ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.08.2025Справа № 910/6979/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/6979/25
Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (70454, Запорізький р-н, Запорізька обл., селище Малокатеринівка, вул. Хортицька, буд. 31Д; ЄДРПОУ 24510970
до відповідача Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 94; ЄДРПОУ 01128297)
про стягнення 52 436, 01 грн,
без виклику представників сторін,
Стислий виклад позовних вимог.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» з позовом до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення заборгованості у розмірі 52 436 грн. 01, яка складається із 29 000 грн. 00 коп. - основна заборгованість, 17 596,28 грн. - інфляційне збільшення заборгованості, 3 432,33 грн. - 3% річних, 2 407,40 грн. - пеня.
Між ФОП Король Тетяною Федорівною (Постачальник) та Відповідачем - ДП «ЗАВОД 410 ЦА» (Покупець) було укладено Договір №УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 р. купівліпродажу (поставки) (далі - Договір, договір купівлі-продажу), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору або у заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору. Найменування: Щітки. ДК:021-2015 31160000-5.
В подальшому, між ФОП Король Т.Ф. (Цедент) та ТОВ «Промелектроніка» (Цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) №10 від 16 січня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-147/2 від 24.03.2021 відповідач в обумовлений строк не здійснив оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Станом на теперішній час оплату не проведено, а також враховуючи, що на момент подання даного Позову Позивач набув права вимоги за Договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021р., Позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар, пеню, а також 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклик) сторін.
Ухвала суду від 09.06.2025 була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.
30.06.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
05.05.2021 між Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» (далі - Покупець) та фізичною особою-підприємцем Король Т.Ф. (далі - Продавець) укладено Договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-212/3, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язався поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору. Найменування: Щітки. ДК:021-2015 31160000-5.
За умовами п. 1.2 Договору, поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою Покупця переданої Продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів що поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях, або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору.
Згідно Специфікації №1 до Договору № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 Продавець зобов'язався поставити Щітка 5 ДН.554.001 в кількості 8 шт вартістю 3592,00 грн без ПДВ, щітка 555.194 в кількості 4 шт вартістю 4 000, грн без ПДВ, щітка 555.172 в кількості 24 шт вартістю 21 408, 00 грн без ПДВ, всього без ПДВ 29 000, 00 грн.
Загальна ціна цього Договору на моменту його укладення складає 29 000, 00 грн без ПДВ (п. 3.1 Договору).
Ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання Договору та передбачена в Специфікації до Договору або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього Договору зміні в односторонньому порядку не підлягає (п.3.2 Договору).
Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, вказаний в Договору (п. 4.2 Договору).
Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок Продавця (п. 4.3 Договору).
Строк поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо (п. 5.1 Договору).
Право власності на Товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження Товару переходить від Продавця до Покупця, після проходження вхідного контролю на складі Покупця за участі, в разі залучення 615 Військового представництва Міноборони України, якщо не передбачено інше (п. 5.6 Договору).
Відповідно до п. 6.1, п. 6.1.1 Договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Умовами п. 6.4, п. 6.4.1 Договору, продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України (п. 7.1 Договору).
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку (п. 7.2 Договору).
Договір згідно п.10.1 набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх Сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що Позивач виписав Відповідачу рахунок-фактури №0001818 від 05.05.2021 на суму з ПДВ 29 000, 00 грн, термні постачання - 5 днів. На виконання умов договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3, у травні 2021 року Продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 29 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №0000404 від 07.05.2021 на суму 29 000,00 грн., та довіреністю №527 від 07.05.2021.
З огляду на те, що продавцем передано відповідачу на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, відповідач зобов'язаний оплатити переданий йому товар у визначені договором строки.
Згідно п. 4.1 договору розрахунки проводяться наступним шляхом: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції. Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки до укладання цього Договору окремо. Оплат по Договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та НОМЕР_1 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Оплата по Договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та НОМЕР_1 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Умови оплати відповідно до Специфікації №1 до Договору № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 наступні: 100 % оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця та підписання Договору.
Відповідач, грошові кошти у визначений Договором строк за отриманий товар не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 29 000,00 грн.
Як встановлено матеріалам справи, 16.01.2023 фізичною особою-підприємцем Король Тетяною Федорівною (далі - Цедент чи Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (далі - позивач, Цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №10.
У порядку та на умовах, визначених Даним Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021, який було укладено між Цедентом і Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (надалі іменується «Боржник»), Новий кредитор набуває (приймає) від належного Первісному кредитору право грошової вимоги згідно Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від (Боржника), а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати Боржником Первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 29 000 грн. 00 коп. та інші можливі нарахування відповідно до Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами. З цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.
З моменту укладення даного Договору Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають з умов Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами (п. 2 Договору).
Станом на дату цього Договору розмір основної заборгованості (основної суми боргу) Боржника становить 29 000 грн. 00 коп. (п. 3 Договору).
Право вимоги до Боржника згідно Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 не обмежується лише правом стягнення основної суми боргу, а також включає в себе інші нарахування, передбачені Договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 та чинним законодавством (неустойка (пеня), проценти, передбачені ст.625 ЦК України, інфляційні втрати, тощо). Новий кредитор повністю одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 у сумі 29 000 грн. 00 коп., а також додатково 3 % річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами Договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 та чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В матеріалах справи міститься повідомлення про відступлення права грошової вимоги за Договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідачем не виконано свого договірного зобов'язання в частині сплати вартості поставленого товару за означеною видатковою накладною, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи та заперечення, а саме копії: Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021, Специфікації №1 до Договору УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021, видаткової накладної №0000404 від 07.05.2021, рахунку-фактури №0001818 від 05.05.2021, довіреності №527 від 07.05.2021, Договору відступлення права вимоги (цесії) №10 від 16.01.2023, повідомлення від 24.01.2023 з доказами направлення, статуту ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА», протоколу №6 загальних зборів учасників ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» від 11.08.2008, наказу №11/05 від 11.08.2008, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2025, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 509 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Подібної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанов від 08 грудня 2020 року у справі № 903/664/19.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
У силу ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 05.05.2021 №УМТЗ-21-212/3 у розмірі 29 000, 00 грн.
В позовній заяві, позивач зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-212/3 від 05.05.2021 було поставлено товар, який був прийнятий Відповідачем, але не оплачений останнім в порушення умов Договору.
У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 29 000,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню - 2 407, 40 грн, інфляційні втрати - 17 596, 28 грн,· 3% річних - 3 432, 33 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Також, відповідно до п. 7.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Відповідачем заперечення щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат подано не було.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 407, 40 грн пені, 17 596, 28 грн сума інфляційних втрат, 3 432, 33 сума нарахованих 3 % річних.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів в спростування зазначеного відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 407, 40 грн, 17 596, 28 грн сума інфляційних втрат, 3 432, 33 сума нарахованих 3 % річних підлягає задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрати суми понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).
У свою чергу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині 4 статті 126 ГПК України, так і в частинах 5-7 статті 129 ГПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Здійснивши правовий аналіз норм статей 126 та 129 ГПК України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах 5-7 статті 129 ГПК України.
Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з яким подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2021 між Адвокатським бюро «Сергія Жечева» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» було укладено Договір-доручення про надання правової допомоги, згідно п. 1.1 якого предметом даного Договору є надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справа, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 (п.3.1 Договору).
Додатковою угодою №2 від 30.12.2022 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 пункт 3.1 розділу 3 «Термін дії договору» викладено в наступній редакції: Даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2023.
Додатковою угодою №3 від 29.12.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 пункт 3.1 розділу 3 «Термін дії договору» викладено в наступній редакції: Даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2026.
Гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється Актом приймання-передачі наданої правової допомоги (п. 4.2 Договору).
Оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.
Додатковою угодою №1 від 01.02.2021 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 визначено вартість правової допомоги, що надається, Судово-претензійна робота, а саме: підготовка претензії - 3000 грн, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, відзиву, заперечення на відповідь на відзив, зустрічного позову, апеляційної скарги, касаційної скарги (в незалежності від витраченого часу) - 5 000 грн, підготовка інших процесуальних документів (клопотання, заяви і т.п.) - 1 500 грн, підготовка додатків до позовної заяви та інших клопотань, заяв, скарг, в тому числі апеляційних, касаційних - 800 грн, участьі та представництво Адвокатом інтересів Клієнта у судовому засіданні по справі в незалежності від тривалості судового засідання (в незалежності від того чи відбулося судове засідання чи ні) - 3 000 грн за засідання у місті Запоріжжі, 4000 грн за засідання за межами міста Запоріжжя.
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката представник позивача надав:
- копію рахунку-фактури №СФ-00000111 від 30.06.2025;
- копію акту №ОУ-00000111 приймання-передачі правової допомоги від 30.06.2025 до Договору про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021;
- копія розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу до Акту приймання-передачі №ОУ-00000111 від 30.06.2025;
- копію платіжної інструкції №8968;
- копію Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021;
- копію Додаткової угоди №1 від 01.02.2021 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021;
- копію Додаткової угоди №2 від 30.12.2022 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021;
- копію Додаткової угоди №3 від 29.12.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021.
Матеріли справи містять докази сплати витрат понесених на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн в «призначення платежу» зазначено - за надання правової допомоги по справі №910/6979/25 згідно рахунку№СФ-0000111 від 30.06.2025, акт №ОУ-0000111 від 30.06.2025.
Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Поряд з цим, стосовно наведених в акті №ОУ-00000111 приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.06.2025 до Договору-доручення про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021, наданих послуг до договору, Адвокат надав правову допомогу, а Клієнт отримав правову допомогу, яка полягала у складанні позовної заяви по спарві №910/6979/25. Вартість послуг Адвоката складає 5 000, 00 грн. Суд відзначає, що фактично адвокатом надано допомогу лише в написанні позовної заяви та підготовці до подачі позову через систему «Електронний суд», відповідачем не надано відзив, а отже виключено можливість подання відповіді на відзив. При цьому, позивачем фактично заявлені вимоги виникли за договором купівлі-продажу (поставки), що не вимагало від адвоката складнощів у проведенні підбору нормативно-правової бази.
Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявний у справі акт №ОУ-00000111 від 30.06.2025 приймання-передачі наданої правової допомоги до Договору-доручення про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також відповідати складності справи.
Виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне задовольнити заявлену суму витрат представника позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп.
На переконання суду, враховуючи, що справа визначена як малозначна, з огляду на що здійснювався розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 4 000, 00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240, 241, 242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 94; ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (70454, Запорізький р-н, Запорізька обл., селище Малокатеринівка, вул. Хортицька, буд. 31Д; ЄДРПОУ 24510970) заборгованість у розмірі 52 436 грн. 01, яка складається із 29 000 грн. 00 коп. - основна заборгованість, 17 596,28 грн. - інфляційні втрати, 3 432,33 грн. - 3% річних, 2 407,40 грн. - пеня.
3. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 94; ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (70454, Запорізький р-н, Запорізька обл., селище Малокатеринівка, вул. Хортицька, буд. 31Д; ЄДРПОУ 24510970) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
4. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 94; ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (70454, Запорізький р-н, Запорізька обл., селище Малокатеринівка, вул. Хортицька, буд. 31Д; ЄДРПОУ 24510970) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано 11.08.2025, з урахуванням ч. 4 ст. 116 ГПК України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА