинається після закінчення строку, встановленого у судовому рішенні про відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Згідно з ч. 6 р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.12 № 512/5, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.
Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Як вбачається із змісту ухвали суду від 05.08.2025, суд розстрочив виконання рішення у даній справі на сім місяців, включно до 24.02.2026, стягуючи щомісячно до 31 (30) числа кожного місяця по 9 017 898 грн 39 коп.
Ухвала суду набрала законної сили з моменту її оголошення - 05.08.2025 та не оскаржувалася сторонами.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
З аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що ухвала суду про розстрочення судового рішення є судовим рішенням, що набирає законної сили негайно після її оголошення та є обов'язковою до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, в тому числі і державними та приватними виконавцями. При цьому, примусове виконання судового рішення, за яким надана розстрочка допускається лише в частині, за якою сплинув строк сплати. У випадку, якщо строк сплати не сплинув, примусове виконання рішення в цій частині, в тому числі і накладення арешту на кошти та майно боржника є неправомірним.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів, зокрема, верховенства права та законності.
За змістом ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За приписами ч. 2 ст. 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вище встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що державний виконавець Л.Савик відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в порушення вимог ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" не переконавшись у відсутності чи недостатності коштів боржника для задоволення вимог стягувача, а також не з'ясувавши всіх обставин справи в т. ч. можливого погашення боргу, винесла постанову, якою наклала арешт на рахунки відповідача на всю суму заборгованості в тому числі і на суму, за якою строк сплати ще не сплинув.
З огляду на вказане та враховуючи процесуальні строки передбачені ГПК України на розгляд скарги Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на дії державного виконавця Л.Савик відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 232-236, 342, 343 ГПК України, господарський суд Рівненської області, -
1. Скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на постанову державного виконавця Ліани САВКИ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника ВП № 78669022 від 24.07.2025 р. - задовольнити.
2. Визнати дії державного виконавця Ліани САВКИ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні постанови ВП № 78669022 від 24.07.2025 р. про арешт коштів боржника - неправомірними.
3. Скасувати постанову державного виконавця Ліани САВКИ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 78669022 від 24.07.2025 р. про арешт рахунків боржника в частині наступних рахунків, а саме: НОМЕР_1 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Ухвала набирає законної сили 08 серпня 2025 року та може бути оскаржена у десятиденний строк до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Вадим Торчинюк