11 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 203/4715/23
провадження № 61-12799св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
третя особа - Дніпропетровська обласна прокуратура,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 25 березня 2024 року в складі судді Єдаменко С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України та просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 000,00 грн та 569 264,00 грн втраченого заробітку.
На обґрунтування позову зазначав, що 13 березня 2015 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України, та затримано в порядку статті 208 КПК України. В подальшому ухвалою слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався до 21 грудня 2017 року. В подальшому, щодо нього був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року його визнано винним у пред'явленому обвинуваченні та засуджено до довічного позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вироком Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, його виправдано за висунутими йому звинуваченнями.
Фактично його було затримано 01 березня 2015 року, а не 13 березня 2015 року, як зазначено в протоколі затримання, весь цей час до нього застосовувалось фізичне насильство з вимогою обмовити себе та визнати вину у вчиненні вбивства.
Через незаконне затримання та безпідставне тримання під вартою він втратив роботу, у зв'язку з чим просив стягнути втрачений заробіток в розмірі 569264,00 грн.
Внаслідок незаконного затримання, перебування під слідством та судом йому була спричинена моральна шкода, розмір якої становить 10 000 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 25 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000 000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під слідством та судом. Мінімальний визначений законом розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини цієї справи, не є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, тому на користь позивача підлягає стягненню 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В матеріалах справи відсутні докази про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за відповідним місцем роботи, тому у задоволенні вимог про стягнення на його користь втраченого заробітку слід відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2024 року Дніпропетровська обласна прокуратура звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила змінити рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 25 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в частині суми стягнення моральної шкоди відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року в справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року в справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року в справі № 534/955/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, від 19 грудня 2018 року в справі № 214/5262/15-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 727/9472/16-ц, від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач не надав докази, які підтверджують обставини порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення стосунків з оточуючими внаслідок перебування в місцях позбавлення волі. Окрім того, ОСОБА_1 не довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між проведенням щодо нього досудового розслідування, перебуванням в місцях позбавлення волі та виникненням у нього будь-яких захворювань.
Посилання судів на душевні переживання позивача, перебування у стресовому стані, неможливість спрямувати всі зусилля на лікування та реабілітацію, інші негативні наслідки морального характеру носять загальний характер.
Враховуючи викладене, позивач має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі, що не може перевищувати 674 500,00 грн, з урахуванням його перебування під слідство та судом протягом 95 місяців.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Дніпра.
24 жовтня 2024 року справа № 203/4715/23 надійшла до Верховного Суду.
У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура просить здійснити розгляд справи за участю її представників.
Враховуючи положення статті 7, частини першої статті 401 ЦПК України, оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 13 березня 2015 року слідчим СВ Синельниківського МВ ГУМВС в Дніпропетровський області було повідомлено ОСОБА_1 та вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України у кримінальному провадженні № 12015040390000412 від 01 березня 2015 року.
Згідно протоколу затримання ОСОБА_1 був затриманий о 12:00 год 14 березня 2015 року.
Ухвалою слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2015 року у справі № 191/871/15-к підозрюваному ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 11:00 год 13 травня 2015 року без визначення застави.
Ухвалою слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2015 року у справі № 191/932/15-к підозрюваного ОСОБА_1 було направлено до судово-експертного відділення ОКЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня Дніпропетровської обласної ради» для проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи строком на один місяць.
Ухвалою слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року у справі № 191/1550/15-к щодо підозрюваного ОСОБА_1 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 12 червня 2015 року без визначення застави.
В подальшому строк тримання під вартою ОСОБА_1 неодноразово продовжувався.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили. Визначено, що строк відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати починаючи з 14 березня 2015 року.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року скасовано вирок суду Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено без змін до 24 червня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року за поданням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області було визначено підсудність кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України за Центральним районним судом м. Дніпра у зв'язку з неможливістю сформувати склад суду.
21 грудня 2017 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт строком до 18 лютого 2018 року.
14 лютого 2018 року ОСОБА_1 продовжено строк домашнього арешту до 14 квітня 2018 року, змінено цілодобовий домашній арешт на домашній арешт в період часу з 22:00 год до 06:00 год, а 13 квітня 2018 року - змінено період часу перебування під домашнім арештом з 22:00 год до 05:00 год.
Ухвалою Центрального районного суду м. Дніпра від 30 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього обов'язків.
Вироком Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року ОСОБА_1 було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року вирок Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року залишено без змін. В касаційному порядку вказаний вирок не переглядався.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 13 березня 2015 року по 23 лютого 2023 року, тобто 95 місяцівта 10 днів.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.
Тобто вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суди врахували характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, вимоги розумності та справедливості, та дійшли правильного висновку про стягнення на його користь 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 25 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко