ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.08.2025Справа № 910/7339/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЛАЙФБУД»
про стягнення 432 281,59 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЛАЙФБУД» про стягнення 432 281,59 грн, з яких: 225 876,55 грн сплаченого авансу за договором підряду № 111 від 31.07.2024, 24 623,64 грн пені, 6839,96 грн інфляційних втрат, 2432,04 грн 3% річних, а також 150 000,00 грн сплаченого авансу за договором підряду № 112 від 06.08.2024, 16 362,05 грн пені, 4542,28 грн інфляційних втрат та 1615,07 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду № 111 від 31.07.2024 та № 112 від 06.08.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень, заяв та клопотань.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи те, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет у системі Електронний Суд ЄСІТС, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, суд відповідно до приписів ГПК України надіслав копію ухвали від 16.06.2025 про відкриття провадження у справі № 910/7339/25 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у позові та значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт із копією вказаної ухвали повернувся до суду не врученим, із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
Частиною 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.
Враховуючи викладене вище, оскільки судом вжито всіх можливих заходів про повідомлення відповідача про розгляд справи, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.06.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
31.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЛАЙФБУД» (підрядник) укладено договір підряду № 111 (надалі - договір-1), предметом якого відповідно до п. 1.1. є виконання комплексу робіт на об'єкті: «Нове будівництво захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) на території Переяславської гімназії № 5, Переяславської міської ради по вул. Космонавтів, 22 у м. Переяслав Бориспільського району Київської області» (надалі - Об'єкт 1), обов'язок щодо виконання яких покладається на підрядника, з наданням всієї виконавчої документації. Власником результату робіт є замовник.
Надалі, 06.08.2024, між сторонами укладено договір підряду № 112 (надалі - договір-2), предметом якого відповідно до його п. 1.1. є виконання комплексу робіт на об'єкті: «Капітальний ремонт підвального приміщення для подальшого використання як споруди подвійного призначення (найпростіше укриття) Центру надання соціальних послуг та соціальної інтеграції, 08400, Україна, Київська область, місто Переяслав, вулиця Шевченка, будинок 2, що здійснюється в 2024 році» (надалі - Об'єкт 2), обов'язок щодо виконання яких покладається на відповідача, з наданням усієї виконавчої документації. Власником результату робіт є замовник.
Пунктом 1.2. Договорів 1, 2 визначено, що склад та обсяги робіт на Об'єктах, що доручаються до виконання підряднику, визначені умовами цих договорів та проєктною документацією, яка є невід'ємною їх частиною.
Відповідно до п. 2.1. договорів 1, 2 підрядник повинен розпочати виконання робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання договору. До початку виконання робіт замовник затверджує ПВР (Проєкт виконання робіт), який надається підрядником після отримання проєктної документації.
Початок та закінчення виконання робіт з капітального будівництва Об'єктів визначається Графіками виконання робіт (Додаток 2), проєкти яких складаються підрядником та є невід'ємними частинами договорів. Після завершення виконання робіт підрядник повинен передати Об'єкти замовнику у відповідності до положень і умов Договорів в терміни (строки), визначені у Графіках виконання робіт, а саме: до 05 (п'ятого) жовтня за Договором-1 та до 06 (шостого) листопада 2024 року за Договором-2.
Датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником (п. 2.2. Договорів 1, 2).
Договірна ціна (Додаток 1) за Договором-1 складає 1 550 000,00 грн з ПДВ, а за Договором-2 - 1 873 000,00 грн з ПДВ.
Договірна ціна є твердою, складається підрядником на основі його Пропозиції згідно з нормативними документами Мінрегіонбуду («Настанова з визначення вартості будівництва», затверджена наказом від 01.11.2021 № 281 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві») та встановлюється незмінною на весь обсяг виконання робіт, з наданням підрядником гарантій, в тому числі фінансових, щодо реалізації проєктних рішень в установлені строки.
За умовами п. 3.2. Договорів 1, 2, замовник сплачує аванс підряднику, згідно виставленого рахунку-фактури, у розмірі 300 000,00 грн (за Договором-1) та 323 000,00 грн (за Договором-2).
В п. 4.4. Договорів 1, 2 визначені обов'язки підрядника, до яких належить, зокрема: виконання з використанням власних ресурсів та у встановлені строки робіт відповідно до проєктної документації (пп. 4.4.1.); передання замовнику у порядку, передбаченому законодавством та Договорами, виконаних робіт (пп. 4.4.6.); інформування в установленому порядку замовника про хід виконання зобов'язань за Договорами, обставини, що перешкоджають їх виконанню, а також про заходи, необхідні для їх усунення (пп. 4.4.11).
Розділом 13 Договорів 1, 2 визначено порядок приймання-передачі виконаних робіт (Об'єктів). Так, згідно з п. 13.3. Договорів 1, 2 передача виконаних робіт (Об'єктів) підрядником і прийняття їх замовником оформляється відповідним актом.
Договори 1, 2 згідно з умовами пунктів 19.2., 19.3. набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та діють до 25 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань. Закінчення строку договорів не звільняє сторони від відповідальності за їх порушення, які мали місце під час дії договорів.
Судом встановлено, що на виконання п. 3.2. Договору 1 позивач сплатив на рахунок відповідача аванс у загальному розмірі 300 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 06.08.2024 № 1368 на суму 100 000,00 грн, від 16.08.2024 № 1492 на суму 100 000,00 грн та від 29.08.2024 № 1611 на суму 100 000,00 грн.
Крім того, позивачем було сплачено аванс за Договором-2 на загальну суму 150 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.08.2024 № 1392 на суму 50 000,00 грн та від 12.08.2024 № 1427 на суму 100 000,00 грн.
09.01.2025 позивач надіслав відповідачу листи-вимоги №№ 4, 5 від 08.01.2025, у яких просив повернути сплачені кошти авансу за Договорами 1, 2, у зв'язку з невиконанням відповідачем будь-яких робіт за вказаними правочинами, а також вимагав сплатити штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати.
Надалі 03.02.2025 позивач направив відповідачу претензії від 29.01.2025 №№ 17, 18, у яких повторно вимагав перерахувати сплачені кошти авансу на виконання Договорів 1, 2.
У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог позивача щодо повернення сплачених за Договорами 1,2 коштів авансу, а також невиконанням робіт, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача 225 876,55 грн сплаченого авансу за договором підряду № 111 від 31.07.2024, 24 623,64 грн пені, 6839,96 грн інфляційних втрат, 2432,04 грн 3% річних, а також 150 000,00 грн сплаченого авансу за договором підряду № 112 від 06.08.2024, 16 362,05 грн пені, 4542,28 грн інфляційних втрат та 1615,07 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд встановив, що за своєю правовою природою укладені між сторонами правочини є договорами будівельного підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем було здійснено передоплату у розмірі 300 000,00 грн за Договором-1 та у розмірі 150 000,00 грн за Договором-2.
Як встановлено судом зі змісту листа позивача від 04.04.2025 № 66, який надсилався ним на адресу відповідача, останнім за Договором-1 було виконано роботи лише на суму 74 123,45 грн, про що позивачем підписано та направлено на підписання відповідачу відповідні Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за квітень 2025 року на вказану суму коштів (наявні в матеріалах справи). При цьому, зазначено, що з 06.09.2024 роботи на об'єкті за Договором-1 не виконувались.
Із наведених пояснень позивача та враховуючи відсутність жодних заперечень відповідача, суд дійшов висновку, що роботи за Договором-1 на суму 74 123,45 грн були виконані відповідачем в установлені строки.
Доказів виконання відповідачем решти робіт за Договором-1, зокрема, на суму сплаченого позивачем авансу, як і доказів виконання робіт за Договором-2, матеріали справи не містять.
Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Суд встановив, що, зокрема, у листах від 08.01.2025 №№ 4, 5 позивач повідомляє відповідача про те, що Договори 1, 2 є розірваними відповідно до умов п. 17.3.
Так, за умовами п. 17.3. Договорів 1, 2, замовник має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку з таких причин: підрядник не розпочав роботи протягом 20-ти (двадцяти) днів з дати підписання Договору; підрядник порушив будівельні норми і правила, стандарти, настанови, вимоги проєктної документації під час виконання робіт на об'єктах та не усунув їх протягом 30-ти (тридцяти) днів з дня їх виявлення замовником; відставання підрядника від Графіка виконання робіт з будь-якого одного чи декількох видів робіт більш, ніж на 30 днів.
Договір вважається розірваним в односторонньому порядку через 15 (п'ятнадцять) днів з моменту відправлення замовником на адресу підрядника повідомлення, зазначеного в п. 4.1.10. Договорів.
Відповідно до п. 4.1.10. Договорів 1, 2, замовник має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши підрядника (цінний лист із описом вкладення) за 15 (п'ятнадцять) днів до дати розірвання, у випадках, визначених Договорами.
Таким чином, умовами договорів передбачено право замовника на одностороннє розірвання договору.
Суд зауважує, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України).
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3 ст. 849 ЦК України).
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України).
У ст. 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 та ст. 509 Цивільного кодексу України. Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний договір.
Як вбачається із умов п. 19.2. Договорів 1, 2, останні діють до 25.12.2024 та лише в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань. Умов щодо автоматичного продовження терміну дії Договорів 1, 2, сторонами не було передбачено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 в справі № 444/9519/12 щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» зазначила, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - з календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Отже, «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов'язання» за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Так, Договори 1, 2 передбачали момент їх припинення - 25.12.2024. Відповідач після вказаного терміну не виконував робіт за Договорами, що свідчить про відсутність продовження відповідних відносин та строку дії Договору.
Відповідно, станом на момент звернення (09.01.2025) позивача до відповідача із листами від 08.01.2025 №№ 4, 5, у яких повідомлялось про розірвання договорів, такі договори фактично вже були припинені, а відтак суд не може вважати їх розірваними в односторонньому порядку позивачем.
Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договорами 1, 2, у встановлені цими договорами строки, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЛАЙФБУД» отримані ним кошти передоплати.
Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на приписи ст. 509, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, які містять загальні положення щодо зобов'язання, однак не визначає конкретної правової норми чи умови Договорів 1, 2, на підставі яких сплачені кошти авансу підлягають поверненню відповідачем.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом.
Водночас, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутим підрядником без достатньої правової підстави.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховним Судом в постанові від 15.02.2019 р. у справі № 910/21154/17, предметом позовних вимог у межах якої була позовна вимога про стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів по індивідуальному замовленню, було наголошено, що з припиненням дії договору підряду аванс втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відтак, ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України в сукупності з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення на користь позивача безпідставно отриманих коштів.
Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, належними та допустимими доказами не довів факту здійснення робіт у строк, встановлений умовами Договорів, чи факту повернення позивачу сум сплаченого та не використаного авансу.
У той же час, враховуючи те, що Договори 1, 2 припинили свою дію, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів щодо наявності у сторін дійсних намірів продовжувати виконання своїх обов'язків за Договорами, суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що суми невикористаного авансу за Договором-1 у розмірі 225 876,55 грн та за Договором-2 у розмірі 150 000,00 грн мають бути повернуті позивачу.
При цьому, в межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відсутність дій відповідача щодо виконання робіт та припинення виконання сторонами своїх зобов'язань після закінчення строку дії Договору надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.
Відповідач факт наявності заборгованості у зазначеній сумі належними доказами не спростував.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 225 876,55 грн сплаченого авансу за Договором-1 та 150 000,00 грн сплаченого авансу за Договором-2 є доведеними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 24 623,64 грн пені, 6839,96 грн інфляційних втрат та 2432,04 грн 3% річних за неповернення авансу за Договором-1, а також 16 352,05 грн пені, 4542,28 грн інфляційних втрат та 1615,07 грн 3% річних за неповернення авансу за Договором-2.
Як визначено у ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В п. 16.3. Договорів 1, 2 визначено, що підрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов'язань, зокрема, за порушення строків повернення попередньої оплати (її частини) або надання письмового звіту щодо використання попередньої оплати сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Так, позивач здійснює нарахування пені за Договорами-1, 2 за період прострочення повернення попередньої оплати з 25.01.2025 по 04.06.2025.
Разом з тим, суд зазначає про неправомірність нарахування позивачем пені після припинення дії Договорів 1, 2, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені за порушення строків повернення попередньої оплати у розмірі 24 623,64 грн за Договором-1 та у розмірі 16 352,05 грн за Договором-2 задоволенню не підлягають.
Крім того, у зв'язку з порушенням строків повернення попередньої оплати позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6839,96 грн та 3% річних у розмірі 2432,04 грн за Договором-1, та інфляційні втрати у розмірі 4542,28 грн та 3% річних у розмірі 1615,07 грн за Договором-2.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Перевіривши долучені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за порушення строків повернення авансу за Договорами 1, 2, суд встановив їх обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв'язку з чим дані вимоги позивача підлягають задоволенню у заявлених ним розмірах.
Частинами 1-2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлені судом обставини на підставі наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з урахуванням безпідставності заявлених вимог щодо стягнення пені.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 5187,38 грн ((432 281,59 х 1,5/100) * 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом позивач сплатив 8500,00 грн судового збору, тобто у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що з відповідача на його користь підлягатиме стягненню судовий збір, який буде розрахований судом виходячи із розміру судового збору, який підлягав до сплати, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору при зверненні із даним позовом до суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЛАЙФБУД» (вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 45294333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» (вул. Екскаваторна, 30, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код 36476658) 225 876,55 грн сплаченого авансу за Договором підряду № 111 від 31.07.2024, 6839,96 грн інфляційних втрат, 2432,04 грн 3% річних, 150 000,00 грн сплаченого авансу за Договором підряду № 112 від 06.08.2024, 4542,28 грн інфляційних втрат, 1615,07 грн 3% річних та 4 695,67 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 12.08.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко