ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.07.2025Справа № 910/2947/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Ріал Естейт" про стягнення 1 622 676,00 грн,
за участю:
Прокурора: Лунєгової А.А.;
Ради: Поліщук М.В.;
Товариства: Пономаренка Я.В.;
У березні 2025 року керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Ріал Естейт" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 1 622 676,00 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, площею 0,3916 га (кадастровий номер 8000000000:75:172:0018), розташованою за адресою: місто Київ, вулиця Васкула Ореста, 13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 березня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/2947/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
24 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від Ради надійшли письмові пояснення по суті спору від цієї ж дати, у яких остання підтримала позовні вимоги Прокурора, просила суд стягнути з відповідача на її користь 1 622 676,00 грн безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою.
2 квітня 2025 року через загальний відділ канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про поновлення Товариству процесуального строку на подання відзиву та про відкладення засідання.
У підготовчому засіданні 3 квітня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Товариства про поновлення процесуального строку на подання відзиву та продовження відповідачу з власної ініціативи суду строку на подання відзиву до 10 квітня 2025 року; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви до 15 травня 2025 року.
11 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував з підстав того, що Прокурор не обґрунтував необхідну для встановлення в даній справі обставину - суму, яку власник спірної земельної ділянки мав сплатити. На думку Товариства, з 14 лютого 2007 року по 16 жовтня 2024 року була чиною нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки, визначена згідно з витягом з технічної документації № Ю-42110/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Ради (КМДА) від 14 лютого 2007 року № 125, яка становила 3 924 991,89 грн. Відтак, Прокурор, отримавши від Ради інформацію про факт виготовлення землевпорядної документації на спірну земельну попереднім орендарем та розмір нормативної грошової оцінки землі, яка діяла до зміни її цільового призначення в жовтні 2024 року, необґрунтовано застосував значення нової грошової оцінки та нової ставки орендної плати до усього спірного періоду. При цьому, працівниками компетентного органу Ради не проводилися жодні перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно спірної земельної ділянки й будь-які порушення відповідачем норм чинного законодавства встановлені не були. Крім того, Товариство у період з липня 2023 року по грудень 2024 року було позбавлене можливості реалізовувати увесь обсяг прав орендаря спірної земельної ділянки. На думку відповідача, позов Прокурора в інтересах держави в особі Ради є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.
14 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній вказав, що саме з дати набуття Товариством у власність майнового комплексу (літери "А", "Б"), загальною площею 1 099,3 м2, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Васкула Ореста, 13, - 27 липня 2023 року, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:172:0018. Порядок користування вказаною земельною ділянкою (лише для проходу до своєї нерухомості чи для реалізації інших цілей) не звільняє відповідача від обов'язку сплатити спірні грошові кошти. При цьому, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості відповідача, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для Товариства, як землекористувача, є орендна плата. На думку Прокурора, докази того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 у спірний період була іншою, ніж наведено у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16 жовтня 2024 року, відсутні й відповідачем надані не були.
15 травня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про залишення позову Прокурора без розгляду, з огляду на відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради у даній справі.
У підготовчому засіданні 15 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про задоволення усного клопотання представника Товариства та продовження відповідачу процесуального строку на подання відзиву - до 11 квітня 2025 року включно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 12 червня 2025 року.
12 червня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 11 червня 2025 року вих. № 02-11/06, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів Прокурора, викладених останнім у відповіді на відзив.
У судовому засіданні цього ж дня судом оголошено перерву до 10 липня 2025 року.
У судовому засіданні 10 липня 2025 року на стадії дослідження доказів та з'ясування обставин справи судом оголошено перерву до 17 липня 2025 року.
16 липня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі щодо розрахунку спірних грошових коштів за користування Товариством земельною ділянкою.
17 липня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшла заява від 16 липня 2025 року вих. № 44-3828вих-25, у якій останній просив суд: ухвалити рішення про повернення зі стадії розгляду справи № 910/2947/25 по суті до стадії підготовчого провадження; надати Прокурору строк не менше 15-ти днів для підготовки заяви про збільшення розміру позовних вимог; долучити до матеріалів справи додаткові докази.
У судовому засіданні цього ж дня суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Прокурора про повернення зі стадії розгляду справи № 910/2947/25 по суті до стадію підготовчого провадження; про відмову в задоволенні клопотання Прокурора про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
У цьому ж судовому засіданні Прокурор та позивач підтримали вимоги, викладені в позові, просили суд його задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у відзиві, запереченнях та письмових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
Звертаючись до господарського суду з позовною заявою в даній справі, Прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.
Наявність вказаних обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Відповідно до частини 4 цієї статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналіз змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
За частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб'єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права комунальної власності).
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
У свою чергу, в силу статей 16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), саме Рада має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.
У позові Прокурора зазначено, що, у даному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов'язкових орендних платежів, порушує інтереси територіальної громади в особі Ради, яка в даному випадку позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста. Крім того, спірні правовідносини фактично пов'язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.
Прокурор вказував, що внаслідок невиконання відповідачем вимог закону територіальна громада міста в особі Ради тривалий час не отримує до бюджету кошти від використання Товариством земельної ділянки, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об'єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій розвитку транспорту і зв'язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.
Отже, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призвело до безоплатного користування Товариством земельною ділянкою, площею 0,3916 га (кадастровий номер 8000000000:75:172:0018), розташованою за адресою: місто Київ, вулиця Васкула Ореста, 13, а також збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів, які відповідач повинен був сплатити за її користування.
Як було обґрунтовано Прокурором у позові, листами від 7 серпня 2024 року № 44-4131ВИХ та від 10 січня 2025 року № 44-161ВИХ-25 Прокурор звертався до позивача з вимогами, зокрема, надати інформацію щодо правових підстав використання Товариством земельної ділянки, площею 0,3916 га з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018, та перерахування плати за її користування, проведені Радою перевірки стану використання означеної земельної ділянки та вжиті позивачем заходи, у тому числі звернення Ради до суду щодо стягнення з Товариства коштів за період користування ним земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
З матеріалів справи вбачається, що Рада, як уповноважений власник земель територіальної громади, повинна та мала знати про безоплатне та без укладення відповідного договору оренди землі використання Товариством земельної ділянки, з огляду, зокрема, на прийняття позивачем 4 липня 2024 року рішення № 1741/9707 "Про передачу ТОВ "ЕМБЕР РІАЛ ЕСТЕЙТ" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування офісного комплексу на вул. Ореста Васкула, 13 у Святошинському районі м. Києва. Про факт розташування об'єкту нерухомого майна, що належить на праві власності Товариству, на земельній ділянці площею 0,3916 га з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 Раді було відомо щонайменше з 16 травня 2024 року, тобто з часу звернення Товариства із заявою щодо отримання землі в оренду.
Однак, незважаючи на те, що на спірній земельній ділянці протягом тривалого часу розташована належна Товариству на праві власності нерухомість, у той час як відповідне речове право щодо зазначеної земельної ділянки за відповідачем зареєстровано не було, Радою належних заходів, у тому числі позовного характеру, вжито не було, що свідчить про невиконання позивачем, як уповноваженим органом, покладених на нього функцій по захисту інтересів держави (територіальної громади) та підтверджує наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, листом від 10 березня 2025 року № 44-1281вих-25 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Ради про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
3 урахуванням викладеного, зважаючи на те, що Прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, але відповідні заходи не вжив, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
У зв'язку з цим клопотання відповідача про залишення даного позову без розгляду є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.
З наявних у матеріалах справи копій: актів приймання-передачі нерухомого майна від 27 липня 2023 року, зареєстрованих в реєстрі за №№ 1377, 1378, №№ 1379, 1380, протоколу загальних зборів засновників (учасників) Товариства від 20 червня 2023 року № 1 вбачається, що учасники Товариства: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - передали, а директор Товариства ОСОБА_3 - прийняв, як вклади до статутного капіталу Товариства нерухоме майно, а саме: 7119/10000 та 2881/10000 частини нерухомого майна - майнового комплексу літери "А", "Б", загальною площею 1 099,3 м2, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Васкула Ореста (Феодори Пушиної), будинок 13.
Судом встановлено, що право власності відповідача на вищенаведене нерухоме майно було в установленому законом порядку зареєстроване у Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно 27 липня 2023 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 4 березня 2025 року № 416122081.
Судом також встановлено, що згідно з наданою Прокурором копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 січня 2025 року № НВ-0000153892025 вищевказане нерухоме майно, набуте у власність Товариством, розташоване на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,3916 га, кадастровий номер 8000000000:75:172:0018, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, вид використання - для експлуатації та обслуговування офісного комплексу. Відомості про земельну ділянку, площею 0,3916 га кадастровий номер 8000000000:75:172:0018, розташовану за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Васкула Ореста, 13, внесені до Державного земельного кадастру 30 березня 2007 року.
Відтак, спірна земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, а також є власністю територіальної громади міста Києва й перебуває у комунальній власності.
З наявної у матеріалах справи копії рішення Ради від 4 липня 2024 року № 1741/9707 "Про передачу ТОВ "ЕМБЕР РІАЛ ЕСТЕЙТ" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування офісного комплексу по вул. Ореста Васкула, 13 у Святошинському районі м. Києва" вбачається, що Товариству було передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,3916 га кадастровий номер 8000000000:75:172:0018 для експлуатації та обслуговування офісного комплексу за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Васкула Ореста, 13, - із земель територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно - майновий комплекс літери "А", "Б", загальною площею 1 099,3 м2, що розташований за вказаною адресою та належить Товариству на праві приватної власності.
На підставі вказаного рішення між Радою та Товариством 10 грудня 2024 року було укладено договір оренди земельної ділянки № НТН888200, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №№ 50, 51, відповідно до умов якого Рада передала, а Товариство - прийняло, в оренду строком на 10 років земельну ділянку, площею 0,3916 га, кадастровий номер 8000000000:75:172:0018, розташовану за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Васкула Ореста, 13, - для експлуатації та обслуговування офісного комплексу. Належна копія вказаного правочину наявна в матеріалах справи.
Зазначені обставини також підтверджуються відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З наявних у матеріалах справи копій листів Головного управління Державної податкової служби України в місті Києві (далі - ГУ ДПС в м. Києві): від 15 серпня 2024 року № 25429/5/26-15-12-07-03 та від 27 січня 2025 року № 2425/5/26-15-12-07-03, - вбачається, що у період з 27 липня 2023 року по 10 грудня 2024 року відповідні податкові зобов'язання щодо спірної земельної ділянки Товариством не декларувалися, плата за землю (земельний податок та/або орендна плата) не сплачувалися.
На думку Прокурора, Товариство у спірний період протиправно не сплачувало плату за користування земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,3916 га з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018, розташовану за адресою: місто Київ, Святошинський район, вулиця Васкула Ореста, 13 для експлуатації та обслуговування офісного комплексу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок сплатити Раді 1 622 676,00 грн безпідставно збережених кошти в розмірі орендної плати.
Згідно зі статтею 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України).
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України, зі змісту якої вбачається, що норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.
Відповідно до статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що: "принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані".
У постанові від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду при розгляді спору в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме з цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з моменту набуття права власності на майновий комплекс літери "А", "Б", загальною площею 1 099,3 м2, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Васкула Ореста (Феодори Пушиної), будинок 13, відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018, на якій й розташований його об'єкт нерухомості, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
При цьому суд зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 20 листопада 2018 року № 922/3412/17, від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.
З аналізу норм статей 1212-1214 ЦК України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вбачається, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Статтею 206 ЗК України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17.
У зв'язку з цим ні посилання відповідача на відсутність встановлених компетентним органом порушень Товариства вимог земельного законодавства, ні неможливість відповідачем реалізації усіх правомочностей землекористувача спірної земельної ділянки у період з липня 2023 року по грудень 2024 року, не спростовують факту наявності у Товариства обов'язку внесення плати за користування відповідною земельною ділянкою.
Встановлені обставини справи свідчать, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, у період з 27 липня 2023 року по 9 грудня 2024 року користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання цієї землі. Відтак, Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.
Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 16 червня 2021 року в справі № 922/1646/20, від 4 березня 2021 року в справі № 922/3463/19.
Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об'єкт нерухомого майна та за користування якою Прокурор просив стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Окрім того, відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку.
Відтак, у даному випадку єдиною можливою формою здійснення плати за землю для Товариства, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 ПК України).
Разом із цим, як вже зазналося судом, обов'язок доказування обґрунтованості розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) покладено на позивача та Прокурора.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 20 листопада 2018 року № 922/3412/17, від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.
ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17.
Заперечуючи проти позову, Товариство вказувало на те, що Прокурор при розрахунку спірної суми орендної плати необґрунтовано застосував значення нормативної оцінки земельної ділянки у розмірі 23 688 225,69 грн та ставку орендної плати у розмірі 5% до усього спірного періоду. Однак, вказана нормативна оцінки земельної ділянки була визначена з урахуванням зміни з 3 жовтня 2024 року її цільового призначення: з земель "промисловості комерційного використання і громадського призначення" (до яких повинна застосовуватися ставка орендної плати в розмірі 3%) на "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку" (до яких застосовується ставка орендної плати в розмірі 5%). У свою чергу, у період з 14 лютого 2007 року по 2 жовтня 2024 року була чиною нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки, визначена згідно з витягом з технічної документації № Ю-42110/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Ради (КМДА) від 14 лютого 2007 року № 125, яка становила 3 924 991,89 грн.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку землі" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.
За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 Закону України "Про оцінку землі").
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).
Отже, законодавцем допускається передання власником в оренду земельної ділянки у випадку неможливості проведення нормативної грошової оцінки за об'єктивних обставин та визначено можливість розрахунку річного платежу орендної плати за певними алгоритмом, передбаченим абзацом третім підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. Зазначена норма є винятком із загального правила, який може застосовуватися у випадку не проведення нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки. Повноваження власника щодо користування землею не можуть обмежуватися внаслідок непроведення власником чи орендарем її нормативної грошової оцінки з об'єктивних причин.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року в справі № 912/2797/21.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які містяться у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 905/1680/20, а також постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 лютого 2022 року в справі № 910/8770/19.
Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 29 травня 2020 року в справі № 922/2843/19, від 2 червня 2020 року в справі № 922/2845/19, від 7 липня 2020 року в справі № 922/3208/19, від 7 вересня 2020 року в справі № 922/3671/19, від 28 вересня 2020 року в справі № 922/4073/19, від 2 червня 2021 року в справі № 904/2269/19, від 9 грудня 2021 року в справі № 922/4264/20.
Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути також: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 1 березня 2023 року в справі № 751/1543/19.
Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами статі 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що спірна сума орендної плати, яка, на думку Прокурора, підлягає стягненню з відповідача, розрахована на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки № НВ-9949955942024 від 16 жовтня 2024 року, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки, з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 та цільовим призначенням "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку" становить 23 688 225,69 грн. Ставка орендної плати визначена Прокурором відповідно до додатку № 11 рішення Ради від 8 грудня 2022 року № 5828/5869 "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" та додатку № 11 рішення Ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" (зі змінами), відповідно до яких ставка орендної плати для земель із цільовим призначенням "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку" становить 5%.
Разом із цим, з долученої Прокурором до позову копії листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 7 листопада 2024 року № 6846-24 вбачається, що 3 жовтня 2024 року державним реєстратором Ференс М.М. на підставі заяви Товариства від 28 вересня 2024 року № ЗВ-9202652732024 були внесені зміни в частині цільового використання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 з "промисловості комерційного використання і громадського призначення" на "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку".
Факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки 3 жовтня 2024 року підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи, а також не заперечувався представником Товариства та Прокурором у судовому засіданні.
Відтак, значення нормативної оцінки спірної земельної ділянки в розмірі 23 688 225,69 грн, визначене на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 16 жовтня 2024 року, може бути застосоване до спірних правовідносин виключно щодо періоду після зміни її цільового призначення - з 3 жовтня 2024 року по 9 грудня 2024 року.
У той же час, будь-які інші докази, на підставі яких можна встановити дійсне значення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у період з 28 липня 2023 року по 2 жовтня 2024 року, а також обґрунтованість застосованої до такої земельної ділянки ставки орендної плати в розмірі 5% як до земель з цільовим призначенням "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку", Прокурором в установленому законом порядку до суду подано не було.
Судом також враховано, що в матеріалах справи відсутні докази того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 з цільовим призначенням "промисловості комерційного використання і громадського призначення" у період з 14 лютого 2007 року (дата витягу з технічної документації № Ю-42110/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Ради (КМДА) від 14 лютого 2007 року № 125, відповідно до якого нормативна оцінка вказаної земельної ділянки становила 3 924 991,89 грн) по 3 жовтня 2024 року (дата зміни цільового призначення земельної ділянки) не змінювалась і нова нормативна грошова оцінка землі у встановленому законом порядку не затверджувалась. Належні докази цього Товариством до суду подані не були.
Оскільки Прокурором в установленому законом порядку не було доведено обґрунтованості значення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період з 28 липня 2023 року по 2 жовтня 2024 року, а також значення застосованої до такої земельної ділянки ставки орендної плати в розмірі 5% як до земель з цільовим призначенням "03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку", суд дійшов висновку про те, що розрахована Прокурором сума належної до сплати Товариством орендної плати за період з 28 липня 2023 року по 2 жовтня 2024 року є необґрунтованою та такою, що не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, за приписами частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України в розмірі 1 402 621,44 грн відсутні, у зв'язку з чим позовні вимоги Прокурора у цій частині позову задоволенню не підлягають.
Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Прокурора підлягає частковому задоволенню в розмірі 220 054,56 грн безпідставно збережених Товариством грошових коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 за період з 3 жовтня 2024 року по 9 грудня 2024 року.
При цьому, Прокурор та позивач не позбавлені права та можливості звернутися з окремим позовом про стягнення з відповідача підтвердженої належними доказами суми безпідставно збережених коштів за користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:172:0018 за період з 28 липня 2023 року по 2 жовтня 2024 року.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством Прокурор мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 19 472,11 грн (1 622 676,00 грн х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Київською міською прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 19 473,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 6 березня 2025 року № 344 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви Київської міської прокуратури про повернення їй надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь Київської міської прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 640,65 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Ріал Естейт" (03115, місто Київ, вулиця Васкула Ореста, будинок 13; ідентифікаційний код 45031086) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 220 054 (двісті двадцять тисяч п'ятдесят чотири) грн 56 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Ріал Естейт" (03115, місто Київ, вулиця Васкула Ореста, будинок 13; ідентифікаційний код 45031086) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 2 640 (дві тисячі шістсот сорок) грн 65 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 11 серпня 2025 року у зв'язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці в період з 21 липня 2025 року по 8 серпня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко