Іменем України
07 серпня 2025 року
м. Київ
справа №990/62/24
адміністративне провадження № П/990/194/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Дашутіна І.В., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Носенко Л.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Друцької О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 12 лютого 2024 року №50/ко-24, яким суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 з посади;
- зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що щодо нього була застосована процедура не передбачена законом, а саме: призначено пленарне засідання для подолання висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), в той час як чинними на той час законодавством передбачалося, що під час кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення приймається виключно колегіями Комісії, і таке рішення, прийняте колегією, в його випадку було позитивним, та його рекомендовано для призначення на посаду судді.
Позивач переконує, що безпосередньо сама процедура проведення пленарного засідання ВККС України суперечила вимогам її Регламенту в чинній його частині з урахуванням дії нормативно-правового акта у часі, члени Комісії вийшли за межі своїх повноважень, питання, які вони ставили перед ним під час співбесіди та, які були покладені в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення, не були предметом дослідження ані колегії Комісії, ані ГРД, що позбавило його можливості та часу підготувати обґрунтовані пояснення з таких питань.
Також позивач зазначає, що згідно з частиною другою статті 94 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402- VIII) членом ВККС може бути громадянин України, який володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту, стаж професійної діяльності у сфері права не менше п'ятнадцяти років та відповідає критеріям доброчесності і професійної компетентності, що визначені цим Законом. При цьому вказав, що у нього є обґрунтовані побоювання, що член Комісії Чумак Сергій , який його оцінював, є громадянином російської федерації, який може бути так званим агентом кремля в середині судової системи, який має намір розвалити її зсередини шлях компрометування доброчесних суддів.
ВККС України просила закрити провадження у справі, зазначивши, що відповідно до положень статей 88, 101 Закону 1402-VIII рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені в судовому порядку тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2024 року клопотання ВККС України про закриття провадження задоволено: провадження у справі №990/62/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - закрито.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено: ухвалу Касаційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2025 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді: Білоус О.В., Дашутін І.В., Шишов О.О., Яковенко М.М.
Відповідно до частини другої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
08 травня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання позивача про виклик свідка. Мотивуючи клопотання про виклик свідка позивач зазначив, що має є обґрунтовані сумніви щодо наявності повноважень у члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Чумака С.Ю. на проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
Аналогічне за змістом клопотання було заявлено позивачем і під час розгляду справи попереднім складом КАС ВС, однак ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у задоволенні такого клопотання було відмовлено.
Пізніше, у судовому засідання позивач відкликав заявлене клопотання, з огляду на що вказане клопотання колегією суддів залишено без розгляду.
У решті позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та в письмових поясненнях до позову. Висловлені позивачем доводи та міркування стосовно обставин справи за своїм змістом є аналогічними тим, що вже були наведені в позовній заяві (з урахуванням додаткових письмових та усних пояснень). У цілому позивач наголошує, що при винесенні рішення від 12 лютого 2024 року №50/ко-24 Комісія виконувала функцію суду у розумінні статті 6 Конвенції, проте діяла всупереч визначених нею ж правил (Положення), дійшла довільних та нераціональних висновків при оцінюванні судді за критерієм доброчесності, не зважаючи на те, що пленарний склад комісії взагалі не наділений правом виставляти бали за доброчесність, не зазначивши підстав (належних обґрунтувань) таких висновків і доказів, що це підтверджують.
За таких обставин позивач вважає, що рішення Комісії від 12 лютого 2024 року №50/ко-24 є необґрунтованим, оскільки не містить мотивів підстав його прийняття та належного обґрунтування.
Також вказане рішення не містить посилання на те, що за результатами оцінювання було встановлено вчинення суддею серйозного порушення дисциплінарних правил чи кримінального законодавства, як того вимагають європейські принципи незалежності судової влади.
Відсутні підстави вважати встановленими Комісією в результаті оцінювання нездатності чи небажання судді виконувати свої обов'язки на мінімально прийнятному рівні, оскільки рішення від 12 лютого 2024 року №50/ко-24 не містить жодних посилань і доказів такого.
Звертає також увагу Суду на ту обставину, що комісія фактично позбавила його можливості і права захищати себе, оскільки не забезпечила доступу до інформації (доказів), які були використані при оцінюванні під час проведення пленарного засідання, що позбавило його можливості спростувати таку інформацію і надати ґрунтовні пояснення.
Відтак, вважає, що ефективним способом захисту його прав в даному випадку є визнання оскаржуваного рішення протиправним та зобов'язання відповідача внести Вищій раді правосуддя рекомендацію про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської.
Представник ВККС України у ході судового розгляду справи вказав на те, що позивач не надав чітких і переконливих доказів, якими спростував би обґрунтовані сумніви в його невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, які викладені у зазначеному висновку ГРД.
При цьому представник відповідача зауважив, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про ухвалення Комісією рішень кваліфікованою більшістю голосів відповідає легітимній меті кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, а висновки і підходи є достатньо чіткими, передбачуваними і зрозумілими для всіх суб'єктів, яких воно стосується, та однаково застосовуваними Комісією до всіх суддів, щодо яких Основний Закон України визначив необхідним проходження кваліфікаційного оцінювання.
Комісія послідовно підтримує свою позицію, що виконання державою суспільного договору через впровадження та реалізацію судової реформи не допускає можливості, за якої б суддя, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не був оцінений на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності в порядку, визначеному законом.
Будь-який інший підхід до процедур кваліфікаційного оцінювання означає не просто відхилення від конституційної засади функціонування судової влади на принципі «єдиного статусу судді», а формування в Україні частини суддівського корпусу, яка «за волею обставин» пройде кваліфікаційне оцінювання за «спрощеною процедурою».
Отже, на переконання Комісії, різний підхід до кваліфікаційного оцінювання як єдиної екстраординарної процедури, яку мають пройти усі судді, за ознакою часу його проходження може зумовити висновок, що частина суддів отримує перевагу у виконанні їх конституційного обов'язку тільки з огляду на тимчасову «зміну підходу».
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та вивчивши наявні у матеріалах справи докази, Судом встановлено наступні обставини.
Указом Президента України № 391/2013 від 25 липня 2013 року «Про призначення суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема - судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1.
15 листопада 2023 року колегією ВККС ухвалено рішення № 10/ко-23 «Про проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким:
- визначено, що суддя Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 672 бали;
- визнано суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді;
- установлено, що воно набирає чинності відповідно до вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402- VIII) та Регламенту ВККС;
- передано пленарному складу Комісії для підтримання рішення колегії щодо відповідності судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді.
Рішенням ВККС від 12 лютого 2024 року № 50/ко-24 суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до ВРП про його звільнення з посади.
Мотиви означеного рішення зводяться до наступного:
- об'єднання ОСОБА_1 проваджень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що може свідчити про зловживання особами, яких притягають до відповідальності, або їх захисників з метою уникнення покарання у виді штрафу з позбавленням спеціального права, - чому суддя ОСОБА_1 не перешкоджав;
- факти незаконного доступу третіх осіб до електронних ключів суддів Межівського районного суду Дніпропетровської області та їхнього подальшого неналежного використання, зокрема, помічниками суддів, що є прямим порушенням статті 7 Закону України «Про електронний Цифровий підпис» від 22 травня 2003 року№ 852-IV;
- укладення ОСОБА_1 удаваного правочину, із заниженням вартості проданого майна, та надання неправдивої інформації про ці обставини на попередньому кваліфікаційному оцінюванні;
- невідображення у деклараціях про майно, доходи та витрати, поданих ОСОБА_1 у 2014 та 2015 роках, інформації про отримання доходу від продажу нерухомості;
- неналежне декларування факту продажу та заниження суддею вартості автомобіля «TOYOTA CAMRY» у 2016 році;
- недекларування суддею об'єктів нерухомості, якими користується його дружина для здійснення підприємницької діяльності;
- отримання ОСОБА_1 за рішенням місцевої ради земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що викликає сумніви в об'єктивності, розсудливості та законослухняності суддів Межівського районного суду Дніпропетровської області у справах, де стороною виступає Межівська сільська рада.
Враховуючи, що ключовим доводом позивача при зверненні до суду із цим адміністративним позовом слугувало те, що Комісією безпідставно та протиправно було призначено пленарне засідання для подолання негативного висновку ГРД щодо ОСОБА_1 під час його кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, - обставини дотримання Комісією процедури ухвалення оскаржуваного рішення входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому встановленню судом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, у світлі доводів сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року по справі №9901/198/20 змінено раніше застосований підхід у питанні кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у період до 30 грудня 2023 року (дня, коли набрали чинності зміни до пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, внесені Законом № 3511-IX), з огляду на таке:
«Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Аналіз вказаного положення Конституції України визначає декілька аспектів, що стосуються суддів, про яких у ньому йдеться.
По-перше, суддя вже перебуває на посаді після його призначення на п'ять років чи обрання безстроково.
По-друге, оцінювання на відповідність займаній посаді не залежить від волі судді, а є обов'язковою умовою для продовження ним професійної діяльності.
По-третє, у разі визнання його за результатами оцінювання таким, що відповідає займаній посаді, суддя залишається здійснювати правосуддя у тому ж суді, в штаті якого він перебував до проходження такого оцінювання.
По-четверте, відмова від оцінювання або виявлення за його результатами невідповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
Зазначені норми є обмеженими у часі, оскільки після одноразового проведення щодо таких суддів оцінювання вони не застосовуватимуться в майбутньому (включно з визначеною у них підставою).
Іншими словами, підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України вичерпає свою дію тоді, коли щодо умовно «останнього» судді, призначеного на посаду строком на п'ять років або обраного безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, буде прийнято рішення щодо відповідності / невідповідності його займаній посаді або цей суддя відмовиться від такого оцінювання.
Варто зауважити, що на тимчасовість такого оцінювання та дотримання гарантій суддів під час його проведення звернула увагу і Венеціанська комісія у своєму висновку № 803/2015 від 26 жовтня 2015 року щодо проєкту змін до Конституції України в частині правосуддя, зазначивши у пункті 36 таке:
«У своєму спільному висновку «Щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції» Венеціанська комісія й Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права, безумовно, врахували пояснення органів української влади про те, що необхідно зробити вибір: або звільнити всіх суддів і запропонувати їм повторно подати свої кандидатури на зайняття посад, або оцінити їх у спосіб, запропонований в законі. Венеціанська комісія й Директорат висловили свою думку про те, що «може бути необхідним і виправданим вжити надзвичайних заходів» для подолання «корупції і некомпетентності працівників судових органів, які є результатом політичного впливу на призначення суддів у попередній період», але «звільнення кожного з представників судової влади, призначеного на посаду у відповідний період, не буде належним вирішенням проблем, зазначених владою». Крім того, вони підкреслили, що навіть «такий захід, як кваліфікаційне оцінювання, передбачене статтею 6 Перехідних положень, слід розглядати як цілком винятковий і такий, що має підпадати під надзвичайно суворі гарантії захисту тих суддів, які відповідають зайнятій посаді», а також що «це питання має більш детально розглядатися в правовому положенні основної частини Закону та вимагає підкріплення в Конституції».
Венеціанська комісія вважає, що незрозуміло, чи призначено це перехідне положення Конституції забезпечити конституційне підкріплення не лише для процедури оцінювання, передбаченої в пункті 6 Перехідних положень Закону «Про забезпечення права на справедливий суд», але й для процедури перевірки, викладеної в Законі «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» чи люстраційної процедури, передбаченої в Законі «Про очищення влади». Венеціанська комісія вважає, що існування декількох паралельних частково збіжних процедур є вкрай проблематичним, оскільки оцінювання професіоналізму, етичності та доброчесності всіх суддів може бути тільки винятковим заходом, що вимагає найвищої міри обережності: паралельне здійснення істотно різних процедур різними органами навряд чи забезпечить дотримання обов'язкових гарантій для суддів, які дійсно відповідають цим критеріям. Венеціанська комісія вважає, що надзвичайні заходи мають бути обмежені в часі й повинні вживатися швидко та ефективно» (пункт 38 висновку).
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС.
Зазначена норма відтворює положення, закріплене у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та наділяє виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких ідеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді.
Відмінною від процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді є процедура кваліфікаційного оцінювання, передбаченого главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII.
Так, статтею 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).
Кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачено, зокрема, для зайняття посад судді: апеляційного суду (частина перша статті 28 Закону № 1402-VIII), вищого спеціалізованого суду (частина перша статті 33 Закону № 1402-VIII), Верховного Суду (частина перша статті 38 Закону № 1402-VIII).
Зазначене оцінювання також проводиться щодо судді, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII.
На відміну від обмежених у часі приписів підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII положення щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, передбачені главою 1 розділу VЗакону № 1402-VIII, розраховані на постійне застосування.
Отже, Законом № 1402-VIII встановлено дві різні процедури оцінювання:
1) оцінювання судді на відповідність займаній посаді;
2) кваліфікаційне оцінювання з метою визначення судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
За приписами частин третьої та четвертої статті 94 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1.3 розділу І Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII віднесено до повноважень колегії ВККС, що узгоджується з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.»
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років Указом Президента України № 391/2013 від 25 липня 2013 року «Про призначення суддів», тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, відтак, за наведеним вище правовим обґрунтуванням, остаточне рішення про відповідність чи невідповідність його займаній посаді повинна була ухвалювати саме колегія ВККС, і, як вже було встановлено судом вище, рішенням колегії ВККС від 15 листопада 2023 року №10/ко-23 «Про проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді» суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.
Оцінюючи обґрунтованість передачі вказаним рішенням колегії ВККС матеріалів пленарному складу Комісії для підтримання рішення колегії щодо відповідності судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді, з огляду на наявність щодо позивача негативного висновку ГРД, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
Іншими словами, ГРД була створена з метою забезпечення громадського контролю як за процедурою відбору суддів, так і за процедурою їх оцінювання на відповідність займаній посаді. Ідея залучення громадянського суспільства до процедур формування суддівського корпусу вважається одним з найважливіших інструментів забезпечення відповідальності суддів перед громадськістю в демократичних державах. Така концепція як одна з гарантій підзвітності судової влади сприяє уникненню відчуття переслідування й захисту власних інтересів суддями, а також враховує різні точки зору в суспільстві. Тому ідея участі людей, які не належать до судової системи, у процедурі не лише відбору суддів, а й у процедурі оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є надзвичайно важливою.
Частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
Пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
Згідно з пунктом 4.8 Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді та пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затверджених рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ, підлягає обов'язковому дослідженню, тобто розгляду разом з іншими документами, які містяться в досьє кандидата на посаду судді (суддівському досьє).
29 грудня 2017 року ВККС прийняла рішення № 140/зп-17, яким внесла зміни до Регламенту. Цим рішенням Регламент, зокрема, доповнено пунктом 4.10 під назвою «Порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих Громадською радою доброчесності».
Згідно з підпунктом 4.10.1 Регламенту інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).
Підпунктом 4.10.3 пункту 4.10 передбачалося, що інформація або висновок має містити: 1) прізвище, ім'я, по батькові судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація; 2) назву посади, на яку претендує або яку займає суддя (кандидат на посаду судді), та процедури, в межах якої надано інформацію або висновок; 3) дату затвердження; 4) обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні та достовірні джерела, які її підтверджують (у разі надання висновку); 5) позитивну або негативну інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) з посиланням на джерела, які її підтверджують (у разі надання інформації); 6) інформацію щодо пояснень судді (кандидата на посаду судді), відмови від їх надання, мотиви та підстави їх врахування або відхилення, відомості щодо можливості судді (кандидата на посаду судді) ознайомитися з інформацією або висновком (у разі надання висновку або інформації негативного характеру); 7) узагальнювальний висновок; 8) додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), та пояснення судді (кандидата на посаду судді). Інформація, зазначена в пунктах 4, 5 абзацу першого цього підпункту, має бути персоніфікованою та містити інформацію про особу, яка надала таку інформацію (джерело походження інформації). У разі недотримання зазначених вимог така інформація вважається анонімною і не підлягає розгляду. Інформація або висновок мають бути підписані усіма членами ГРД, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку. До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії. У разі недотримання ГРД зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку.
За приписами підпунктів 4.10.4 та 4.10.5 пункту 4.10 Регламенту Комісія під час розгляду інформації або висновку надає оцінку лише тим обставинам, які стосуються відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16.
ВККС з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому рішенням ХІ (чергового) з'їзду суддів України від 22 лютого 2013 року.
З контексту наведеного нормативно-правового регулювання випливає, що ГРД збирає, оцінює інформацію щодо судді та у строк не пізніше 10 днів до дня проведення співбесіди із суддею надсилає інформацію щодо нього або ж висновок про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.
Відповідно до пункту 16 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.
У пункті 19 цього ж Положення передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
Правилам цього пункту кореспондують положення Регламенту про строк надсилання висновку ГРД, який має бути достатнім та необхідним для того, щоб суддя, який проходить оцінювання, мав можливість ознайомитися з такою інформацією та бути готовим до надання пояснень щодо обставин і фактів, викладених у висновку. За результатами співбесіди ВККС у складі колегії надає оцінку інформації або висновку щодо судді та приймає рішення про відповідність чи невідповідність судді займаній посаді.
Отже, якщо виходити із системного аналізу підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положень статей 83, 85, 87 цього Закону в поєднанні з положеннями підпункту 4 пункту 1.3 та пункту 4.10 Регламенту, то можна дійти таких висновків.
Оцінювання судді на відповідність займаній посаді, як і кваліфікаційне оцінювання судді для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, проводяться ВККС за одними і тими ж критеріями, а саме: компетентності, професійної етики і доброчесності.
Оскільки метою утворення ГРД є сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, то цей орган уповноважений, зокрема, надавати ВККС за наявності відповідних підстав висновок про невідповідність зазначеним критеріям як суддів, щодо яких проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, так і суддів, щодо яких проводиться кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту, не передбачають.
Судом встановлено, що обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД, були предметом розгляду на засіданні колегії ВККС під час проведення з ним співбесіди, за результатами якої ухвалено рішення про відповідність цього судді займаній посаді. Приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККС у пленарному у складі.
Водночас статтею 88 Закону № 1402-VIII та підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок ухвалення ВККС рішення в межах іншої процедури оцінювання, а саме кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. За наявності висновку ГРД під час проведення такого оцінювання остаточне рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ВККС може ухвалити лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Таким чином, колегія ВККС, ухвалюючи рішення щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді, помилково ототожнила дві відмінні за своєю природою та правовим регулюванням процедури оцінювання судді та застосувала до процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді наслідки за результатами проведення з ним співбесіди, передбачені для процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя.
Зміни до Регламенту, зокрема, в частині, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді були внесені лише 19 жовтня 2023 року.
Так, згідно з підпунктом 58.17 пункту 58 зазначеної редакції Регламенту Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтримку рішення колегії, зокрема, про відповідність судді займаній посаді, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що такий суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Підпунктом 60.3 пункту 60 передбачено ухвалення Комісією у складі колегії рішення про відповідність судді займаній посаді, крім випадків, коли інший порядок ухвалення (прийняття) рішення визначено Законом, Регламентом або окремим рішенням Комісії.
Варто наголосити і на тому, що законодавче регулювання на час внесення Комісією зазначених змін до Регламенту в частині оцінювання суддів на відповідність займаній посаді змінено не було.
Так, 4 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
Відповідно до пункту 3 частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Зазначена норма повністю узгоджується з приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється саме колегіями ВККС.
Не буде зайвим також наголосити, що у пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
У пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.
До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року по справі №9901/198/20 звернула увагу на те, що лише через сім років після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Так, внесеними змінами до цього пункту передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Після набрання чинності Законом № 3511-ІХ рішенням ВККС від 11 січня 2024 року № 4/зп-24 у новій редакції були викладені і підпункт 58.17 пункту 58 та підпункт 60.3 пункту 60 Регламенту.
Так, відповідно до підпункту 58.17 Регламенту в зазначеній редакції Комісія у пленарному складі ухвалює, зокрема, рішення про відповідність судді займаній посаді, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що такий суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Підпункт 60.3 пункту 60 Регламенту доповнено реченням такого змісту: «У разі ухвалення Колегією рішення про невідповідність судді займаній посаді одночасно ухвалюється рішення щодо внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення судді з посади».
Системний аналіз положень Закону № 1402-VIII, зокрема пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону як до так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, свідчать про те, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечило пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мали імперативний характер і не підлягали розширеному тлумаченню.
Відтак, враховуючи, що в даному випадку прийняття відповідачем рішення від 12 лютого 2024 року №50/ко-24, яким суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, було здійснено складом ВККСУ, який не мав таких повноважень, повно і всебічно з'ясувавши обставин даної адміністративної справи та дослідивши в судовому засіданні наявні у її матеріалах докази, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення ВККСУ.
В контексті наведеного колегія суддів також зауважує, що за встановлення таких порушень процедури ухвалення оскаржуваного рішення ВККСУ, які є безумовною підставою до його скасування, у Суду відсутня необхідність аналізу правомірності та обґрунтованості такого рішення по суті.
Щодо ж до похідної вимоги про зобов'язання Комісії внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області, Суд зазначає наступне.
Зміст наведених у цьому рішенні висновків, а також аналіз приписів Закону №1402-VIII, розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить про те, що повноваження щодо призначення й проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, в тому числі щодо строків такого оцінювання, є виключними повноваженнями ВККСУ, як уповноваженого органу, який приймає рішення про підтвердження або непідтвердження судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційними слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Також ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
З огляду на наведене, а також враховуючи, що вирішення питання про відповідність кандидата судді займаній посаді покладається саме на Комісію і жоден інший суб'єкт чи орган не може здійснювати втручання у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача діяти у певний спосіб при вирішенні означених питань, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
При цьому, з огляду на приписи статей 5, 245 КАС України Верховний Суд дійшов висновку, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВККСУ про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді є необхідним, достатнім та ефективним способом відновлення порушених прав позивача за обставин, що склалися у цій конкретній ситуації.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що заявлені позивачем вимоги є пов'язані між собою та були оплачені ним як одна вимога немайнового характеру, позивачу також слід відшкодувати судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви у сумі 1937, 92 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ВККСУ. Докази сплати судового збору наявні в матеріалах справи.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 12 лютого 2024 року №50/ко-24, яким суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 з посади.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (адреса: 03109, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9; код ЄДРПОУ 37316378) понесені ним витрати по сплаті судового збору у сумі 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
І.В. Дашутін
О.О. Шишов
М.М. Яковенко
Повний текст рішення виготовлено 08 серпня 2025 року.