11 серпня 2025 року
м. Київ
справа №420/23514/24
провадження № К/990/29085/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
08 липня 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Радишевська О. Р. з 28 липня 2025 року по 01 серпня 2025 року перебувала у відрядженні на підставі наказу від 23 липня 2025 року № 2418/0/6-25, з 04 серпня 2025 року по 08 серпня 2025 року перебувала у відпустці на підставі наказу від 25 липня 2025 року № 3497/0/5-25, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 30 січня 2020 року по 22 березня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704;
- зобов'язати відповідача за період з 30 січня 2020 року по 22 березня 2023 року нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з урахуванням з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 03 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 03 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 22 березня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату нарахованих основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 22 березня 2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік (на 01 січня 2020 року - 2102 грн, на 01 січня 2021 року - 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, на 01 січня 2023 року - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 03 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження автор скарги вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Проте покликання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із покликанням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що автором касаційної скарги не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/23514/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська