про закриття провадження у справі
06 серпня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/3502/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Гаврильєва С.С.,
представника позивача - Дігтярь Л.А.,
розглянувши у підготовчому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
17 березня 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування пунктів 4, 5 рішення від 27.12.2024 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині
- припинення дії особистого строкового земельного сервітуту та припинення дії шляхом розірвання договору особистого строкового земельного сервітуту від 23.02.2024, укладеного між Полтавською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , якими встановлене сервітутне землекористування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310136400:03:001:0698, площею 6,0 кв. м для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - торгового кіоску, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- анулювання паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - торгового кіоску, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № 01-02-01-16/4167-2062, замовником якого є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3502/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 04.04.2025 суд перейшов до розгляду справи № 440/3502/25 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
05.08.2025 від Полтавської міської ради надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку із тим, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Вирішуючи клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд дійшов до наступних висновків.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень».
Спір у цій справі виник між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та органом місцевого самоврядування, як власника земельної ділянки, з приводу оскарження протиправного, на думку позивача, рішення про розірвання договору про встановлення особистого платного земельного сервітуту земельної ділянки.
Водночас, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України).
У справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.
Подібну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01.10.2013р. у справі №21-345а13, не знайшла підстав для відступу від цієї позиції і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.04.2018р. у справі №495/2176/17.
Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність розірвання договору особистого строкового сервітуту, вказане стосується приватних інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема здійснення підприємницької діяльності, має цивільно-правову природу, що не характеризує відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. При цьому рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації свого права в порядку цивільного (або господарського) судочинства.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №805/4716/18-а (адміністративне провадження №К/9901/69596/18).
Відтак, провадження у справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 243, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Заяву Полтавської міської ради про закриття провадження у справі № 440/3502/25 задовольнити.
Провадження у справі № 440/3502/25 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Роз'яснити позивачу, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою вимогою в порядку адміністративного судочинства не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складено 11 серпня 2025 року.
Суддя А.Б. Головко