Справа № 420/17161/25
11 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
30 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непоновлення ОСОБА_1 на військовій службі та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на військовій службі;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невинесення наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини у зв'язку з переміщенням на підставі розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 року №31 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 винести наказ про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини у зв'язку з переміщенням на підставі розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 року №31;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду, винесеного за результатом розгляду цієї позовної заяви.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з березня 2024 року ОСОБА_1 зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 . У серпні 2024 року позивач отримав тяжке вогнепальне поранення. Після тривалого лікування постановою ВЛК ОСОБА_1 визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (тобто, обмежено придатним).
У позові вказано, що позивач через державний вебпортал «АРМІЯ+» звернувся з рапортом про переміщення в іншу військову частину на посаду, що відповідатиме висновку ВЛК. Розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 року № 31 ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_2 для продовження проходження військової служби.
Проте, замість виконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини у зв'язку з нібито самовільним залишенням військової частини.
За твердженням позивача, постановою Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві від 16.04.2025 року кримінальне провадження за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального Правопорушення.
В подальшому, 07.05.2025 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлено заяву з пропозицією врегулювати спірне питання в досудовому порядку. Однак, у відповідь на заяву Військовою частиною НОМЕР_1 було лише надано копії документів щодо самовільного залишення військової частини. Відповіді по суті поданої заяви в листі не надано.
Таким чином, як стверджує позивача, склалася ситуація, за якої, маючи розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України про переміщення до військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 позбавлений можливості продовжувати військову службу у зв'язку з наявністю наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виключення його зі списків частини у зв'язку з нібито самовільним залишенням позивачем військової частини (факт якого вже спростовано органом досудового розслідування).
Зазначене стало підставою для звернення до суду.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач відзив на позовну заяву на надав.
Процесуальні дії у справі.
Суд ухвалою від 04.06.2025 прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
В означеній ухвалі суду попередив відповідача, що, відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, а також, згідно з ч. 4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 06.06.2025, адміністративний позов від 30.05.2025 по справі №420/17161/25 доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 01.06.25 о 20 год 19 хв., ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження від 04.06.25 по справі №420/17161/25 доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 04.06.25 о 20 год 49 хв.
22 липня 2025 року представник позивача подала до суду клопотання про кваліфікацію неподання відповідачем відзиву як визнання позову.
За приписами ч.4. ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Як вже зазначено судом, копію ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 04.06.2025 відповідачу направлено та доставлено до електронного кабінету. При цьому, суд зазначає, що в силу вимог ч.6 ст.18 КАС України, на відповідача покладено обов'язок мати зареєстрований електронний кабінет у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За приписами ч.6 ст.251 КАС України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З урахуванням наведеного та 15-денного строку для подання відзиву, що встановлений судом в ухвалі суду від 04.06.2025, останній день для подання відзиву - 20.06.2025.
Водночас, відповідач станом на день розгляду справи відзив на позов не надав, клопотання щодо продовження строку для подання відзиву - не надав.
Відповідно до статті 77, 78 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У порядку частини 1 статті 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Згідно із статтею 159 КАС України, відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на подання відзиву чи іншої заяви по суті спору із запереченнями щодо обставин, викладених у позовній заяві.
Суд оцінює поведінку відповідача, що ненадання відзиву, є зловживанням процесуальним правом відповідача та невиконання процесуального обов'язку.
Ненадання відзиву (чи будь-яких заяв по суті спору із запереченнями доводів позову) доказів суб'єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем порушеного права позивача, яке є предметом спору.
Суд з метою процесуальної економії та своєчасного розгляду справи у категорії про захист прав військовослужбовців, вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності наданих у повній мірі відповідачем відзиву на позов.
Враховуючи воєнний стан в Україні, необхідність мобілізаційних заходів для формування особового складу військових частин щодо стримування агресивної колоніальної війни російської федерації проти України, а також особливостей проходження військової служби в умовах воєнного щодо захисту Батьківщини, суд не вбачає перешкод для розгляду даної справи по суті спору.
З урахуванням наведеного, суд частково погоджується з твердженнями представника позивача, що наведені у клопотанні про кваліфікацію неподання відповідачем відзиву як визнання позову, а тому вирішує справу на підставі наявних у справі матеріалів.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2024 №63, солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 03.03.2024, а на продовольче забезпечення з 04.03.2025, призначений на посаду розвідника 3-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, травми, каліцтва) від 31.08.2024 №10543, солдат ОСОБА_1 19 серпня 2024 року отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення ділянки правої лопатки з вогнепальним переломом правої лопатки внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в н.п. Гродівка Покровського району Донецької області. Поранення ОСОБА_1 визнано таким, що отримано під час проходження військової служби та пов'язане із захистом Батьківщини під час відсічі збройної агресії рф проти України.
В подальшому, як свідчать матеріали справи, в період з 04.12.2024 до 21.01.2025 солдат ОСОБА_1 амбулаторно проходив військово-лікарську комісію при клініці амбулаторно- поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.
Постановою ВЛК від 22.01.2025 № 529 на підставі статей 61-6, 78-6, 45-6, 13-в, 23-в, 41-в, 52-в, 54-в, 64-в графи II Розкладу хвороб, солдата ОСОБА_1 визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_1 , згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.02.2025 №84/25/612/В (номер рішення 84/25/612/Р), встановлено третю групу інвалідності з діагнозом: ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків, ускладнення основного діагнозу: баротравма вуха; контрактура суглоба, ділянка плеча; перелом лопатки.
Військовою частиною НОМЕР_2 направлено командиру Військової частини НОМЕР_1 рекомендаційний лист від 16.01.2025, у якому командир Військової частини НОМЕР_2 просив про ухвалення рішення про призначення та направлення солдата ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 .
Суд також встановив, що відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 солдата ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. Зазначене підтверджується витягами з мобільного застосунку «Армія+» від 27.01.2025 та повідомленням Військової частини НОМЕР_3 від 08.04.2025, яке надіслано у відповідь на звернення позивача.
Водночас, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.03.2025 №1147 «Про результати службового розслідування по факту нез'явлення з лікувального закладу до місця служби», солдата ОСОБА_1 визнано таким, що не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби та наказано передати матеріали розслідування до ТУ ДБР у м. Полтава та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для подальшого розгляду та прийняття законного правового
Цим же наказом солдату ОСОБА_1 припинено нарахування грошового забезпечення з 23.01.2025 до його повернення до військової частини.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) від 11.04.2025 №101, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №101-РС від 11.04.2025, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини та порушення кримінального провадження, солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу на підставі ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (витяг з ЄРДР №62025170020004908 від 09.04.2025), знято з усіх видів забезпечення з 22.01.2025.
Суд встановив, що 16.04.2025 старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 виніс постанову про закриття кримінального провадження №62025170020004908 від 09.04.2025.
Під час розгляду матеріалів кримінального провадження, старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 встановлено, 23-24 лютого 2025 року ОСОБА_1 їздив в бригадну стройову частину, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , з метою оформлення документів на перевід до нової військової частини. Проте, в стройовій частині ОСОБА_1 повідомили, що не можуть його перевести у зв'язку з тим, що його подали як такого, що самовільно залишив військову частину.
У постанові про закриття кримінального провадження вказано, що ОСОБА_1 наголошує, що самовільно не залишав військову частину, хотів перевестись та вживав заходів, передбачених законом, для переведення до військової частини НОМЕР_2 , проте замість того, щоб встановленим порядком перевести його до нової військової частини, стара військова частина НОМЕР_1 безпідставно подала ОСОБА_1 в СЗЧ. Бажає і надалі проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .
Як зазначає старший слідчий у постанові про закриття кримінального провадження, згідно Акту службового розслідування, після проходження ВЛК та отримання довідки ВЛК 22.01.2025 солдат ОСОБА_1 не з'явився до місця служби в район н.п. Мостове Харківської області. В. той же час в Акті зазначено, що ОСОБА_1 отримав довідку ВЛК, про те, що його визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, охорони. Також, під час службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 переводиться до нової військової частини.
В означеній постанові також вказано, що, згідно додатків, долучених до Акту службового розслідування, встановлено, що солдат ОСОБА_1 дійсно 27.01.2025 створив заявку в додатку «АРМІЯ +» на переведення до нової військової частини, яка була погоджена та 31.01.2025 видане відповідне Розпорядження ГШ ЗСУ від 31.01.2025 №31.
Крім того, до матеріалів службового розслідування долучено завірену копію рекомендаційного листа командира військової частини НОМЕР_2 , датованого 16.01.2025 про те, що вказана позитивно розглянула кандидатуру солдата ОСОБА_1 на призначення його на посаду розвідника зенітного артилерійського взводу 138 роти охорони військової частини НОМЕР_2 .
Слідчим у постанові про закриття кримінального провадження від 16.04.2025 також зазначено, що, згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №84/25/612В від 12.02.2025, ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності з встановленим діагнозом: Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків, про що видано посвідчення інваліда серії НОМЕР_5 від 06.03.2025. |
Враховуючи вивчені обставини та факти, старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 постановив:
кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170020004908 від 09.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення;
відомості про прийняте рішення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
копію постанови направити прокурору та заявнику.
07 травня 2025 року представник позивача адвокат Неруш А.Ю. направила заяву до Міністерства оборони України для Військової частини НОМЕР_1 , в якій, з покликанням на фактичні обставини справи, просила забезпечити:
скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини;
скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про призупинення військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах України у зв'язку з самовільним залишенням військової частини;
винесення командиром військової частини НОМЕР_1 наказу про виключення ОСОБА_1 зі складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з його переміщенням до військової частини НОМЕР_6 ;
виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.01.2025 до моменту видачі наказу про виключення зі складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з переміщенням до військової частини НОМЕР_2 .
До адвокатського запиту додано копію постанови про закриття кримінального провадження від 16.04.2025.
У відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 надіслала лист від 19.05.2025 №14258, в якому зазначено факти про проведення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1 щодо самовільного залишення військової частини та направлення матеріалів службового розслідування до ТУ ДБР у м. Полтава та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, а також повідомлено про виключення солдата ОСОБА_1 зі списків військової частини з 11.04.2025 на підставі витягу з ЄРДР.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непоновлення на військовій служби, невиплати грошового забезпечення та неприйняття наказу про переведення до іншої військової частини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, але не виключно Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232 (далі-Закон №2232), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2024 №1291 «Про реалізацію експериментального проекту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців Збройних Сил, військовослужбовців Національної гвардії за їх ініціативою».
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.1, 4 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 24 Закону №2232-XII врегульовано початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов'язків військової служби.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №2232-XII (у редакції станом на 11.04.2025 - дата призупинення позивачу військової служби), військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.
За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Аналогічні норми містяться у Положенні № 1153/2008.
Відповідно до п.144-6 Положення № 1153/2008 (у редакції станом на 11.04.2025 - дата призупинення позивачу військової служби), продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Отже, законодавець пов'язав встановлення підстав для продовження військової служби та поновлення виплати грошового забезпечення саме із встановленням судом невинуватості особи (виправданим вироком) або закриття кримінального провадження, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, встановлення відсутності події кримінального правопорушення; встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Суд встановив, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) від 11.04.2025 №101, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №101-РС від 11.04.2025, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини та порушення кримінального провадження, солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу на підставі ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (витяг з ЄРДР №62025170020004908 від 09.04.2025), знято з усіх видів забезпечення з 22.01.2025.
Водночас, 16.04.2025 старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 виніс постанову про закриття кримінального провадження №62025170020004908 від 09.04.2025, якою постановлено:
кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170020004908 від 09.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення;
відомості про прийняте рішення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
копію постанови направити прокурору та заявнику.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що з моменту закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.
Суд також зауважує, що 07 травня 2025 року представник позивача адвокат Неруш А.Ю. направила заяву до Міністерства оборони України для Військової частини НОМЕР_1 , в якій, з покликанням на фактичні обставини справи, просила забезпечити:
скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини;
скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про призупинення військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах України у зв'язку з самовільним залишенням військової частини;
винесення командиром військової частини НОМЕР_1 наказу про виключення ОСОБА_1 зі складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з його переміщенням до військової частини НОМЕР_6 ;
виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.01.2025 до моменту видачі наказу про виключення зі складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з переміщенням до військової частини НОМЕР_2 .
Додатком до зазначеного адвокатського запиту є копія постанови про закриття кримінального провадження від 16.04.2025.
Суд також звертає увагу, що старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_3 встановлено, що 23-24 лютого 2025 року ОСОБА_1 їздив в бригадну стройову частину, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , з метою оформлення документів на перевід до нової військової частини. Проте, в стройовій частині ОСОБА_1 повідомили, що не можуть його перевести у зв'язку з тим, що його подали як такого, що самовільно залишив військову частину.
Тобто, під час проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, солдат ОСОБА_1 з'явився до військової частини, проте, Військова частина НОМЕР_7 не вжила жодних дій щодо припинення статусу особи, що самовільно залишила військову частину.
Суд звертає увагу, що відповідно до п.27 Наказу Міністерства оборони України від 29.11.2018 №604 «Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту», командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, щодо самостійного повернення (затримання) військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби (працівника у разі самовільного залишення місця несення служби зі зброєю), зокрема без зброї - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт повернення (затримання) військовослужбовця,- усно, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.
Суд також зазначає, що, відповідно до п.4.55 Інструкції №170 (в редакції Наказу Міністерства оборони України від 28.04.2025 №274), військова служба військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини:
1) призупиняється після отримання письмового повідомлення від правоохоронного органу про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань) про вчинення таким військовослужбовцем кримінального правопорушення, передбаченого статтями 407, 408 Кримінального кодексу України та видання наказу по особовому складу;
2) продовжується після отримання, зокрема копії постанови слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, суд доходить висновку, що у відповідача, після винесення та отримання постанови від 16.04.2025 старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, про закриття кримінального провадження №62025170020004908 від 09.04.2025 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, виник безумовний обов'язок щодо продовження військової служби солдату ОСОБА_1 .
Відтак, суд також зазначає про обов'язок відповідача за весь час безпідставного призупинення військової служби виплатити позивачу недоотримане грошове та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непродовження солдату ОСОБА_1 військової служби;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 продовжити солдату ОСОБА_1 військову службу;
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати солдату ОСОБА_1 недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення за весь час безпідставного призупинення військової служби;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити солдату ОСОБА_1 недоотримане грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення за весь час безпідставного призупинення військової служби.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невинесення наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини у зв'язку з переміщенням на підставі розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 року №31, суд зазначає таке.
Процедура реалізації експериментального проекту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців між військовими частинами Збройних Сил за їх ініціативою за допомогою Порталу «Армія+» визначається Порядком реалізації експериментального проекту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців між військовими частинами Збройних Сил України за їх ініціативою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2024 року №1291 (далі - Порядок №1291).
З приписів Порядку №1291 слід дійти висновків, що у розрізі покладених цією постановою обов'язків, до компетенції Генерального штабу Збройних Сил України відноситься формування та оновлення переліку військових частин бойового складу військ та видання, за відсутності підстав для відмови у переміщенні, розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України щодо переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу за формою, визначеною Генеральним штабом Збройних Сил.
Так, з наявних у справі доказів судом вбачається, що рапорт позивача, наданий за допомогою “Армія+» був задоволений та відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 солдата ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Суд вказує, що матеріалами справи підтверджено, що Військова частина НОМЕР_1 отримала відповідне розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, що підтверджується також номером системи електронного документообігу у Збройних Силах України №16353/рп. Окрім того, у постанові про закриття кримінального провадження від 16.04.2025 зазначено, що, згідно додатків, долучених до Акту службового розслідування, встановлено, що солдат ОСОБА_1 дійсно 27.01.2025 створив заявку в додатку «АРМІЯ +» на переведення до нової військової частини, яка була погоджена та 31.01.2025 видане відповідне Розпорядження ГШ ЗСУ від 31.01.2025 №31.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців між військовими частинами Збройних Сил України за їх ініціативою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2024 року №1291 право на звернення до Кадрового центру Збройних Сил з рапортом на переміщення мають такі військовослужбовці, зокрема військовослужбовці, які проходять військову службу у військових частинах усіх родів (видів) військ (сил) Збройних Сил, які за висновком військово-лікарської комісії придатні до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, але не призначені у своїх військових частинах на посади, що відповідають висновку військово-лікарської комісії, і мають бажання бути переміщеними для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини Збройних Сил.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що постановою ВЛК від 22.01.2025 № 529 на підставі статей 61-6, 78-6, 45-6, 13-в, 23-в, 41-в, 52-в, 54-в, 64-в графи II Розкладу хвороб, солдата ОСОБА_1 визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Рапорт на переміщення подається засобами Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - Портал «Армія+»).
Кадровий центр Збройних Сил перевіряє поданий військовослужбовцем рапорт на відсутність підстав для відмови у переміщенні. Строк для проведення такої перевірки становить 72 години з моменту надходження рапорту до Кадрового центру Збройних Сил.
У переміщенні військовослужбовця відмовляється за наявності однієї з таких підстав:
1) військовослужбовець не належить до жодної з категорій, що визначена пунктом 5 цього Порядку;
2) військовослужбовець проходить військову службу у військовій частині менше шести місяців або менше одного року з моменту його попереднього переміщення за власною ініціативою (крім військовослужбовців, які переміщуються на підставі підпункту 4 пункту 5 цього Порядку, та військовослужбовців, які під час дії воєнного стану вперше самовільно залишили військові частини чи місця проходження служби або дезертирували, за умови підтвердження наміру повернутися для продовження проходження військової служби або військова служба яких продовжена після їх добровільного прибуття до визначених військових частин);
3) до рапорту не додані документи, передбачені пунктом 6 цього Порядку.
Будь-які інші підстави для відмови у переміщенні військовослужбовця заборонені.
За результатами перевірки Кадровий центр Збройних Сил в межах строку для проведення перевірки повідомляє військовослужбовцю засобами Порталу «Армія+» про погодження або про відмову у погодженні рапорту із зазначенням підстав для відмови.
За відсутності підстав для відмови у переміщенні Кадровий центр Збройних Сил готує проект:
наказу Головнокомандувача Збройних Сил щодо переміщення військовослужбовців офіцерського складу;
розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил щодо переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу за формою, визначеною Генеральним штабом Збройних Сил.
Наказ (розпорядження) про переміщення військовослужбовця повинен бути підписаний протягом 24 годин після завершення перевірки за умови відсутності підстав для відмови у переміщенні.
У подальшому інформацію про підписання наказу (розпорядження) про переміщення військовослужбовця Кадровий центр Збройних Сил доводить до відома військовослужбовця засобами Порталу «Армія+» протягом 24 годин після підписання наказу (розпорядження).
Виконання наказу (розпорядження) про переміщення військовослужбовця здійснюється в установленому порядку.
Відповідно до п.8 Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 30 січня 2019 року № 23/2019, Генеральний штаб у межах повноважень видає накази та директиви, організовує і контролює їх виконання. Відповідно до п.п. 1,2,3 п. 10 зазначеного Положення, Начальник Генерального штабу Збройних Сил України: організовує та здійснює координацію і контроль за виконанням завдань у сфері оборони органами військового управління Збройних Сил, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України; підписує накази та директиви Генерального штабу; спрямовує та контролює планування заходів щодо підготовки, підтримання Збройних Сил у бойовій та мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, проведення призову, прийняття громадян на військову службу, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконання завдань, покладених на Збройні Сили;
Обов'язковість виконання наказів у Збройних Силах України випливає зі змісту Розділу І Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, пункт 6 якого, зокрема, визначає право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відтак, наказ повинен бути виконаний, з огляду на його обов'язковість.
Суд зазначає, що відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким:
дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну в законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження: подібний термін є приводом для докладною аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним:
при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів: принципів реалізації відповідної владної управлінської функції: принципів здійснення дискреційних повноважень: змісту публічного інтересу: положень власної компетенції: вказівок, викладених у інтерпретаційних актах: фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики: судової практики; процедурних вимог;
критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність: публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується: зміст конституційних прав та свобод особи: якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Згідно з висновками постанови КАС ВС у справі № 400/4491/20 від 31.05.2022, Суд указав на те, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дискреція - це не є обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Зважаючи на наведене, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність з приводу невиконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 в частині виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Вказаний висновок цілком відповідає визначенню поняття «бездіяльність», яке надано Великою Палатою Верховного суду в Постанові від 19.04.2018р. у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), де Велика Палата зазначила, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.02.2025р. у справі № 990/29/22 наголосила на тому, що протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначеного строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволяють визначити, чи були дотримані приписи закону в точному його розумінні.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом:
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 в частині виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виконати розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 та виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт, відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, а також зважаючи на протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, безпідставне непродовження військової служби солдату ОСОБА_1 , з метою забезпечення реального виконання судового рішення, на підставі частини другої статті 14 та частини першої статті 382 КАС України, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням цього рішення суду та зобов'язати відповідача подати звіт про його виконання.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат в частині судового збору у справі не здійснюється.
У позовній заяві вказано про наявність судових витрат на професійну правничу допомогу та зроблено заяву про надання доказів у визначеному процесуальним законом порядку. Отже, питання про стягнення витрат на правничу допомогу разом з ухваленням рішення суду не розглядається.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непродовження солдату ОСОБА_1 військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 продовжити солдату ОСОБА_1 військову службу.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати солдату ОСОБА_1 недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення за час безпідставного призупинення військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити солдату ОСОБА_1 недоотримане грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення за весь час безпідставного призупинення військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 в частині виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виконати розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2025 №31 та виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Встановити судовий контроль за виконанням цього рішення суду та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання цього рішення суду. Встановити строк для подання звіту - п'ятнадцять календарних днів, що обчислюється з дати набрання цим рішенням суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Суддя Дмитро БАБЕНКО