07 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 465/5552/21
провадження № 61-10434св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2024 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначала, що вона та її донька ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири. Крім них, в цьому житлі зареєстрований ОСОБА_2 . Відповідач з 2019 року не проживає за місцем реєстрації, обов'язків по утриманню житла не несе. Реєстрація відповідача в спірній квартирі порушує її права власника.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2021 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 31 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 відсутній за місцем своєї реєстрації на АДРЕСА_2 і не проживає в цьому житлі понад один рік, при цьому не встановлено поважності причини його відсутності чи наявність домовленості між ним і власниками житла щодо порядку користування квартирою.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2024 року рішення
Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідача не було повідомлено належним чином про судові засідання, не вручено копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів, що унеможливило реалізацію ОСОБА_2 його процесуальних прав. Відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу цією підставою, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Єдиним житлом ОСОБА_2 є спірна квартира, у якій він зареєстрований та у якій знаходяться його речі. У цю квартиру він вселився зі згоди власників як член сім'ї, що не заперечує позивач. Відповідач зберігає інтерес до спірної квартири як єдиного житла.
Позивач не надала належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог. Окрім того, ОСОБА_1 не заперечує ту обставину, що вона звернулася до суду також з позовом до ОСОБА_2 про виселення із спірної квартири з підстав, передбачених статтею 116 ЖК України. Тобто у цій справі позивач стверджує, що відповідач не проживає у спірній квартирі та втратив право користування нею; у іншій справі порушує питання про виселення відповідача з цієї квартири через неможливість спільного проживання, тобто ці обставини є взаємовиключними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2024 року та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2021 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року в справі № 209/2642/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана з порушенням норм процесуального права та підлягала поверненню заявнику без розгляду.
Апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Справа № 465/1225/19 про виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення за предметом спору є відмінною від цієї справи, оскільки вона стосується різних періодів.
Оскільки між сторонами існує конфліктна ситуація щодо виселення відповідача зі спірного житла, апеляційний суд не врахував її інтереси як власниці квартири враховуючи порушення ОСОБА_2 правил співжиття та його добровільне виселення з квартири у листопаді 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне
провадження у справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.
22 серпня 2024 року справа № 465/5552/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного
провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може
встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над
іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та рідним братом ОСОБА_3 .
Спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно довідок з місця проживання про склад сім'ї і прописку № 1166 від 30 червня 2021 року та № 1939 від 29 листопада 2021 року, виданих ЛКП «Магістральне», у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала акти ЛКП «Магістральне» № 106 від 17 серпня 2021 року, № 159 від 23 червня 2021 року, №1 72 від 01 липня 2021 року та від 29 листопада 2021 року про непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі.
Апеляційний суд встановив, що акт ЛКП «Магістральне» № 159 від 23 червня 2021 року не підписаний сусідами, а у актах № 106 від 17 серпня 2021 року, № 159 від 23 червня 2021 року, № 172 від 01 липня 2021 року відсутня інформація про період непроживання відповідача у спірній квартирі.
ОСОБА_1 також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення із спірної квартири з підстав, передбачених статтею 116 ЖК України, тобто також порушує питання про виселення відповідача зі спірного житла через неможливість спільного проживання у ньому.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава
створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло,
придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують
соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого
самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до
закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі
закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового
права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать
права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та
розпорядження своїм майном.
Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
Апеляційний суд встановивши, що між сторонами виник спір щодо проживання відповідача у спірній квартирі, яка є єдиним житлом ОСОБА_2 , в яку він вселився зі згоди власників як член сім'ї та зберігає інтерес до неї, а ОСОБА_1 не надала належні та достатні докази на підтвердження непроживання відповідача понад один рік без поважних причин у спірному житлі, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним
Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування
оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності
переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза
межами повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення,
касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову
апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко