Справа № 420/25244/25
11 серпня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
28 липня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 09.11.2022 року по 24.02.2025 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, за період з 09.11.2022 року по 24.02.2025 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум.
Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач у спірний період проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2025 №57 звільнений з військової служби за пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відтак, суддя доходить висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду.
При цьому, представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування поважності підстав для поновлення пропущеного ним строку зазначає, що позивача звільнено та виключено із списків особового складу військової частини, знято зі всіх видів забезпечення, при цьому позивачем не одержано письмового повідомлення про розрахунок грошового забезпечення з прив'язкою до того чи іншого прожиткового мінімуму. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності Відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Про ймовірне порушення своїх прав позивача дізнався з джерел масової інформації, зокрема інтернет-пабліків юристів вже після звільнення з військової служби, та одразу звернувся до адвоката для отримання правничої допомоги. Представником позивача були вжиті заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення відповідних адвокатських запитів. Після отримання відповідних листів відповідача, представнику позивача достеменно стало відомо про порушення прав свого клієнта.
Окрім того, представник позивача вказує, що 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
З огляду на те, що представником позивача здійснювались заходи досудового врегулювання спору та достеменно стало відомо про порушення прав позивача, лише з листів відповідача представник просить дійти висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Надаючи оцінку наведеним у клопотанні представника позивача доводам, суддя зазначає, що виходячи з приведених вище правових норм, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як встановлено з позовної заяви, спірні правовідносини виникли після 19 липня 2022 року.
При цьому, як вже зазначено судом, позивач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2025 №57 звільнений з військової служби за пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 28.07.2025, що у сукупності з викладеним вище свідчить про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом.
Окрім того, суд звертає увагу, що за приписами абз.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
У клопотанні про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано взагалі жодної переконливої фактичної обставини, яка б свідчила про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер, загалом зводяться до трактування позивачем на власний розсуд норм чинного законодавства, та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
Окрім того, стосовно доводу позивача щодо введення на території України воєнного стану, то суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (постанови ВП ВС від 20.11.2022 у справі № 990/115/22; від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, постанова ВС від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22).
При цьому, суд критично ставиться до тверджень представника позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачем через проходження військової служби, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження перебування позивача протягом всього періоду військової служби у віддалених, в тому числі небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
Також суд критично оцінює доводи представника позивача щодо моменту обізнаності стосовно порушення прав позивача лише після отримання відповідних листів відповідача стосовно предмету спірних правовідносин.
Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23: «…якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)...
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року….».
Відтак, суд вважає неповажними причини пропуску строку, зазначені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
Про наявність інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, у заяві позивач не повідомляє.
Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відтак, суд зазначає позивачу про необхідність подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих підстав для поновлення строку.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись ст.160, 161, 169 КАС України, суддя
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки та роз'яснити, що у разі не усунення у визначений судом строк недоліків, позов буде визнаний неподаним та повернутий позивачу.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Дмитро БАБЕНКО