07 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 209/795/21
провадження № 61-10386св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державне спеціалізоване підприємство «Об'єднання «Радон»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року в складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ), Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» (далі - ДСП «Об'єднання «Радон»), у якому просив: зобов'язати ДАЗВ укласти з ним трудовий договір про роботу директором ДСП «Об'єднання «Радон» з 15 лютого 2021 року шляхом винесення наказу про прийняття його на роботу на посаду директора ДСП «Об'єднання «Радон» та укладання з ним контракту в порядку визначеному чинним законодавством; та стягнути з ДСП «Об'єднання «Радон» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з липня 2011 року працював на керівних посадах державних підприємств.
20 липня 2020 року його було звільнено з посади директора Київської міжобласної філії ДСП «Об'єднання «Радон» у зв'язку зі скороченням штату.
09 лютого 2021 року йому стало відомо, що на ДСП «Об'єднання «Радон» звільнилася посада директора цього підприємства.
Маючи необхідну кваліфікацію за спеціальністю та досвід роботи на керівних посадах у сфері поводження з радіоактивними відходами, він 09 лютого 2021 року в порядку статті 42-1 КЗпП України подав на ім'я виконуючого обов'язки голови ДАЗВ відповідну заяву про прийняття на роботу на посаду директора ДСП «Об'єднання «Радон».
Листом від 23 лютого 2021 року ДАЗВ відмовило йому в укладенні трудового договору, посилаючись на відсутность у нього трудових відносин з ДАЗВ протягом останнього року та неприйняттям агентством рішення щодо розірвання трудового договору із ним.
Вважав відмову в прийнятті на роботу незаконною та такою, що не відповідає положенням статті 22 КЗпП України.
ДСП «Об'єднання «Радон» належить до сфери управління ДАЗВ, яке є єдиним уповноваженим органом щодо прийняття рішення про призначення директора ДСП «Об'єднання «Радон». Саме підприємство такими повноваженнями не наділено. Тому підстав для відмови в прийнятті його на роботу на посаду директора ДСП «Об'єднання «Радон» ДАЗВ не мало.
Внаслідок відмови в прийнятті на роботу відповідач зобов'язаний виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, у позові відмовлено.
Суди виходили з недоведеності та необґрунтованості позову.
Позивач не довів підстав застосування до нього норми статті 42-1 КЗпП України, а також факту порушення його права на поворотне прийняття на роботу.
У ДАЗВ відсутні трудові відносини з ОСОБА_1 протягом останнього року, рішення про розірвання трудового договору з ним з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗПП України, ДАЗВ не приймало.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункти 3,4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, здійснили неправильне тлумачення статті 42-1 КЗпП України.
Суди не врахували, що матеріалами справи підтверджений факт наявності в нього права на поворотне прийняття на роботу протягом одного року з моменту звільнення. Він надав достатні докази на підтвердження його кваліфікації, які суди належним чином не оцінили.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, чим позбавив його можливості заявити клопотання про витребування документів щодо обрахування коштів, які суд першої інстанції безпідставно не витребував.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Клопотання учасника справи про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України.
Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладене в прохальній частині касаційної скарги, задоволенню не підлягає, оскільки заявник не навів належного обґрунтування такого клопотання.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Наказом ДСП «Об'єднання «Радон» від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 з 24 жовтня 2019 року був прийнятий на посаду директора Київської міжобласної філії ДСП «Об'єднання «Радон».
Згідно з наказом ДСП «Об'єднання «Радон» від 24 березня 2020 року Київська міжобласна філія ДСП «Об'єднання «Радон» припинила свою діяльність.
Наказом ДСП «Об'єднання «Радон» від 20 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
09 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ДАЗВ з заявою, у якій, керуючись статтею 42-1 КЗпП України, просив прийняти його на посаду директора ДСП «Об'єднання «Радон» з 15 лютого 2021 року.
У відповідь на цю заяву ДАЗВ листом від 23 лютого 2021 року повідомило позивача про відсутність в агентства трудових відносин з ним протягом останнього року та неприйняття агентством рішення про його звільнення на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно повідомило, що його кандидатура буде розглянута в установленому порядку під час прийняття рішення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.
Згідно з частиною першою статті 42-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Тобто на підставі цієї норми в працівника, який був звільнений, зокрема у зв'язку зі скороченням штату працівників, виникає право протягом одного року після звільнення звернутися до колишнього роботодавця з заявою про прийняття на роботу в разі, якщо такий роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За встановленими в справі обставинами позивач до липня 2020 року працював на посаді директора Київської міжобласної філії ДСП «Об'єднання «Радон».
Київська міжобласна філія була відокремленим підрозділом ДСП «Об'єднання «Радон», керівництво поточною діяльністю якої здійснював директор, який призначався та звільнявся з посади наказом генерального директора ДСП «Об'єднання «Радон», про що свідчить наявне в справі Положення про філію.
Отже, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДСП «Об'єднання «Радон», яке відповідно було його роботодавцем.
Доказів звернення до ДСП «Об'єднання «Радон» з заявою проповоротне прийняття на роботу, а також доказів, що це підприємство протягом року після звільнення позивача проводило прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації позивач не надав і на такі обставини не посилався.
Водночас наявність вакантної посади генерального директора ДСП «Об'єднання «Радон» не надавала позивачу права наповоротне прийняття на роботу, з огляду на таке.
Згідно зі статутом ДСП «Об'єднання «Радон» управління підприємством здійснюється його директором, який призначається уповноваженим органом управління - ДАЗВ на умовах визначених у контракті. Директор підприємства підзвітний та підконтрольний ДАЗВ.
Тобто, роботодавцем директора ДСП «Об'єднання «Радон» є ДАЗВ, з яким позивач у трудових відносинах не перебував.
Відповідно в ДАЗВ не було правових підстав для прийняття позивача на роботу в порядку статті 42-1 КЗпП України.
З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 не довів обставини, на які посилався в позові, а саме, що ДАЗВ необґрунтовано відмовив йому в прийнятті на роботу, правильним є висновок судів про відмову в позові.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу без його участі, чим позбавив його права заявити клопотання про витребування документів, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 19 червня 2024 року, а їхня неявка відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджала розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Заявити ж клопотання про витребування доказівпозивач мав можливість разом з поданням апеляційної скарги.
Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко