Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11.08.2025 р. справа №520/11931/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Харківської міської ради в особі Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі за текстом - Відповідач №1), Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради (далі за текстом - Відповідач №2)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним і скасування Рішення Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України №3М-10/04-83 від 10.04.2025 про відмову в наданні компенсації фізичній особі ОСОБА_1 за знищений об'єкт нерухомого майна, а саме: житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) визнання протиправним та скасування рішення Департаменту житлово-комунального господарства №ЗМ-15/25-25 від 15.04.2025 про затвердження рішення комісії про відмову у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України; 3) зобов'язання Комісію з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, повторно розглянути заяву фізичної особи ОСОБА_1 про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, а саме: житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням правових висновків суду.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що квартира заявника у багатоквартирному будинку була зруйнована унаслідок дії військового фактору збройної агресії Російської Федерації проти України, а тому заявник набув право на отримання компенсації за знищений об»єкт нерухомого майна.
Позов було прийнято до розгляду - 19.05.2025р.
Відповідач №1 - Харківська міська рада із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що квартира АДРЕСА_2 (далі за текстом - Квартира) підлягає безумовному відновленню як невід»ємний елемент частини багатоквартирного будинку. Стверджував, що цей факт виключає набуття заявником права на отримання компенсації за Квартиру саме як знищений об»єкт нерухомого майна.
Відповідач №2 - Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обов»язку з приводу подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
09.07.2025р. судом від позивача було отримано процесуальний документ у вигляді відповіді на відзив, де викладені міркування про те, що: знищена квартира є самостійним об»єктом компенсації; розташування квартири у багатоквартирному будинку жодним чином не впливає на правовий статус окремої квартири як самостійного об'єкта компенсації; національний закон України не дає підстав для відмови у компенсації за знищену квартиру (як складової цілої речі - житлового будинку) у разі залишення у цілісності іншої частини багатоквартирного будинку.
14.07.2025р. судом від Відповідача №1 було отримано процесуальний документ у вигляді заперечень, де викладені доводи, тотожні аргументам відзиву на позов.
Оскільки одержані судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб»єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв»язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник є власником об»єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (далі за текстом - Квартира).
30.10.2024р. (за версією сторони позивача) або 02.10.2024р. (за версією сторони відповідача) унаслідок збройного удару керованої авіаційної бомби Збройних Сил Російської Федерації було повністю зруйновано під'їзд по АДРЕСА_3 02.10.2024р., у якому була розміщена належна заявнику Квартира.
Ці обставини усіма учасниками спору визнаються.
02.12.2024р. за допомогою застосунку «Дія» заявником було подано звернення №3В-02.12.2024-156622 про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна (далі за текстом - Звернення).
Згідно з висновком складеного ФОП ОСОБА_2 (який має кваліфікацію експерта будівельної галузі) технічного звіту за результатами технічного обстеження об'єкту від 27.02.2025, Квартира не придатна для використання за цільовим призначенням, повністю втратила свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта (зруйновані об'єкти), орієнтовна ступінь руйнації об'єкта 98%, рекомендовано виконання робіт щодо демонтажу (ліквідації) об'єкта.
За зверненням заявника Комісією Харківської міської ради з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі за текстом - Комісія) було прийнято рішення від 10.04.2025 №3М-10/04-83 про відмову наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна - Квартиру.
Рішення Комісії від 10.04.2025 №3М-10/04-83 було затверджено рішенням Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради від 15.04.2025 № ЗМ-15/25-25.
Як з»ясовано судом у ході розгляду справи, юридичною підставою для вчинення оскарженого управлінського волевиявлення суб»єктом владних повноважень були обрані положення п.1 ч.6 ст.6 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (далі за текстом - Закон України від 23.02.2023р. №2923-IX), а фактичною підставою послугувало судження суб»єкта владних повноважень про те, що багатоквартирний будинок №37-Д по вулиці Нескорених у місті Харкові підлягає відновленню.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі рішення Комісії від 10.04.2025 №3М-10/04-83 та рішення Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради від 15.04.2025 № ЗМ-15/25-25, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відмічає, що правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, унормовані приписами Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX.
За визначенням п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX знищені об'єкти нерухомого майна - об'єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та стали непридатними для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відновлення яких є неможливим шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи економічно недоцільним: а) квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки; б) об'єкти будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент знищення були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; в) складові частини об'єктів будівництва (квартири, інші житлові приміщення в будівлі), які після прийняття в експлуатацію є самостійними об'єктами нерухомого майна, за умови що на момент знищення в об'єкта будівництва були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт.
За визначенням п.6 ч.1 ст.1 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX пошкоджені об'єкти нерухомого майна - об'єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та пошкоджені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та можуть бути відновлені шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції чи реставрації, відновлення яких є економічно доцільним: а) квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки; б) об'єкти будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент пошкодження зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; в) складові частини об'єктів будівництва (квартири, інші житлові приміщення в будівлі), які після прийняття в експлуатацію є самостійними об'єктами нерухомого майна, за умови що на момент пошкодження в об'єкта будівництва зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт; г) спільне майно багатоквартирного будинку, відмінне від земельної ділянки.
З наведених норм права слідує, що відмінність між знищеним об'єктом нерухомого майна та між пошкодженим об'єктом нерухомого майна полягає в одночасному поєднанні двох факторів, а саме: кваліфікуючої ознаки можливості чи неможливості фізичного відновлення об»єкту та кваліфікуючої ознаки наявності чи відсутності економічної доцільності об»єкту і будь-яка з перелічених кваліфікуючих ознак (а саме: неможливість фізичного відновлення об»єкту або відсутність економічної доцільності відновлення об»єкту) однозначно та беззаперечно призводить до беззастережної кваліфікації об»єкту у якості знищеного об»єкту нерухомого майна.
У розумінні п.51 ч.1 ст.1 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX об'єкт житлової нерухомості - квартира, інше житлове приміщення, будинок садибного типу, садовий або дачний будинок (у тому числі квартира, інше житлове приміщення, будинок, що буде споруджено у майбутньому).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX отримувачами компенсації за пошкоджені/знищені об'єкти нерухомого майна (далі - отримувачі компенсації) є: 1) фізичні особи - громадяни України, які є: а) власниками пошкоджених/знищених об'єктів нерухомого майна; б) замовниками будівництва - у разі отримання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "б" пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону, або за знищені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 1 цього Закону; в) власниками спеціального майнового права на неподільні житлові об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти житлової нерухомості або особами, які сплатили часткову ціну такого об'єкта та на користь яких зареєстровано обтяження речових прав на такий об'єкт відповідно до Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому", - у разі отримання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "в" пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону, або за знищені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 1 цього Закону; г) особами, які здійснили інвестування/фінансування будівництва об'єктів будівництва, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт до набрання чинності Законом України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому", - у разі отримання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "в" пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону, або за знищені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 1 цього Закону; ґ) членами житлово-будівельних (житлових) кооперативів, які викупили квартиру, інше житлове приміщення в будівлі, будинок садибного типу, садовий або дачний будинок кооперативу, але не оформили право власності на нього, - у разі отримання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна, визначені підпунктами "а"-"в" пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону, або за знищені об'єкти нерухомого майна, визначені пунктом 4 частини першої статті 1 цього Закону; д) спадкоємцями осіб, визначених підпунктами "а"-"ґ" цього пункту; 2) об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, управителі багатоквартирних будинків, житлово-будівельні (житлові) кооперативи, які здійснюють утримання відповідних будинків, особи, уповноважені співвласниками багатоквартирних будинків відповідно до Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (у разі якщо співвласники самостійно здійснюють утримання багатоквартирного будинку та в цьому будинку не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, не призначено управителя, відсутній житлово-будівельний (житловий) кооператив, який здійснює його утримання), - у разі отримання компенсації за пошкоджене спільне майно багатоквартирного будинку.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX заява про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна подається до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації, уповноваженої розглядати заяви про надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна на відповідній території. Така заява подається під час дії воєнного стану та протягом одного року з дня його припинення або скасування на території, на якій розташований (розташовувався) знищений об'єкт нерухомого майна.
Заява про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна подається щодо кожного знищеного об'єкта нерухомого майна окремо.
За правилами ч.1 ст.6 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX розгляд заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації включає: 1) встановлення наявності/відсутності підстав для отримання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна; 2) встановлення наявності/відсутності пріоритетного права на отримання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна; 3) збирання документів та/або інформації, необхідних для прийняття рішення про надання компенсації; 4) забезпечення проведення обстеження об'єкта (крім випадків його проведення до розгляду заяви); 5) прийняття рішення про надання/відмову у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна; 6) у разі прийняття рішення про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна шляхом видачі житлового сертифіката - виготовлення житлового сертифіката з використанням Реєстру пошкодженого та знищеного майна та направлення його заявнику.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX компенсація за знищений об'єкт нерухомого майна надається шляхом: 1) надання грошових коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для фінансування будівництва будинку садибного типу, садового або дачного будинку. Такий рахунок відкривається на ім'я отримувача компенсації. Порядок відкриття та ведення таких рахунків визначається Національним банком України; 2) фінансування придбання об'єкта житлової нерухомості (у тому числі інвестування/фінансування його будівництва), земельної ділянки, на якій розташовано такий об'єкт, частки у праві власності на таке майно з використанням житлового сертифіката; 3) передачі у власність отримувачу компенсації об'єкта нерухомого майна, відновленого в рамках реалізації місцевих програм відновлення на заміну знищеного об'єкта нерухомого майна.
Натомість, згідно з ч.1 ст.10 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX компенсація за пошкоджений об'єкт нерухомого майна надається шляхом: 1) виконання робіт, пов'язаних з будівництвом, на пошкодженому об'єкті нерухомого майна з метою його відновлення (у тому числі розроблення проектної документації на будівництво, проведення її експертизи, виконання будівельних робіт) та/або придбання будівельної продукції для виконання таких робіт; 2) надання грошових коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для виконання робіт, пов'язаних з будівництвом, на пошкодженому об'єкті нерухомого майна з метою його відновлення та/або придбання будівельної продукції для виконання таких робіт; 3) надання грошових коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача компенсації за придбану ним будівельну продукцію та/або виконані ним ремонтні роботи на пошкодженому об'єкті нерухомого майна за власні кошти.
На подальший розвиток норм Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX Урядом України був прийнятий Порядок надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна (затверджений постановою КМУ від 30.05.2023р. №600).
Зі змісту наведених норм права слідує, що законодавець запровадив як механізм компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, так і механізм компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна.
У силу застереження ч.3 ст.2 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX отримувачами компенсації не можуть бути: 1) особи, до яких застосовано санкції відповідно до Закону України "Про санкції"; 2) особи, які мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених розділом I "Злочини проти основ національної безпеки України" Особливої частини Кримінального кодексу України; 3) спадкоємці щодо пошкоджених/знищених об'єктів нерухомого майна, які належали за життя спадкодавцям, визначеним пунктами 1 і 2 цієї частини.
Відтак, положення цієї норми права стосуються як випадку компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, так і випадку компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна.
Разом із тим, відповідно до ч.6 ст.6 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX підставами для відмови у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна є: 1) подання заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна особою, яка не може бути отримувачем компенсації відповідно до цього Закону або не має повноважень для подання заяви; 2) виявлення недостовірних даних, зазначених у заяві про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна; 3) подання заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна після спливу строку, визначеного частиною першою статті 4 цього Закону.
Відтак, положення цієї норми права стосуються як випадку компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна.
Тож, п.1 ч.6 ст.6 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX слід тлумачити у якості підстави для відмови у наданні зацікавленій особі компенсації за знищений об»єкт нерухомого майна, котрий не підлягає кваліфікації саме у якості знищеного об»єкту нерухомого майна у зв»язку із тим, що у силу дії факторів непереборного і нездоланного характеру підлягає безальтернативному та неминучому відновленню (а тому є пошкодженим об»єктом нерухомого майна).
Саме такий випадок має місце у ситуації ушкодження (аж до повного зруйнування) окремої житлової квартири у багатоквартирному будинку, який може бути фізично відновлений і відновлення якого є економічно доцільним в аспекті публічних інтересів Держави.
Посилання заявника на те, що квартира є окремим об»єктом цивільного обороту у даному конкретному випадку у цілях підтвердження факту набуття права на отримання компенсації саме за знищений об»єкт нерухомого майна слід визнати юридично неспроможними, позаяк Закон України від 23.02.2023р. №2923-IX запровадив як механізм компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, так і механізм компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна і тому відносно зруйнованої квартири в багатоквартирному будинку, який фізично може бути відновлений і відновлення якого є економічно доцільним з огляду на публічні інтереси суспільства (що охоплює інтереси інших мешканців цього ж самого будинку) підлягає застосуванню саме механізм компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна.
При цьому, застосування передбаченого Законом України від 23.02.2023р. №2923-IX механізму компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна виключає будь-яку ймовірність існування у заявника у межах спірних правовідносин як підстав для захисту прав за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, так і підстав для захисту прав за ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд повторно наголошує, що на суспільні відносини з приводу реалізації відповідачем функцій суб"єкта владних повноважень повною мірою поширюється дія приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".
Норми Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX не створюють підстав для вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу надання компенсації за знищений об»єкт нерухомого майна відносно окремої зруйнованої житлової квартири у багатоквартирному будинку, який може фізично бути відновлений і відновлення якого є економічно доцільним, позаяк така квартира за визначенням п.6 ч.1 ст.1 Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX належить до категорії - пошкоджені об'єкти нерухомого майна.
Також суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб»єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у межах спірних правовідносин заявник об»єктивно не міг набути ані легітимних сподівань, ані розумних очікувань на отримання за Квартиру компенсації як за знищений у розумінні Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX об»єкт нерухомого майна, позаяк у даному конкретному випадку станом на момент виникнення спору така Квартира безумовно належала до категорії пошкодженого об'єкту нерухомого майна.
Окремо суд відзначає, що нормами Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX не передбачено втрати заявником права власності на Квартиру у разі відновлення Квартири як технічно невід"ємного структурного елемента багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 у разі отримання компенсації за цю Квартиру саме як за знищений об"єкт нерухомого майна.
Відтак, у даному конкретному випадку належним способом захисту порушеного права слід визнати саме спонукання суб"єкта владних повноважень до відновлення багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 .
Проте, заявник таких вимог до суду у межах справи №520/11931/25 не заявляв.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови у наданні компенсації за Квартиру саме як за знищений у розумінні Закону України від 23.02.2023р. №2923-IX об'єкт нерухомого майна.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктами владних повноважень (і Відповідачем №1, і Відповідачем №2) було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з»ясовані із достатньою повнотою, положення належної норми права були витлумачені правильно, реально вчинене управлінське волевиявлення не призвело до погіршення правового становища, бо Законом України від 23.02.2023р. №2923-IX не запроваджено легітимної можливості прийняття правомірного рішення про надання компенсації за знищений об»єкт нерухомого майна відносно пошкодженого об'єкту нерухомого майна.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко