11 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 320/15693/24
адміністративне провадження № К/990/31178/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №320/15693/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просив:
- визнати дії Державної податкової служби України з видачі наказу "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " від 20 листопада 2023 року №1470-о, підписаний виконувачем обов'язків Голови Т. Кірієнко - протиправними;
- скасувати наказ Державної податкової служби України "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " від 20 листопада 2023 року №1470-о, підписаний виконувачем обов'язків голови Т. Кірієнко , та поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області,
- стягнути з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 січня 2024 року по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року №1470-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області з 04 січня 2024 року;
- стягнуто з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2024 року по 15 січня 2025 року у сумі 155719, 80 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
- допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області;
- допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12 400, 00 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2025 року касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №320/15693/24 повернуто особі, яка її подала.
22 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №320/15693/24.
Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 28 липня 2025 року до 01 серпня 2025 року перебувала у відрядженні, відповідно до наказу від 23 липня 2025 року №2418/0/6-25.
Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 04 серпня 2025 року до 08 серпня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 25 липня 2025 року №3497/0/5-25.
Питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після виходу судді Радишевської О.Р. з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували пункт 1 частини другої статті 65 Закону України від 10 грудня 2015 року №899-VIII «Про державну службу» без урахування висновків щодо його застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №826/5308/18, від 11 червня 2020 року у справі №826/7299/15, від 27 квітня 2020 року у справі №826/10854/17.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржницею не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №320/15693/24 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська