Справа №:361/2185/25
Провадження №: 1-кп/755/1452/25
"01" серпня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва колегіально судом у складі трьох суддів ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді передачі особи на піклування законному представнику на запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111130002326 від 03.10.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , законного представника ОСОБА_9 , особи, щодо якої вирішується питання ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У підготовчому судовому засіданні прокурор заявила та подала клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор в клопотанні зазначила, що ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2024 року ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому під час судового розгляду продовжено до 03.08.2025 року включно.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 закінчується 03.08.2025 року, а завершити судовий розгляд за обвинувальним актом в межах цього строку неможливо, виникла необхідність звернутися до суду з клопотанням про продовження строку дії вказаного запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Під час обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддею було визнано наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зникли та не зменшились.
Продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду.
Даний ризик обґрунтовується тим, що у разі визнання винуватим ОСОБА_5 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, і це може стимулювати обвинуваченого до втечі, підтвердженням ризику переховування слугує той факт, що останній після вчинення злочину пішов з місця події у невідомому напрямку, а також змінив державні номерні знаки на власному автомобілі марки Skoda моделі «Fabia» з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин. Крім цього, в подальшому підозрюваний вжив заходів для приховування речових доказів - вогнепальної зброї.
Крім цього, слід врахувати соціальні зв'язки обвинуваченого, які не перешкоджають йому покинути Київську область, в тому числі і територію України та переховуватись від органу досудового розслідування та суду, матеріальний стан обвинуваченого дає йому можливість переховуватись від суду, у тому числі за межами території України.
Водночас, відповідно по п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Окрім цього, тяжкість інкримінованого правопорушення та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавлення волі, в тому числі довічного позбавлення волі, що є найтяжчою мірою покарання, вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом для обвинуваченого ОСОБА_5 до втечі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вказане свідчить, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе залишити місце проживання та прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченим не будуть вживатися перешкоди у здійсненні судового розгляду у розумні строки - не встановлено.
Продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений вчинив злочин, пов'язаний із застосуванням насильства та може незаконно впливати на свідків, потерпілу, шляхом їх переконання, залякування чи схиляння їх до зміни наданих ними показань, узгодження своїх показань з показаннями вказаних осіб. Підтвердженням даного ризику є те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, тому може незаконно впливати на свідків у кримінальному проваджені, анкетні дані, місця проживання та роботи яких йому відомі, та які можуть надати показання щодо обстановки на місці події під час вчинення злочину. Таким чином, обвинувачений без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зможе впливати будь-яким чином (здійснювати фізичний чи психологічний тиск) на свідків, щоб останні змінили показання, а обвинувачений ухилився від відповідальності у даному кримінальному провадженні.
При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, необхідно врахувати, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі», ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу. З огляду на вказане, з урахуванням, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 тільки направлено до суду і розгляд справи перебуває на підготовчій стадії, а суд сприймає докази лише безпосередньо і свідки будуть допитуватися під час судового розгляду справи по суті, ризик здійснення обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків з метою переконання або змушення їх надати покази в вигідному для себе аспекті є реальним.
Слід врахувати, що більшість свідків проживають та працюють в районі вчинення вказаного кримінального правопорушення, що також вказує на необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього, що може уникнути настання ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також продовжує існувати ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення з метою приховування вчиненого ним злочину.
Застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, пов'язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження та вчиненням нових злочинів.
Відповідно до ст. 178 КПК України, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, то ж тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винним у злочині, у вчиненні якого він обвинувачується, є достатньою та співрозмірною для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 .
Застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та домашнього арешту не забезпечить його належної поведінки, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації, оскільки обвинувачений після вчинення злочину, зник з місця злочину, переховувався та тим самим намагався уникнути покарання.
Неможливе і застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки на момент звернення до суду з обвинувальним актом не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру, про обрання відносно обвинуваченого саме такого запобіжного заходу.
Зважаючи на те, що злочин вчинено з застосуванням насильства, внаслідок якого настала смерть людини, відповідно до положень п. 1, 2 частини 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України прошу не визначати розмір застави.
Єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, у даному випадку наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, так як наявні у матеріалах справи дані підтверджують наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, такий не забезпечить належного виконання останнім його процесуальних обов'язків. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає належної оцінки порушень цінностей суспільства.
У підготовчому судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, оскільки ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та не відпали, у зв'язку з цим прокурор вважає, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_8 у підготовчому судовому засіданні також не заперечував проти задоволення клопотання з огляду на позицію підзахисного. Зазначив, що ОСОБА_5 визнає свою вину у вчиненому, однак є питання щодо кваліфікації злочину.
Крім того, у підготовчому судовому засіданні прокурор заявила та подала клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді передачі особи на піклування законному представнику на запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку. Прокурор в клопотанні зазначила, що ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2024 року ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 04.11.2024, який у подальшому продовжено до 04.03.2025 року.
28.01.2025 року отримано висновок судово-психіатричного експерта «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» №11 від 07.01.2025 року у періоди кримінальних правопорушень, у скоєнні яких підозрюється ОСОБА_6 , останній виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді «Органічного маячного (шизофреноподібного) розладу» і за психічним станом у зазначені періоди часу не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_6 виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді «Органічного маячного (шизофреноподібного) розладу» і за психічним станом у теперішній час не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також ОСОБА_6 у теперішній час потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ним суспільно небезпечних діянь.
У зв'язку з вищевикладеним, слідчою СВ Броварського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_11 винесено постанову про зміну порядку досудового розслідування даного кримінального провадження та продовжено його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК України, щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2025 року змінено застосований відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку, до Київської міської психоневрологічної лікарні №3, розташованої за адресою: Київська обл., Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Павлова, 7, який у подальшому продовжено.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.06.2025 року змінено відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку, на запобіжний захід у вигляді передачі ОСОБА_6 на піклування законному представнику ОСОБА_9 з обов'язковим лікарським наглядом на 60 днів до 03.08.2025 року включно.
Відповідно до ст. 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 КК України госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Підставами обрання та подальшого продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були визнані слідчими суддями наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зникли та не зменшились. Так, продовжують існувати ризики переховування від суду ОСОБА_6 з метою уникнення кримінальної відповідальності, ризик впливу на свідків, потерпілу та існує ризик повторного вчинення суспільно небезпечних діянь, доказом чого є висновок експерта «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» № 11 від 07.01.2025 року, в якому зазначено, що у теперішній час ОСОБА_6 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ним суспільно небезпечних діянь.
Враховуючи, що суспільно небезпечне діяння, вчинене ОСОБА_6 , було пов'язане з посяганням на життя особи, внаслідок чого настала смерть особи - ОСОБА_12 , а також, враховуючи висновок судово-психіатричного експерта «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» № 11 від 07.01.2025 року, про те, що на теперішній час ОСОБА_6 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ним суспільно небезпечних діянь, необхідно застосувати запобіжний захід, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 508 КПК України, а саме поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, більш м'який запобіжний захід не здатен запобігти ризикам переховування від суду, впливу на свідків та вчиненню нових суспільно небезпечних діянь.
Відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до ч. 6. ст. 94 КК України якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
На даний час відсутній висновок експерта, який би вказував про відсутність необхідності застосування до ОСОБА_6 поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги та відсутність необхідності застосування примусових заходів медичного характеру. Натомість є висновок експерта «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» № 11 від 07.01.2025 року, в якому вказано, що у теперішній час ОСОБА_6 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ним суспільно небезпечних діянь.
Згідно ч. 5 ст. 8 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Наявність підстав для залишення особи, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру у межах психіатричного закладу, слід оцінювати в кожній справі з врахуванням її особливостей, за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п.93, ECHR 2000-ІХ).
Європейський суд з прав людини встановив низку процедурних гарантій щодо застосування п."е" ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема: 1) позбавлення будь-кого свободи може відбуватися тільки в межах передбаченої законом процедури й не може бути свавільним; 2) особа не може бути позбавлена волі, якщо не буде достовірно встановлено, що вона є психічно хворою; 3) розлад психіки має бути встановлений об'єктивною медичною експертизою; 4) розлад психіки повинен мати такий характер або такий ступінь, який би виправдовував обов'язкове позбавлення свободи, а правомірність подальшого утримання особи в психіатричному закладі залежить від того, чи зберігається стан психічного розладу (рішення у справі "Вінтерверп проти Нідерландів" від 24 жовтня 1979 року).
Наявність підстав для подальшого поміщення особи у психіатричний заклад з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, та доцільність продовження строку вказаного запобіжного заходу має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Поміщення особи у психіатричний заклад з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права особи стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, заявлені ризики не зникли та зменшились, що свідчить про неможливість запобігти їм без обрання запобіжного заходу у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку на стадії судового розгляду.
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримала подане нею клопотання щодо ОСОБА_6 , просила його задовольнити з викладених у ньому підстав. Окрім того, зазначила, що ОСОБА_6 має інвалідність, у зв'язку з чим є ризик його виїзду за закордон. Надала суду копію висновку експерта. Захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 у підготовчому судовому засіданні заперечував проти поданого клопотання прокурора посилаючись на те, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу. Зазначив, що ризики, наведенні у клопотанні, є необґрунтованими та не доведеними прокурором у судовому засіданні. Вказав, що ОСОБА_6 не ухиляється від суду. Просив продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді передачі на піклування законному представнику.
У підготовчому судовому засіданні ОСОБА_6 підтримав думку свого захисника. Зазначив, що його психічний стан значно покращився, законний представник піклується про нього, він проходить амбулаторне лікування у лікаря психіатра, на підтвердження чого надав суду довідку КНП «МЗНПД».
Законний представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 у підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, просила продовжити діючий запобіжний захід. Зазначила, що вона піклується про ОСОБА_6 , його психічний стан покращився, загрози своєму здоров'ю та життю від ОСОБА_6 вона не відчуває. Дослідивши матеріали двох клопотань прокурора, заслухавши учасників процесу, суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. Щодо клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то слід зазначити наступне. Так, відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 177 КПК України). Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України. Під обґрунтованою підозрою на стадії судового розгляду суд розуміє існування фактів та інформації, які здатні переконати неупередженого спостерігача в тому, що певна особа (група осіб) могла вчинити злочин, у такому випадку наявні докази об'єктивно пов'язують цю особу (групу осіб) із певним злочином. При цьому, критерій обґрунтованості підозри зовсім не вимагає того, щоб ці докази були достатніми для того, щоб визнати особу винуватою та забезпечити її засудження, але мають бути достатніми (вагомими) для того, щоб виправдати подальше існування заходів забезпечення судового розгляду. Такий стандарт доказування є найнижчим і не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою злочину. Як вбачається з розділів І, ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування № 12024111130002326, обґрунтованість підозри ОСОБА_5 на стадії судового розгляду у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, ґрунтується на: протоколі огляду місця події; протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками; протоколі огляду трупа; протоколах слідчих експериментів; протоколах обшуків; протоколах огляду предметів та на інших матеріалах.
Перелік вище зазначених матеріалів, а також виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, зазначений в обвинувальному акті, на даний момент, у своїй сукупності є вагомим та здатен переконати неупередженого спостерігача у тому, що обвинувачений ОСОБА_5 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України. При цьому, суд не вдається у тонкощі кримінально-правової кваліфікації та вирішення питання доведеності його вини, оскільки дослідження зібраних стороною доказів, у разі призначення даного обвинувального акта, здійснюватиметься під час судового розгляду - у судовому засіданні, а їх оцінка - в нарадчій кімнаті. Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, то слід зазначити таке. Суд вважає обґрунтованим стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 , будучи обізнаним з санкціями статей, які йому інкримінуються, може переховуватись від суду, оскільки ним можливо вчинено тяжкий та особливо тяжкий злочин, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавленням волі. Тому даний ризик є цілком реальним. Суд вважає, що стороною обвинувачення обґрунтовано і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що згідно чинного законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. А тому, враховуючи характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , та обставини їх вчинення, ризик впливу останнього на потерпілу, свідків, як вмовлянням, підкупом, так і іншими незаконними способами, є досить реальним. Крім того, суд вважає, що стороною обвинувачення не обґрунтовано ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слід зазначити, що розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_5 , відповідно до ст. 178 КПК України, суд враховує, крім іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведеності його вини в інкримінованих злочинах, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, майновий стан обвинуваченого.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні, з огляду на специфіку кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, а також на конкретні обставини кримінального провадження та його особу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, що стосується питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93). Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України. Так, обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким злочинами, обвинувачений раніше не судимий, офіційно не працює, не одружений, не має міцних соціальних зв'язків, що може свідчити про його можливе ухилення від суду та його можливий вплив на потерпілу та свідків. Крім того, стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Враховуючи наведене, суд на даному етапі розгляду обвинувального акту, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Крім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини. Щодо клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у вигляді передачі особи на піклування законному представнику на запобіжний захід у вигляді поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання. У клопотанні про зміну запобіжного заходу обов'язково зазначаються обставини, які: виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.
Згідно з ч. 1 ст. 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Відповідно до ч. 3 ст. 508 КПК України застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, здійснюється за загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
При вирішенні питання доцільності зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді передачі особи на піклування законному представнику на запобіжний захід у вигляді поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку, судом також враховуються положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Судом встановлено, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.06.2025 року змінено ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, на запобіжний захід у вигляді передачі ОСОБА_6 на піклування законному представнику ОСОБА_9 з обов'язковим лікарським наглядом на 60 днів, до 03.08.2025 року включно. У підготовчому судовому засіданні судом не встановлено обставин, які не були враховані під час застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді передачі на піклування законному представнику ОСОБА_9 . Разом із цим, прокурором у судовому засіданні не доведено доцільності зміни запобіжного заходу та не наведено обґрунтованих доводів щодо наявності інших обставин, які тягнуть за собою зміну застосованого запобіжного заходу. За таких обставин, на підставі викладеного, суд вважає, що прокурором в клопотанні та в судовому засіданні належним чином не доведено підстави необхідності зміни запобіжного заходу ОСОБА_6 , а тому клопотання прокурора задоволенню не підлягає. При цьому суд вважає за доцільне задовольнити клопотання захисника про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді передачі на піклування законному представнику, який на даний час забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 194, 315, 369, 503, 508 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах 60 днів, тобто до 29 вересня 2025 року включно.
Суд, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Будь-які твердження чи заяви обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачуються, або у будь-якому іншому правопорушенні.
У задоволенні клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді передачі особи на піклування законному представнику на запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку - відмовити. Клопотання захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді передачі на піклування законному представнику - задовольнити. Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді передачі на піклування законному представнику - ОСОБА_9 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) у межах 60 днів, тобто до 29 вересня 2025 року включно.
Ухвала суду щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошено 05 серпня 2025 року о 09 годині 50 хвилин.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3