06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 619/4451/23
провадження № 61-8136ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Дергачівський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , та
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Дергачівський ВДВС) від 23 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1; звернутися до Дергачівського районного суду Харківської області для повернення виконавчого листа від 02 липня 2024 року.
Скарга мотивована тим, що на виконанні Дергачівського ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо зобов'язання ОСОБА_2 повідомляти батька дитини - ОСОБА_1 на електронну пошту про фактичне перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі його зміни, про захворювання дитини, про виклик лікаря, поставлений діагноз, стан дитини, необхідні ліки, адреси лікарні, впродовж моменту настання таких обставин. Постановою державного виконавця виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», з чим він не згоден, оскільки рішення суду боржником не виконано, відтак відсутні підстави для закриття провадження.
01 листопада 2024 року ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області в задоволенні скарги відмовлено.
22 травня 2025 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 листопада 2024 року - без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що за змістом заочного рішення Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року в справі № 619/4451/23 та відповідного виконавчого листа, на примусовому виконанні у державній виконавчій службі перебувало рішення про зобов'язання матері - ОСОБА_2 , яка разом з дитиною перебуває за кордоном, вчинити дії щодо спілкування дитини з її батьком - ОСОБА_1 електронними засобами зв'язку, а не встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, тому державний виконавець обґрунтовано та відповідно до вказаних норм матеріального права діяв відповідно до визначеного у статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» порядку, яка передбачає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» в разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Державним виконавцем у межах виконання виконавчого листа № 619/4451/23, виданого 02 липня 2024 року, вчинено дії відповідно до положень статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема перевірено виконання судового рішення, винесено постанови про накладення на боржника штрафів та надіслано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, тому відсутні правові підстави для задоволення скарги на постанову державного виконавця від 23 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження за № НОМЕР_1.
У червні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, викласти в обґрунтуваннях висновок Верховного Суду щодо застосування міжнародного визнання поняття «контакт з дитиною» в межах примусового виконання судових рішень про контакт з дітьми. Додатково викласти діючий порядок примусового виконання рішень про контакт з дітьми.
Касаційна скарга мотивована тим, що твердження суду про перебування ОСОБА_2 із сином за кордоном не підтверджене доказами. Крім того, ОСОБА_2 не мала права самостійно вирішувати питання про вивезення дитини до Німеччини. Суди мали надати оцінку діям ОСОБА_2 щодо переховування від викликів, запитів та вимог державних виконавців, переховування від поліції, умисному ухиленню від участі в судових розглядах, неповідомленню поважності причин такої протиправної поведінки. Вимога у виконавчому провадженні стосується вчинення конкретних дій боржником у межах надання інформації про дитину, що відповідає пункту ііі) частини а) статті 2 Конвенції про контакт з дітьми. Застосуванню підлягає стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», що є спеціальною.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження
в справі необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передбачено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, за примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець може здійснювати дії, які визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не має права вчиняти інших заходів примусового виконання рішень, оскільки законом таких прав йому не передбачено.
Коли боржником не виконано рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець, надіславши до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року в справі № 712/12377/17, від 18 січня 2023 року в справі № 757/7499/17, від 29 травня 2023 року в справі № 760/34745/21, від 07 березня 2025 року в справі № 759/1382/19 та інших.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши належну правову оцінку наданим заявником доказам та заявленим нею доводам, обґрунтовано керувався тим, що
державним виконавцем у межах виконання виконавчого листа № 619/4451/23, виданого 02 липня 2024 року, вчинено усі необхідні дії відповідно до положень статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, перевірено виконання судового рішення, винесено постанови про накладення на боржника штрафів та надіслано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення; за наслідками встановлення обставин перебування матері дитини - ОСОБА_2 разом з дитиною за кордоном та невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, правильно виснував щодо правомірності закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі заперечує перебування ОСОБА_2 із сином за кордоном, однак такі обставини встановлені як заочним рішенням Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року в справі № 619/4451/23, так і судовими рішеннями в справі № 520/12940/23 за позовом ОСОБА_1 у інтересах малолітньої особи ОСОБА_4 до Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення.
Зокрема постановою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року в справі № 520/12940/23 встановлено: 24 квітня 2022 року ОСОБА_2 на адресу Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради було складено звернення, згідно з яким малолітню дитину ОСОБА_4 , за порадою батька ОСОБА_1 , було евакуйовано до Німеччини. Складеним працівниками відповідача актом від 30 жовтня 2023 року підтверджені обставини того, що малолітня дитина - ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 07 листопада 2022 року відповідачем за зверненням ОСОБА_2 як матері малолітньої дитини - ОСОБА_4 у зв'язку із знаходженням дитини за кордоном та у зв'язку із усуненням умов та обставин, які були підставою для взяття на облік, було прийнято наказ № 8 про зняття з обліку малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року в справі № 619/4451/23 встановлено, що ОСОБА_2 у зв'язку зі збройною агресією рф проти України разом з сином ОСОБА_4 була евакуйована до Німеччини та не перебуває на території України. Вказані обставини ОСОБА_1 не заперечуються.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Отже, обставини щодо перебування ОСОБА_2 із сином за кордоном є встановленими та додатковому доказуванню не підлягають.
Заявник просить застосувати до спірних правовідносин статтю 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено порядок виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
Згідно зі статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
За змістом заочного рішення Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року в справі № 619/4451/23 та відповідного виконавчого листа, на примусовому виконанні у державній виконавчій службі перебувало рішення про зобов'язання матері - ОСОБА_2 вчинити дії щодо спілкування дитини з її батьком - ОСОБА_1 електронними засобами зв'язку, а не встановлення побачення з дитиною чи рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, тому Верховний суд погоджується з висновками судів про те, що державний виконавець обґрунтовано діяв відповідно до визначеного у статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» порядку, який передбачає виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не визначає межі поведінки державного виконавця в цій справі щодо виконання заочного рішення Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року про зобов'язання ОСОБА_2 повідомляти батька дитини - ОСОБА_1 на електронну пошту про фактичне перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі його зміни, про захворювання дитини, про виклик лікаря, поставлений діагноз, стан дитини, необхідні ліки, адреси лікарні, впродовж моменту настання таких обставин.
Доводи касаційної скарги про те, що вимога у виконавчому провадженні стосується вчинення конкретних дій боржником у межах надання інформації про дитину, що відповідає пункту ііі) частини а) статті 2 Конвенції про контакт з дітьми, та щодо необхідності викласти в обґрунтуваннях висновок Верховного Суду щодо застосування міжнародного визнання поняття «контакт з дитиною» в межах примусового виконання судових рішень про контакт з дітьми, є безпідставними, з огляду на таке.
У статті 2 Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) визначено, що для цілей цієї Конвенції: a) «контакт» означає: i) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з особою, яку зазначено в статті 4 або 5 і з якою вона зазвичай не проживає, чи зустріч з такою особою; ii) будь-яку форму спілкування між дитиною й такою особою; iii) надання інформації такій особі про дитину або дитині
про таку особу.
Тобто положеннями Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) повністю розкривається зміст поняття «контакт з дитиною», що виключає формування висновку Верховного Суду стосовно тлумачення відповідного терміну.
Відповідно до статей 9, 10 Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) договірні держави вживають усіх належних заходів для забезпечення виконання розпоряджень про контакт. Такими заходами зокрема передбачення кожною договірною державою запобіжні заходи та гарантії й сприяння використанню їх, зокрема такого запобіжного заходу як накладення штрафу на особу, з якою зазвичай проживає дитина, у разі відмови виконати розпорядження про контакт.
Згідно зі статтею 14 Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) договірні держави забезпечують, зокрема коли це можливо, на підставі відповідних міжнародних документів: a) систему для визнання та виконання розпоряджень про контакт і право на опіку, виданих в інших договірних державах; b) процедуру, за якою розпорядження про контакт і право на опіку, видані в інших договірних державах, можуть бути визнані й оголошені такими, що підлягають виконанню, до того, як контакт відбудеться на території запитуваної держави.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) у транскордонних справах центральні органи сприяють дітям, батькам та іншим особам, які мають сімейні зв'язки з дитиною, зокрема в порушенні провадження стосовно транскордонного контакту.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що заочне рішення Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року про зобов'язання ОСОБА_2 повідомляти батька дитини - ОСОБА_1 на електронну пошту про фактичне перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі його зміни, про захворювання дитини, про виклик лікаря, поставлений діагноз, стан дитини, необхідні ліки, адреси лікарні, впродовж моменту настання таких обставин є розпорядженням стосовно контакту з дитиною, що в межах встановленої Конвенцією про контакт з дітьми (ETS № 192) процедури підлягає виконанню на території держави місця перебування матері з дитиною.
Однак дії щодо виконання заочного рішення Дергачівського районного суду від 12 березня 2024 року в порядку Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192) виходять за межі повноважень державного виконавця, постанова якого є предметом оскарження в цій справі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів, власного тлумачення норм права, що не спростовує висновки судів та не становить підставу скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішеньсвідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Дергачівський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров