Справа № 127/2536/25
Провадження 2/127/388/25
11 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 до суду подано клопотання про зупинення провадження у цивільній справі №127/2536/25 до розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/9291/22. Вказує на те, що дана позовна заява ґрунтується фактично на обвинуваченні третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 у вчиненні мною підробки державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, його використання та незаконного набуття прав на земельну ділянку комунальної власності Вінницької міської територіальної громади в межах кримінального провадження №12024020010001273.
Зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості яка декларується приписами ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
З врахуванням викладених обставин, вважає, що наявна об'єктивна неможливість розгляду по суті справи Вінницьким міським судом Вінницької області №127/2536/25 до розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/9291/22.
Крім того, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Огородником В.В. подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, яке мотивоване тим, що 09.04.2025 року набрав чинності Закон України №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 року, яким внесено зміни до ст. 261, 388, 390, 391 ЦК України. За вказаним законом держава регламентувала порядок звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурорів до суду з умовами на вилучення майна з приватної власності інших осіб, шляхом визначення спеціального порядку звернення, що включає забезпечення прав відповідача через внесення депозиту в розмірі вартості майна, який буде спрямований на відшкодування вартості майна в разі задоволення позову. Тому, на думку представника відповідача, позовну заяву у вказаній цивільній справі, з посиланням на ч. 4 ст. 177 ЦПК України, ст. 390 ЦК України, слід залишити без руху та зобов'язати Вінницьку окружну прокуратуру внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:003:133:0108 визначеної за наслідками експертно-грошової оцінки земельної ділянки.
Прокурор Вінницької окружної прокуратури та представник позивача Вінницької міської ради в судовому засіданні проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі та заяви про залишення позову без руху заперечили з підстав викладених у письмовому запереченні на клопотання та заяву. Заперечуючи проти клопотання про зупинення провадження у справі пояснили, що ОСОБА_2 в клопотанні не наведено обґрунтованих доводів, які свідчать, про об'єктивну неможливість розгляду судом справи № 127/2536/25 на підставі наявних у справі доказів, які б дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; наявність обставин, що мають значення для розгляду справи № 127/2536/25, є предметом розгляду кримінальної справи № 127/9291/22 і встановлення яких виходить за межі компетенції суду. Вказують на те, що твердження клопотання, що «фактичні обставини, викладені у позові, повністю дублюють обставини, викладені у обвинувальному акті» є безпідставним та не підтверджується жодними доказами. Відповідно до відкритих даних інтернет-сайту «Судова влада України» (https://court.gov.ua/fair/) Вінницьким міським судом розглядається кримінальна справа № 127/9291/22 щодо кримінальних проваджень № 12019020100001098 та №12022020000000226 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України. Отже, предметом розгляду справи № 127/9291/22 є встановлення факту наявності чи відсутності в діях ОСОБА_2 ознак вказаних кримінальних правопорушень. Предметом судового розгляду даної цивільної справи є спір про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108, яка без достатніх правових підстав вибула з комунальної власності. Той факт, що позовна заява базується переважно на документах (доказах), отриманих під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12024020010001273 від 19.07.2024, свідчить лише про певну пов'язаність справ даних справ, однак предмет їх розгляду, як наведено вище, різниться.
Також вказують на те, що клопотання не містить обґрунтування того, що надані з позовною заявою матеріали (докази) не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду у даній справі. В клопотанні не зазначено, в чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до розгляду Вінницьким міським судом справи № 127/9291/22, а також чому наявні в матеріалах справи № 127/2536/25 докази не дають можливості суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору. Зазначили, що сама по собі пов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду кримінальної справи № 127/9291/22, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи. Для вирішення даної справи не має значення чи мало місце вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення (чи наявні в його діях ознаки такого правопорушення), натомість важливим є питання правомірності вибуття земельної ділянки з комунальної власності, що не є предметом розгляду кримінальної справи № 127/9291/22. Тому заявляють про те, що відсутня об'єктивна неможливість розгляду справи № 127/2536/25 до вирішення кримінальної справи № 127/9291/22.
Додатково суду пояснили, що згідно з поданої первісної позовної заяви та заяви про зміну підстав позову, прийнятою судом до провадження, сторона позивача посилається на недобросовісність відповідача щодо придбання спірної земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 площею 0,3 га, розташованої на території Вінницької територіальної громади, відбулась незаконно. Про недобросовісність відповідача свідчить факт входження спірної земельної ділянки у межі м. Вінниці на момент купівлі. Таким чином, правовою підставою позовних вимог сторони позивача є, зокрема ст. 387 ЦК України, якою визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Представник відповідача Огородник В.В. в підготовчому судовому засіданні підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце підготовчого судового засідання, тому суд прийшов до висновку ро розгляд вказаних вище клопотання та заяви здійснювати у його відсутності.
Суд, з'ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали цивільної справи дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до п. 6 ч.1ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що на підставі п. 6 ч. 1ст. 251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі, лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв'язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов'язаний із встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
Відповідно до пункту 33постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», визначаючи наявність передбачених статтею 251 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 6 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв'язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».
Відповідно до висновків, зазначених у постанові Верховного Суду України № 6-1957цс16 від 01 лютого 2017 року, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.
Правові висновки щодо необхідності зазначення обґрунтування зупинення провадження у справі та необхідності дотримання розумних строків розгляду справи зазначені у Постанові Верховного Суду у справі № 308/5006/16-ц від 27.02.2019 та у Постанові Верховного Суду у справі № 1522/27468/12 від 07.11.2018.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з п. 6 ч. 1ст. 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до п. 6 ч. 1ст. 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Ознайомившись із мотивами викладеними в клопотанні про зупинення провадження в справі, суд вважає, що підстави для обов'язкового зупинення провадження у справі, передбачені положеннями ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відсутні, оскільки в клопотанні не зазначено, в чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до розгляду Вінницьким міським судом справи № 127/9291/22, а також чому наявні в матеріалах справи № 127/2536/25 докази не дають можливості суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору.
Крім того, суд погоджується із прокурором, що пов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду кримінальної справи № 127/9291/22, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи.
Отже, для вирішення даної справи не має значення чи мало місце вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення (чи наявні в його діях ознаки такого правопорушення), натомість важливим є питання правомірності вибуття земельної ділянки з комунальної власності, що не є предметом розгляду кримінальної справи № 127/9291/22.
Тому, суд приходить до висновку, що відсутня об'єктивна неможливість розгляду справи № 127/2536/25 до вирішення кримінальної справи № 127/9291/22.
Суд вважає, що зупинення провадження у даній справі без обґрунтованого доведення обставин такого зупинення призведе до порушення законних прав позивача.
Згідно із статтею 210 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, який із дня відкриття провадження у справі не може перевищувати 60 днів для підготовчого провадження і 30 днів для розгляду по суті. Розумність строків розгляду справи згідно статті 2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідллендер проти Франції»).
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Враховуючи викладені обставини, суд не вбачає правових підстав для зупинення провадження у справі, а тому у задоволенні заяви третьої особи ОСОБА_2 про зупинення провадження в цивільній справі № 127/2536/25 до розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/929/22 слід відмовити.
Щодо клопотання представника відповідача про залишення позову без руху, суд зазначає наступне, що відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду) до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12.03.2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено ч. 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною 14 такого змісту: « У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Як вбачається з поданої первісної позовної заяви та із заяви про зміну підстав позову від 30.06.2025 року, яка була судом прийнята до провадження ухвалою від 01.07.2025 року, правовою підставою позовних вимог позивач зазначив, зокрема ст. 387 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суд звертає увагу на ту обставину, що вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України про обов'язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Крім того, суд звертає увагу на наступне. У статті 5 ЦК України визначені дії актів цивільного законодавства у часі, згідно якої акти цивільного законодавства регулюють відносини,які виниклиз дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не маєз воротної діїу часі, крім випадків,коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно статті 185 ЦПК України, в редакції чинній на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 175 і 177цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (частина 1). В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина 2).
Згідно абзацу третього частини другої статті 185 ЦПК України якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.
Дана редакція набула чинності 09 квітня 2025 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року.
Згідно частини третьої статті 185 ЦПК України, в цій же редакції, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначеністаттями 175і177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У Законі України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року відсутня вказівка про те, що положення статтей 177 та 185 ЦПК України мають зворотну дію в часі. Навпаки, в них зазначено саме про те, що експертно-грошова оцінка здійснюється в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Тому суд враховуючи вищевикладені обставин, приходить до висновку, що у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Огородника Володимира Васильовича про залишення позовної заяви без руху слід відмовити.
Крім того, суд дійшов висновку, що під час підготовчого засідання виконано вимоги ст.ст. 197, 198 ЦПК України, до судового розгляду проведені підготовчі дії, які є достатніми для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 187, 197, 198 251, 253, 260, 353 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні заяви третьої особи ОСОБА_2 про зупинення провадження в цивільній справі № 127/2536/25 за позовом Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки до розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/929/22.
Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Огородника Володимира Васильовича про залишення позовної заяви без руху.
Підготовче провадження у цивільній справі за позовом Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки закрити.
Призначити справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10 год. 00 хв. 08.09.2025 року в залі судових засідань №37 Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: м. Вінниця, вул. Грушевського, 17.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: