ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2025Справа № 910/6698/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ШУПИКИ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМАЧІ"
про стягнення 61815,36 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ШУПИКИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМАЧІ" про стягнення 61815,36 грн, з яких 45949,25 грн - основна заборгованість, 12290,04 грн - інфляційні втрати, 3576,07 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поставки № 20/07 від 20.07.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар відповідно до видаткових накладних.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6698/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Судом встановлено, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.06.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду від 04.06.2025 направлена на адресу місцезнаходження відповідача вручена останньому 11.06.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0610258109018.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.07.2022 між сторонами укладений договір поставки № 20/07, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар на суму 45949,25 грн.
Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору поставки за поставлений не розрахувався, що стало підставою для звернення з позовом до суду про стягнення 45949,25 основного боргу, а також 12290,04 грн інфляційні втрати та 3576,07 грн 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.
Як зазначає позивач, 20.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ШУПИКИ", як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕРМАЧІ", як покупцем укладено договір поставки № 20/07, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується протягом чинності цього договору поставляти та передавати у власність покупцеві товар (партії товару) в кількості і в строки згідно з умовами цього договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати за товар (партії товару) згідно з умовами договору.
Позивач поставив відповідачу товар на суму 45949,25 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними: № 194 від 25.08.2022 на суму 9765,88 грн, № 217 від 05.09.2022 на суму 3829,69 грн (без урахування позиції № 5 видаткової накладної), № 241 від 15.09.2022 на суму 7262,06 грн, № 269 від 29.09.2022 на суму 7231,94 грн, № 302 від 13.01.2022 на суму 5999,11 грн, № 261 від 22.09.2022 на суму 11860,57 грн.
Відповідач оплату поставленого товару не здійснив.
13.05.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити заборгованість протягом семи днів.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 45949,25 грн, а також 12290,04 грн інфляційних втрат та 3576,07 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач надав у матеріали справи примірник договору поставки № 20/07 від 20.07.2022, підписаний лише зі сторони позивача.
За поясненнями позивача, відповідач не повернув підписаний примірник договору, однак з видаткових накладних вбачається, що вони були складені саме на підставі договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин, в силу приписів ч. 1 ст. 205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Це може бути єдиний документ або декілька документів, що складаються окремо, але разом свідчать про досягнення згоди з усіх істотних умов договору (листи, телеграми, якими обмінялися сторони). Також допускається відтворення змісту правочину за допомогою сучасних технічних засобів передання інформації, без обмеження їх переліку (телетайпного, електронного тощо).
Відповідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов. Належним підтвердженням цього є, зокрема, їх підписи.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Отже, відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Оскільки наданий позивачем примірник договору поставки № 20/07 від 20.07.2022 не містить підпису відповідача, то у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем погоджені усі умови, зазначені в ньому, а тому суд дійшов висновку, що наданий позивачем примірник договору поставки № 20/07 від 20.07.2022, який не містить підпису відповідача, не породжує жодних правових наслідків для сторін.
В той же час, статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару і прийняття відповідачем такого товару.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що між сторонами був укладений саме долучений до позовної зави договір поставки № 20/07 від 20.07.2022, оскільки видаткові накладні містять посилання на договір, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Однак, матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу екземпляру поданого позивачем договору поставки № 20/07 від 20.07.2022, як і не містять доказів, що постачання товару відбулось у межах строку для відповіді на пропозицію укласти договір.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини не на підставі договору поставки № 20/07 від 20.07.2022, редакцію якого позивачем надано до позову, а на підставі поставки позивачем відповідачу товару і прийняття відповідачем такого товару.
Правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 194 від 25.08.2022, № 217 від 05.09.2022 (без урахування позиції № 5 видаткової накладної), № 241 від 15.09.2022, № 269 від 29.09.2022, № 302 від 13.01.2022, № 261 від 22.09.2022, позивач поставив відповідачу товар на суму 45949,25 грн.
Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками відповідача без зауважень та заперечень (крім позиції 5 видаткової накладної № 217 від 05.09.2022).
Підписання відповідачем видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар за видатковими накладними в день прийняття товару за ними.
Ураховуючи наведене, з огляду на приписи ч.1 ст.692 ЦК України, строк оплати поставленого відповідачу товару є таким, що настав.
Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати за видатковими накладними № 194 від 25.08.2022, № 217 від 05.09.2022, № 241 від 15.09.2022, № 269 від 29.09.2022, № 302 від 13.01.2022, № 261 від 22.09.2022, як і не містять доказів повернення отриманого відповідачем товару позивачу.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем прийнятого товару на суму 45949,25 грн
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 45949,25 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 12290,04 грн інфляційних втрат та 3576,07 грн 3% річних, то суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період, визначений позивачем, суд встановив, що 3% річних становлять 3576,06 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню; за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 12290,04 грн.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ШУПИКИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМАЧІ", а саме в частині стягнення 45949,25 грн основного боргу, 3576,06 грн 3% річних та 12290,04 грн інфляційних втрат.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Ураховуючи наведене, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМАЧІ" (03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд. 86Д, ідентифікаційний код 37187288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ШУПИКИ" (09720, Київська обл., Обухівський р-н, с. Шупики, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код 32496618) 45949,25 грн основного боргу, 3576,06 грн 3% річних, 12290,04 грн інфляційних втрат та 2422,39 грн удового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 12.08.2025.
Суддя С.О. Турчин