Справа № 953/2506/24
н/п 1-кс/953/5670/25
"11" серпня 2025 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за №42024222120000002 від 12.01.2024 за ознаками кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України про арешт майна,
08 серпня 2025 року до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за №42024222120000002 від 12.01.2024 за ознаками кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України про арешт майна підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України, в якому просить накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності, шляхом заборони розпорядження та відчуження, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання згідно п.3 ч.2 ст. 170 КПК України.
Прокурор просив розглянути клопотання за його відсутністю.
Суд вважає за необхідне розглянути клопотання без повідомлення власника майна на підставі ч.2 ст. 172 КПК України з метою забезпечення арешту майна.
Слідчий суддя, вивчивши документи та матеріали, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у вигляді конфіскації майна.
З матеріалів клопотання вбачається, слідчим управлінням ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024222120000002 від 12.01.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України.
07 серпня 2025 року слідчим, за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, тобто придбання права на майно шляхом обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах.
Згідно повідомленої підозри, внаслідок умисних противоправних дій ОСОБА_6 , який діючи за попередньою змовою в групі з ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , використовуючи фіктивно створені юридичні особи придбали право на майно територіальних громад, а саме на земельні ділянки комунальної власності шляхом обману, тим самим завдали шкоду на загальну суму 43 871 300,57 грн.
Слідчий суддя зазначає, що санкція статті інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення передбачає призначення покарання з можливістю конфіскації майна.
З огляду на зазначене, у слідчого судді є достатньо підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, за результатами розгляду даного кримінального провадження, може призначити ОСОБА_5 покарання у виді конфіскації майна. У зв'язку з чим приходить до висновку про доцільність накладення арешту на майно, яке належить підозрюваному з метою забезпечення виконання вироку суду в частині конфіскації майна як виду покарання.
При цьому слід зазначити, що арешт майна у цьому випадку необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження, а таке втручання у право власності є пропорційним, оскільки встановлює лише заборону відчуження та розпорядження .
Отже, на виконання вимог ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий довів слідчому судді необхідність арешту майна, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того, зважаючи на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя виходить з того, що критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyeler проти Італії (Рішення Великої Палати від 5 січня 2000 року, заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (серед інших, James та інші проти Сполученого Королівства (Рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 8793/79, параграф 50).
Під час вирішення питання накладення арешту на майно слід врахувати положення статті 131 КПК України, яка вказує про необхідність досягнення дієвості кримінального провадження під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене, клопотання підлягає до задоволення враховуючи відсутність існуючого порушення норм процесуального права з питань доведення дієвості та необхідності застосування заходу забезпечення кримінального провадження - арешту майна, шляхом заборони розпорядження та відчуження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170 - 173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за №42024222120000002 від 12.01.2024 за ознаками кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони розпорядження та відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності (свідоцтво про право власності від 20.03.2001 р. № 405).
Зобов'язати слідчого, який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, забезпечити виконання ухвали.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1