Справа № 589/5424/24
Провадження № 2/589/498/25
11 серпня 2025 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого - судді Лєвши С.Л.,
з участю секретаря судового засідання - Новик О.С.,
позивача ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції,
представника позивача - адвоката Бугайченко Т.А., в режимі відеоконференції,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Безрукова В.В.,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у місті Шостка Сумської області за правилами загального позовного провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Служба у справах дітей Зноб-Новгородської селищної ради, про відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення батьківських прав та від баби, та про повернення дитини за попереднім місцем проживання,-
В провадженні Шосткинського міськрайонного суду Сумської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Служба у справах дітей Зноб-Новгородської селищної ради, про відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення батьківських прав та від баби, та про повернення дитини за попереднім місцем проживання.
07 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду клопотання, яке суд розцінює як заяву про забезпечення вказаного вище позову, в якому позивач просить:
- заборонити відповідачу ОСОБА_3 вивозити малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон, з метою їх продажу, без згоди матері ОСОБА_1 ;
- заборонити наближатися відповідачам: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із забороною бачитися та спілкуватися.
В обґрунтування заяви вказує на те, що між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак вважає, що доцільно вжити заходів забезпечення позову. Заявник ОСОБА_1 зазначає, що можливе вивезення дитини відповідачем за кордон може ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів батька, за захистом яких вона звернулась до суду. З наведених підстав, просить заяву задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бугайченко Т.А., підтримали заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, просили задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Безруков В.В. заяву позивача не підтримали, просили відмовити у її задоволенні за необґрунтованістю.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заяву позивача про забезпечення позову не підтримала, зазначила, що обставини там зазначені не відповідають дійсності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області в судове засідання не з'явився, про час дату та місце його проведення повідомлений.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Зноб-Новгородської селищної ради в судове засідання не з'явився, про час дату та місце його проведення повідомлений.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши заяву про забезпечення позову, матеріали позовної заяви, дійшов наступного висновку.
Згідно із ч.1 ст.149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Обґрунтованість заяви про забезпечення позову доводиться заявником за загальними правилами доказування в цивільному процесі, яке не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_3 разом з малолітніми дітьми - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може виїхати за кордон і ці обставини можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за поданим позовом про відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення батьківських прав та від баби, про повернення дитини за попереднім місцем проживання. Також, позивач вказує, що відповідач має намір викрасти її доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вбити позивача та її дітей. Однак посилання заяви на ризики унеможливлення виконання рішення суду по суті є припущенням заявника щодо обставин, які за умови їх доведеності могли б розглядатися в якості підстав для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Види забезпечення позову визначені у ст. 150-152 ЦПК України? проте ця норма не містить такого способу забезпечення позову як заборона у праві, виїзду будь-якої особи за межі України.
Крім того, за положеннями цієї норми права, заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії як правило застосовуються щодо відповідача. Наразі спір щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у цій справі не розглядається.
Питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України врегульовано ст. 441 ЦПК України може мати місце за поданням державного або приватного виконавця на стадії виконання рішення суду.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Зазначеним Законом не передбачено за ухвалою суду заборона виїзду за кордон відповідача в порядку способу забезпечення заявленого до нього позову, а тому правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за кордон відповідача разом з дитиною, суд не має.
Окрім цього, у суду немає підстав робити висновки, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки за змістом заяви про забезпечення позову позивач не вказує про факти виїзду відповідача за кордон з дитиною, без її відому чи в супереч передбаченого законодавством порядку та ніяких доказів не надано.
Верховний Суд України в узагальненні «Судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01.02.2013 зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову.
Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 150 ЦПК України. Серед видів такого забезпечення у ст. 150 ЦПК України не передбачено вжиття судом заборони або тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.
Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. 149-153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як заборона у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява №31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Отже, при винесенні вже остаточного рішення у цивільній справі, суд приймає до уваги тільки інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків.
Також суд зазначає, що беручи до уваги події, пов'язані з повномасштабними воєнними діями на всій території України, захід забезпечення позову, про вжиття якого просить позивач, є явно не співмірним позовним вимогам.
Що стосується побоювань позивача щодо залишення дітьми території України, то законодавством України встановлені правила перетину кордону неповнолітніми дітьми у супроводі лише одного з батьків, які передбачають гарантії дотримання прав дитини та недопущення незаконного вивезення одним із батьків дитини за межі України.
Так, законодавством фактично визначені певні обмеження щодо перетинання кордону, і тільки за відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон, таке питання вирішуються в судовому порядку в позовному провадженні.
Щодо іншої частини заяви про забезпечення позову - про заборону наближатися відповідачам: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із забороною бачитися та спілкуватися, законодавством України встановлений порядок розгляду такого виду заяв, зокрема Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 №2229-VIII (далі - Закон №2229-VIII), яким визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до ст. 26 Закону №2229-VIII Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:
1) постраждала особа або її представник;
2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
2. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
3. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Враховуючи наведене вище, з урахуванням всіх норм права заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 149, 150, 153, 154, 260-261, 353-354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Служба у справах дітей Зноб-Новгородської селищної ради, про відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення батьківських прав та від баби, та про повернення дитини за попереднім місцем проживання, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Повний текс ухвали складений 12 серпня 2025 року.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області С.Л.Лєвша