Справа № 560/7786/25
іменем України
07 серпня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю "Хюлесс" про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,
Позивач звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Хюлесс", в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хюлесс" на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заборгованість в сумі 225426 грн 48 коп. (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять шість грн 48 коп.) з яких:
- адміністративно-господарські санкції у розмірі 223194 грн 48 коп. (двісті двадцять три тисячі сто дев'яносто чотири гри 48 коп);
- пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2232 грн 00 коп (дві тисячі Двісті тридцять дві грн 00 коп).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році в кількості 1 робочого місця, тому має сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 223194 грн 48 коп. гривень та нараховану у зв'язку з несплатою таких санкцій пеню в розмірі 2232 грн гривень.
З метою стягнення вищезазначених коштів з відповідача Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з цим позовом.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подачі відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що сума адміністративно-господарських санкцій нарахована позивачем безпідставно, оскільки ТОВ "Хюлесс" вжило всіх залежних від нього заходів з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.
ТОВ «Хюлесс» є юридичною особою за законодавством України, резидентом «Дія- Сіті» з 14.02.2023 року.
Відповідно до наказу про внесення змін до штатного розпису ТОВ «Хюлесс» станом на 15.05.2025 у підприємстві працює 9 осіб.
Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надіслало ТОВ «Хюлесс» в електронному кабінеті підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг ПФУ - Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Хмельницького відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Зі змісту вказаного Розрахунку вбачається, що Хмельницьким відділенням Фонду була нарахована сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно- господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2), грн, в розмірі - 223194,48 грн.
З метою стягнення вищезазначених коштів з відповідача Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує наступне.
Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону № 875-XII (частина третя статті 18 в редакції до внесення змін Законом № 2682-IX від 18 жовтня 2022 року) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Після змін, внесених Законом № 2682-IX від 18 жовтня 2022 року, частину третю статті 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.".
Зміни набрали чинності 06 листопада 2022 року.
Тобто, після 06 листопада 2022 року уже не було обов'язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 19 Закону № 875-XII (тут і надалі в редакції Закону станом на час виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною 10 статті 19 Закону № 875-XII керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Частинами 11, 12 статті 19 Закону № 875-XII визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Частинами першої, четвертої, дев'ятої статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.
Системний аналіз наведених норм доводить, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказаний норматив коливається залежно від кількості працюючих осіб. Чинне законодавство покладає на роботодавців обов'язок щодо виділення та створення робочих місць саме для працевлаштування осіб з інвалідністю, а обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого нормативу, покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.
Окрім того, статтею 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
З матеріалів справи суд установив, що відповідач у своїй діяльності використовує найману працю та у 2024 році середньооблікова чисельність штатних працівників складала 9 осіб.
Таким чином, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складав 1 робоче місце.
Водночас суд вважає, що доводи позивача про незабезпечення відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування 1 особи з інвалідністю в цьому разі є передчасними з огляду на наступне.
Так, 03.01.2024 року ТОВ «Хюлесс» звернулося до Хмельницької філії Хмельницького обласного центру зайнятості (далі - Філія) зі звітністю за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням потреби в укомплектуванні однієї посади - «Інженер радіоелектронного обладнання безпілотних авіаційних засобів літакового типу» для укомплектування особами з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте, жодної особи працевлаштувати у ТОВ «Хюлесс» не вдалось внаслідок незалежних від відповідача обставин.
28.03.2025 року ТОВ «Хюлесс» звернулося із запитом на інформацію до Хмельницького обласного центру зайнятості та просило повідомити, надавши підтверджуючі копії документів, чи зверталось ТОВ «Хюлесс» до центру зайнятості із проханням щодо працевлаштування особи з інвалідністю протягом 2024 року.
01.04.2025 року ТОВ «Хюлесс» було отримано відповідь на запит від Хмельницького обласного центру зайнятості, відповідно до якого повідомлено:
«Інформуємо, що за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 ТОВ «Хюлесс», код ЄДРПОУ 45054234, було надано до Хмельницької філії Хмельницького обласного центру зайнятості (далі - Філія) звітність за формою №3-ПН «інформація про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням потреби в укомплектуванні однієї посади - «Інженер радіоелектронного обладнання безпілотних авіаційних засобів літакового типу» для укомплектування особами з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статте 26 Закону України «Прозагальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На вакансію, подану до Філії для укомплектування, було видане одне направлення на працевлаштування особі з інвалідністю, від якої така особа відмовилась. Особи з інвалідністю, які б відповідали умовам вакансії на обліку в Хмельницькому обласному центрі зайнятості не перебували.».
Крім того, інформація про пошук працівника на відповідну посаду, була оприлюднена на сайті Хмельницької міської ради, у відповідному пошуковому розділі (https://www.khm.gov.ua/uk/content/vakantni-posady-na-pidpryyemstvah-v-ustanovah-ta-organizaciyah-hmelnyckoyi-gromady-96), а також на сторінці 14 в розділі інформація Хмельницької філії Хмельницького обласного центру зайнятості про потребу в працівниках на підприємствах, установах та організаціях м. Хмельницького.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Хюлесс» було вжито усіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.
Слід зазначити, що обов'язок підприємства створити робочі місця для людей з інвалідністю не означає, що воно має шукати людей з інвалідністю. Роботодавець не несе відповідальності за те, що служба зайнятості не направляла до нього людей з інвалідністю, і що в населеному пункті за місцем розташування роботодавця немає людей з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.
Роботодавець звільняється від адміністративно-господарських санкцій, якщо доведе, що він ужив усі залежні від нього заходи, аби не допустити правопорушення (постанова ВС від 21.08.2018 у справі № 817/650/17).
Суд також вважає за необхідне зауважити, що механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" регламентовано Порядком проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70.
Предметом проведення перевірки, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.
Відповідно до пункту 16 Порядку у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб'єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.
Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю" від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається. Тобто, за 2024 рік подавати звіт не потрібно. Відповідну інформацію щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України.
У постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05 червня 2019 року "Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю" та внесення змін до статті 19 Закону №875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки після змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.
У вказаній постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб'єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивачем надано до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.
При цьому суд звертає увагу на те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх.
Таким чином, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.
За вказаних обставин суд вважає, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся з позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову належить відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відсутні підстави для відшкодування позивачеві витрат, пов'язаних із сплатою ним судового збору.
Стосовно стягнення витрат на правничу професійну допомогу, понесених відповідачем, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на п.п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
З огляду на п.1 ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за клопотанням іншої сторони, у разі, якщо на її думку, не дотримано вимог співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим на виконання робіт.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у п.95 рішення від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України», п.80 рішення від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України», п.88 рішення від 30.03.2004 р. у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 р. у справі «East/West Aliance Limited» проти України»), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21 викладено правовий висновок стосовно того, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові від 03.10.2024 р. у справі №357/8695/23 Верховний Суд виснував, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність і розумність.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов'язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до відзиву представник відповідача надає договір про надання правової допомоги від 12.05.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.05.2025, згідно з яким вартість наданих клієнту послуг складає фіксовану суму 5000 грн, а також платіжну інструкцію про плату послуг.
Зважаючи на критерії реальності витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив, що відображені в акті приймання-передачі надані послуги є достовірними та необхідними, оскільки підлягали вчиненню під час розгляду справи.
Однак, співвідносячи надані послуги зі з їх обсягом та витраченим часом, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір правничої допомоги не відповідає критерію розумності.
На підставі викладеного та враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для сторін, суд вважає обґрунтованими, співмірними, пов'язаними з розглядом даної справи та такими, що підтверджені належними доказами витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю "Хюлесс" про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені відмовити.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хюлесс" понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, 87,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 14149591)
Відповідач:Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюлесс" (вул. Тернопільська, 19,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29018 , код ЄДРПОУ - 45054234)
Головуючий суддя В.К. Блонський