30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 347/2019/22
провадження № 61-11468св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Кіцули Ю. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у складі колегії суддів Василишин Л. В., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про неналежне виконання умов договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 жовтня 2021 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір про надання інформаційно- консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля № 46.
Відповідно до цього договору ОСОБА_2 зобов'язалась виконати від імені замовника такі дії:
придбати автомобіль на аукціоні в Сполучених Штатах Америки (далі - США), Канаді, Південній Кореї, внутрішньому ринку;
здійснити логістично-експедиторське обслуговування, перевезення автомобіля по території України і в міжнародному сполученні;
здійснити розмитнення автомобіля (за погодженням сторін);
надати інші послуги замовнику, пов'язані з переміщенням вантажів через митний кордон України (за погодженням сторін);
представляти інтереси замовника у взаєминах з митними органами, перевізниками, організаціями з митного оформлення вантажу замовника самостійно або залучати до виконання договору третіх осіб, залишаючи за собою відповідальність за виконання умов договору.
10 грудня 2021 року між сторонами укладено додаток № 1 до договору від 25 жовтня 2021 року № 46, в якому погоджено вимоги до замовленого транспортного засобу, вартість транспортного засобу та витрати з його транспортування на територію України (пункт 3.1.3 договору), зазначено осіб, уповноважених на вчинення цих дій, а саме: країна пошуку - США; марка - CADILLAC XT4 PREMUIM LUXURY; рік випуску - 2019; колір - синій металік; ціна транспортного засобу - 12 598,00 дол. США; КПП - АКП; привід - передній; транспортні витрати: ОСОБА_3 - 1 600,00 дол. США; ОСОБА_4 - 35 000,00 грн.
ОСОБА_1 виконала умови договору, а саме перерахувала на аукціон грошові кошти за купівлю транспортного засобу в сумі 12 598,00 дол. США, 8 000,00 грн - ОСОБА_2 відповідно до пункту 5.1 договору як гарантійний платіж, а також 1 600,00 дол. США - ОСОБА_3 за доставку автомобіля та 35 000,00 грн - ОСОБА_4 за експедиторські послуги перевезення автомобіля із США в Україну.
Водночас відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за укладеним договором не виконала, станом на час звернення до суду з цим позовом позивач не отримала автомобіль.
Зазначала, що врегулювати спір у позасудовому порядку не вдалося.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачу завдано матеріальних збитків і моральної шкоди, яка виразилась у порушенні сну, головному болі, втраті звичного ритму життя, матеріальних витрат на лікування, та витрат на правову допомогу.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути на свою користь з ОСОБА_2 12 598,00 дол. США матеріальних збитків за придбання лота, 8 000,00 грн гарантованого авансового платежу, 35 000,00 грн та 1 600,00 дол. США за логістично-експедиторське обслуговування, 500 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Косівський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції керувався тим, що кошти у сумі 12 598,00 дол. США на виконання вимог пункту 2.1.8 договору були перераховані ОСОБА_1 на рахунок аукціону, а не безпосередньо ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для стягнення цих коштів з відповідача. Також зазначив, що квитанції про сплату цієї суми коштів складені іноземною мовою, не перекладені на українську мову та не легалізовані належним чином.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення коштів у сумі 1 600,00 дол. США, місцевий суд виснував, що з огляду на умови спірного договору та додатку до нього, а також надану копію розписки ОСОБА_3 про отримання коштів, саме останній є суб'єктом, який взяв на себе зобов'язання щодо транспортування автомобіля, проте він до участі у справі не залучений, позовних вимог до нього не заявлено.
Місцевий суд також вважав відсутніми підстави для стягнення коштів у розмірі 35 000,00 грн, мотивуючи тим, що на підтвердження здійснення оплати у вказаній сумі ОСОБА_1 надала копії квитанцій з АТ КБ «Приватбанк», в яких не зазначено одержувача, а зазначено лише суми перерахованих коштів та особу відправника коштів. Будь-яких ідентифікуючих даних про те, що кошти в розмірі 29 999,00 грн та 5 000,00 грн були перераховані саме ОСОБА_4 платіжні квитанції не містять. Позивач вимог про стягнення коштів у сумі 35 000,00 грн до ОСОБА_5 не заявляла.
Підставами відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування коштів у розмірі 8 000,00 грн суд першої інстанції зазначив те, що у пунктах 5.1, 5.2 договору передбачено, що замовник сплачує виконавцю гарантійний платіж, який еквівалентний 300,00 дол. США, та винагороду за надані послуги, що є предметом цього договору, яка становить еквівалент 300,00 дол. США, у національній валюті за курсом НБУ на день оплати, проте у наданій позивачкою квитанції в призначенні платежу зазначено - «переказ власних коштів. За послуги», а не гарантійний платіж. Отже, вважав відсутніми підстави для відшкодування вказаних коштів за невиконання вимог пункту 5.6 договору, оскільки кошти в розмірі 8 000,00 грн були перераховані ОСОБА_1 саме за надані послуги, зокрема за виконання вимог пунктів 2.1.7, 2.1.8 договору - надання доступу до участі в онлайн-аукціоні та надання для оплати інвойсу (рахунка) від аукціону.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд керувався тим, що вона є похідною від основних вимог позову, які не підлягають задоволенню.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білас Л. В., оскаржила його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі позивачка зазначала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем. Не врахував, що позивач уклала договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з ОСОБА_2 , а не із ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , яких відповідач уповноважила на виконання умов договору щодо транспортування та придбання автомобіля, про що вказано у додатку до договору, який є його невід'ємною частиною. Зазначені умови були виконані останніми, зокрема доставлено та передано автомобіль ОСОБА_2 для подальшого виконання договору. Суд першої інстанції не врахував, що саме ОСОБА_2 як виконавець за спірним договором не виконала взятих на себе зобов'язань, не вчинила дій з надання послуг, не передала документи та автомобіль позивачці, чим фактично привласнила автомобіль та завдала збитків замовнику.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 03 липня 2024 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2023 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що позивач має на меті отримати замовлений транспортний засіб, тобто зацікавлена у його повному виконанні, водночас просить відшкодувати збитки у вигляді коштів, сплачених на виконання договору.
Апеляційний суд вважав, що у цьому спорі відсутні такі факти, як настання реальних збитків у вигляді знищення або пошкодження речі (втрата або пошкодження майна) або наявність витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (витрати, зроблені управненою стороною), так і упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Виснував, що витрати позивачки на виконання договірних зобов'язань за умови нерозірвання договору та бажання отримати автомобіль не є відшкодуванням збитків у розумінні норми статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20.
Також заявник підставою касаційного оскарження зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
ОСОБА_1 мотивує касаційну скаргу тим, що суди не дослідили належним чином умови спірного договору. Зокрема, звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1.5 договору послугою, яку зобов'язалась виконати ОСОБА_2 , є представлення інтересів замовника у взаєминах з митними органами, перевізниками, організаціями з митного оформлення вантажу замовника самостійно або із залученням до виконання договору третіх осіб, залишаючи за собою відповідальність за виконання умов договору.
Отже, на думку заявниці, саме ОСОБА_2 є належним відповідачем за усіма вимогами позову, тому висновки судів про незалучення до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є помилковими.
ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 умов спірного договору позивачці завдано збитків, які підлягають відшкодуванню відповідачем, водночас суди, усупереч завданню цивільного судочинства, не встановили наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, необґрунтовано відмовивши у позові.
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Брикар О. М., надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки висновки судів є правильними.
Також відповідач у листопаді 2024 року надіслала до Верховного Суду заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просила стягнути з позивача на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 108 252,00 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у серпні 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Косівського районного суду Івано-Франківської області.
У жовтні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 46 про надання інформаційно-консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати від імені замовника:
придбання автомобіля на аукціоні в США, Канаді та Південній Кореї (також на внутрішньому ринку) (пункт 1.1.1);
логістично-експедиторське обслуговування, перевезення автомобіля по території України і в міжнародному сполученні (пункт 1.1.2);
розмитнення автомобіля (за погодженням сторін) (пункт 1.1.3);
надання інших послуг замовнику, пов'язаних з переміщенням вантажів через митний кордон України (за погодженням сторін) (пункт 1.1.4);
представляти інтереси замовника у взаєминах з митними органами, перевізниками, організаціями з митного оформлення вантажу замовника самостійно або залучати до виконання договору третіх осіб, залишаючи за собою відповідальність за виконання умов цього договору (пункт 1.1.5).
Відповідно до пункту 1.2 договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг виконавця, а також інші умови, пов'язані з виконанням цього договору, встановлюються за угодою сторін (додаток № 1 до договору).
Умовами договору також передбачено інші істотні умови договору: зобов'язання і права виконавця, обов'язки і права замовника, порядок надання послуг, ціна договору та порядок розрахунків, термін дії договору та відповідальність сторін (а. с. 13, 14, т. 1).
Відповідно до положень пункту 2.1 до обов'язків виконавця під час надання послуг належить:
надавати замовнику послуги, передбаченні підпунктами 1.1, 1.2 цього договору;
передавати замовнику інформацію і результат її обробки по електронній пошті, на інших непаперових носіях інформації;
дотримуватися принципів об'єктивності, достовірності, повноти і точності інформації;
провести аналіз ринку Сполучених Штатів Америки, Канади та Південної Кореї з метою підбору транспортного засобу, відповідно до характеристик, наведених у додатку № 1 до договору;
надати замовнику інформацію, отриману шляхом її обробки відповідно до законодавства України;
інформувати замовника про можливість та умови залучення експертів для проведення повного технічного обстеження транспортного засобу до проведення аукціону і придбання транспортного засобу та підготувати звіт про технічний стан CARFAX тощо;
надавати за вимогою замовника доступ до участі в онлайн-аукціонах, що проводяться на території США і предметом яких є продаж транспортних засобів, що відповідають критеріям, наведеним у додатку № 1 до договору;
підготувати та надати замовнику для оплати інвойс (рахунок) від аукціону в США, Канаді та Південній Кореї, що містить вартість автомобіля та аукціонного збору;
надати замовнику фотозвіт після прибуття транспортного засобу на майданчик для завантаження у США, Канаді та Південній Кореї;
інформувати замовника про завантаження транспортного засобу на борт судна для транспортування в морський торговельний порт України та про його прибуття;
запропонувати обрати замовнику вид страхування для страхування вантажу.
У пункті 2.2 договору визначено права виконавця під час надання інформаційно-консультаційних послуг:
надати замовнику для підпису акт виконаних робіт;
отримати від замовника своєчасну оплату наданих за цим договором послуг.
Ціну договору і порядок розрахунків визначено у розділі 5 договору.
Згідно з пунктом 7.1 договору цей договір набирає чинності з дня підписання його двома сторонами і діє 6 місяців або до підписання замовником акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) залежно від того, що настане раніше. Зобов'язання виконання за цим договором вважаються повністю виконаними з моменту підписання замовником акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Відповідальність сторін передбачено розділом 8 договору, зокрема у пункті 8.6 сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України.
10 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаток № 1 до договору від 25 жовтня 2021 року № 46, в якому погоджено вимоги до замовленого транспортного засобу (а. с. 15, т. 1).
Згідно з платіжним дорученням від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 здійснила переказ коштів за лот в іноземній валюті в сумі 12 598,00 дол. США на рахунок, відкритий у банківській установі США (а. с. 17, 18, т. 1).
Відповідно до копії квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 23 грудня 2021 року № P24A1800650134C1206 ОСОБА_1 здійснила переказ коштів у розмірі 29 999,00 грн, банк одержувача UKRGASBANK (а. с. 19, т. 1).
Згідно з копією квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 13 грудня 2021 року № P24A1800662063С6693 ОСОБА_1 здійснила переказ коштів у розмірі 5 000,00 грн, банк одержувача UKRGASBANK (а. с. 20, т. 1).
Відповідно до копії квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 25 листопада 2021 року № Р24А1742214575С0213 ОСОБА_1 здійснила переказ коштів у розмірі 8 000,00 грн, одержувач ОСОБА_2 (а. с. 21, т. 1).
Згідно з копією розписки від 13 грудня 2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 600,00 дол. США за доставку та експедирування автомобіля марки Cadillac XT 4, VIN НОМЕР_1 . Розписка містить також підпис та номер телефону (а. с. 22, т. 1).
Доказів доставки автомобіля марки Cadillac XT 4, VIN НОМЕР_1 , в Україну матеріли справи не містять.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61?12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд першої інстанції встановив, що правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням умов договору від 25 жовтня 2021 року про надання інформаційно-консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля.
Встановив, що відповідно до умов цього договору виконавець Луцька Т. Д. зобов'язалась виконати від імені замовника ОСОБА_1 дії з придбання автомобіля на аукціоні; здійснити логістично-експедиторське обслуговування, перевезення автомобіля по території України і в міжнародному сполученні; розмитнення автомобіля (за погодженням сторін); надати інші послуги замовнику, пов'язані з переміщенням вантажів через митний кордон України (за погодженням сторін); представляти інтереси замовника у взаєминах з митними органами, перевізниками, організаціями з митного оформлення вантажу замовника самостійно або залучати до виконання договору третіх осіб, залишаючи за собою відповідальність за виконання умов договору.
10 грудня 2021 року між сторонами було укладено додаток № 1 до договору від 25 жовтня 2021 року № 46, в якому погоджено вимоги до замовленого транспортного засобу, вартість транспортного засобу та витрати з його транспортування на територію України (пункт 3.1.3 договору), зазначено осіб, уповноважених на вчинення цих дій, а саме: країна пошуку - США; марка - CADILLAC XT4 PREMUIM LUXURY; рік випуску - 2019; колір - синій металік; ціна транспортного засобу - 12 598,00 дол. США; КПП - АКП; привід - передній; транспортні витрати: ОСОБА_3 - 1 600,00 дол. США; ОСОБА_4 - 35 000,00 грн.
ОСОБА_1 виконала умови договору, за наданим ОСОБА_2 інвойсом перерахувала на аукціон грошові кошти за купівлю транспортного засобу в сумі 12 598,00 дол. США, 8 000,00 грн - ОСОБА_2 відповідно до пункту 5.1 договору як гарантійний платіж, а також 1 600,00 дол. США - ОСОБА_3 за доставку автомобіля та 35 000,00 грн - ОСОБА_4 за експедиторські послуги перевезення автомобіля із США в Україну.
Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 у січні 2022 року повідомила, що автомобіль прибуде у порт міста Одеси. У лютому 2022 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 , що доставка автомобіля затримується. Зазначала, що з березня до жовтня 2022 року ОСОБА_2 не виходила на зв'язок. У травні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Брикар О. М. повідомив ОСОБА_1 , що спірний транспортний засіб продано.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Брикар О. М., зазначала, що позивач проігнорувала пропозицію виконавця щодо прийняття автомобіля, тому вимога про стягнення збитків є необґрунтованою. Також зазначала, що кошти у сумі 12 598,00 дол. США були сплачені не відповідачу, а на аукціон США. Вважала, що обов'язок з перерахунку коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не обумовлено спірним договором, ОСОБА_2 зазначених коштів не отримувала, отже, такі вимоги є безпідставними. Також вважала вимогу позову про відшкодування моральної шкоди недоведеною.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення збитків у сумі 12 598,00 дол. США, місцевий суд керувався тим, що ці кошті були перераховані ОСОБА_1 на рахунок аукціону, а не безпосередньо ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для стягнення цих коштів з відповідача.
Також вважав відсутніми підстави для стягнення коштів у сумі 1 600,00 дол. США з огляду на те, що ці кошті отримані за розпискою ОСОБА_3 , який зобов'язався транспортувати автомобіль, проте зазначена особа до участі у справі відповідачем не залучена.
Місцевий суд також вважав відсутніми підстави для стягнення коштів у розмірі 35 000,00 грн, мотивуючи тим, що на підтвердження здійснення оплати у вказаній сумі ОСОБА_1 надала копії квитанцій з АТ КБ «Приватбанк», в яких не зазначено одержувача, тобто недоведеним є те, що кошти в розмірі 29 999,00 грн та 5 000,00 грн були перераховані саме ОСОБА_7 . Крім того, зазначена особа до участі у справі відповідачем не залучена.
Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позовної вимоги про відшкодування коштів у розмірі 8 000,00 грн за невиконання вимог пункту 5.6 договору, оскільки ці кошти були перераховані ОСОБА_1 саме за надані послуги, зокрема за виконання вимог пунктів 2.1.7, 2.1.8 договору - надання доступу до участі в онлайн-аукціоні та надання для оплати інвойсу (рахунка) від аукціону. Вважав, що у пунктах 5.1, 5.2 договору передбачено, що замовник сплачує виконавцю гарантійний платіж, який еквівалентний 300,00 дол. США, та винагороду за надані послуги, що є предметом цього договору, яка становить еквівалент 300,00 дол. США, у національній валюті за курсом НБУ на день оплати, проте у наданій позивачкою квитанції в призначенні платежу зазначено - «переказ власних коштів. За послуги», а не гарантійний платіж.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд керувався тим, що вона є похідною від основних вимог позову, які не підлягають задоволенню.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 03 липня 2024 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2023 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що позивачка має на меті отримати замовлений транспортний засіб відповідно до умов договору та додатку до нього. Отже, вважав, що ОСОБА_1 зацікавлена у його повному виконанні, водночас просить відшкодувати збитки у вигляді коштів, сплачених на виконання договору.
Апеляційний суд вважав, що у цьому спорі відсутні такі факти, як настання реальних збитків у вигляді знищення або пошкодження речі (втрата або пошкодження майна) або наявність витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (витрати, зроблені управненою стороною), так і упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, у зв'язку з чинністю спірного договору про надання послуг.
Виснував, що витрати позивачки на виконання договірних зобов'язань за умови нерозірвання договору та бажання отримати автомобіль не є відшкодуванням збитків у розумінні норми статті 22 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Апеляційний суд установив, що 25 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 46 про надання інформаційно-консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля, який є чинним, мети договору не досягнуто, отже, зобов'язання за договором підлягають виконанню, а тому підстави для стягнення збитків у вигляді повернення замовнику коштів, сплачених останнім на його виконання, відсутні.
Слід погодитися з висновком апеляційного суду, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг, а саме договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з логістики та придбання автомобіля.
Загальні положення про договори з надання послуг регулюються главою 63 ЦК України, положення якої можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язань (частина 2 статті 901 ЦК України).
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що становить зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже, порушення зобов'язання.
Отже, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Натомість невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які становлять зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). У разі неналежного виконання боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які становлять зміст договору або визначені законом.
Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 902/502/20, від 06 липня 2022 року у cправі № 902/1162/20.
Правові наслідки порушення зобов'язання визначено у статті 611 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, постанова Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 925/1238/22).
У справі, що переглядається, відповідно до пункту 7.1 договору цей договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє 6 місяців або до підписання замовником акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) залежно від того, що настане раніше. Зобов'язання виконання за цим договором вважаються повністю виконаними з моменту підписання замовником акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Зі місту та умов спірного договору убачається, що його предметом є надання виконавцем послуг замовнику, позитивним результатом надання яких є отримання замовником у власність автомобіля, визначеного цим договором та додатком до нього.
У пунктах 4.1, 6.1 договору визначено порядок надання послуг, який здійснюється шляхом підписання акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) у день передачі замовнику автомобіля та документів.
Як убачається з матеріалів справи, станом на час звернення до суду ОСОБА_1 з цим позовом автомобіль за актом прийому-передачі позивачу не передано, акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) матеріали справи не містять.
Крім того, як зазначили суди, придбаний за замовленням ОСОБА_1 автомобіль продано, що не заперечувала відповідач ОСОБА_2 .
Правовий висновок про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 виснувала щодо недоцільності розірвання договору, який є нечинним на час звернення до суду.
У статті 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Водночас потерпіла особа має довести наявність та розмір збитків.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, наслідком такої протиправної поведінки.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).
З урахуванням наведеного колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що стягнення збитків можливе лише у разі розірвання договору про надання послуг.
Висновок про те, що відновлення порушеного права шляхом заявлення позовної вимоги про стягнення збитків за невиконання умов договору про надання послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 761/25190/19.
Апеляційний суд зазначеного не врахував, дійшовши передчасних висновків, що за умови нерозірвання спірного договору, кошти, сплачені позивачкою на виконання договірних зобов'язань, не є збитками в розумінні норм цивільного права.
Отже, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у позові, характер спірних правовідносин не встановив, підстави заявленого позову не з'ясував. Не звернув уваги, що чинним цивільним законодавством встановлено відповідальність у вигляді збитків за неналежне виконання чи невиконання умов договору.
З огляду на те, що ОСОБА_1 у позові посилалась на невиконання відповідачем умов договору та з урахуванням обставини продажу автомобіля, отримання якого замовником є предметом спірного договору про надання послуг, позивачка просила стягнути збитки, оскільки мети договору досягнуто не було.
Належною умовою виконання договору передбачено передання автомобіля позивачу за актом прийому-передачі. Неможливість його передачі замовнику може свідчити про порушення умов договору. Обставини порушення договірних зобов'язань, ким саме та які правові наслідки такого порушення і підлягали перевірці апеляційним судом, оскільки місцевий суд, установивши невиконання умов спірного договору, дійшов висновку, що відповідачка його умов не порушила, з чим не погодилася позивачка та оскаржила рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
Апеляційний суд під час вирішення спору не надав належної правової оцінки зазначеним умовам договору у їх сукупності з іншими умовами договору, зокрема щодо порядку надання та приймання послуг за договором, їх оплати, а також правових наслідків за порушення виконання зобов'язань за договором. Обставини щодо надання послуг за умовами договору, укладеного між сторонами, та які б давали підстави для висновку, що виконання зобов'язання виконавцем проведено належним чином, суд не встановив.
Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилася надана відповідачкою копія угоди про врегулювання спору, на який остання посилалась як на обґрунтування відмови позивачки від пропозиції прийняти кошти за реалізований автомобіль.
Отже, апеляційний суд не встановив обставин, які мають значення для правильного її вирішення, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Усупереч вимогам процесуального законодавства, визначених статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України, апеляційний суд не здійснив належного дослідження та оцінки спірного договору та додатку до нього, а також інших наданих сторонами доказів та аргументів, передчасно дійшов висновку, що кошти, сплачені на виконання умов договору, не є збитками в розумінні норми статті 22 ЦК України.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, установлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Водночас рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в цій справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Посилання в касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах Верховний Суд відхиляє, оскільки, посилаючись на вказану обставину, заявниця не зазначила, який саме висновок має бути сформульовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а Верховний Суд самостійно не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.
Вивчивши зміст уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність у ній посилань на норму права, щодо якої відсутній висновок, та належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення, надати юридичну кваліфікацію правовідносин, що склалися між сторонами, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік