11 серпня 2025 року № 320/45873/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді - Діски А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві клопотання представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом Громадської організації «Союз підприємців України» до Київської міської ради, треті особи - Державна регуляторна служба України, Міністерство розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом Громадської організації «Союз підприємців України» до Київської міської ради, треті особи - Державна регуляторна служба України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про скасування рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 було задоволено частково адміністративний позов Громадської організації «Союз підприємців України» до Київської міської ради про скасування рішення. Визнано протиправними та нечинними пункти 6.4, 6.5 та 6.6 рішення Київської міської ради № 915/8881 від 13.06.2024 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради». У задоволенні інших вимог - відмовлено. Стягнуто на користь Громадської організації «Союз підприємців України» витрати зі сплати судового збору в сумі 109 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради.
15.07.2025 представник позивача подав до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та просить стягнути з відповідача на користь позивача 30660 грн.
24.07.2025 від відповідача до суду надійшли заперечення на подану представником позивача заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач зазначає, що вартість наданих послуг не є співмірною зі складністю справи та не підтверджується наявними доказами. Представник відповідача звертає увагу, що договір про надання правової допомоги укладено 23.09.2024, а рахунок, який є невід'ємною частиною договору датований14.07.2025. Тому, на думку відповідача, рахунок не є належним доказом підтвердження витрат на правову допомогу, оскільки датований пізніше ніж договір.
Також відповідач зазначає, що клопотання від 15.04.2025 не містить додатків та інформація була викладена лише на 1 аркуші, без судової практики. Підготовка клопотання від 29.04.2025 не потребувала значних зусиль чи часу та й містить лише один додаток. Клопотання про прискорення розгляду справи від 16.06.2025 судом було залишено без розгляду та можна вважати зловживання процесуальними правами. Також в заяві про ухвалення додаткового рішення в детальному описі робіт (наданих послуг) пунктами 6 та 7 двічі зазначено додаткові пояснення від 23.06.2025, проте, в матеріалах справи міститься лише одні додаткові пояснення від 23.06.2025 за підписом Татаржинського М.В. , до вартості яких включено вартість пошуку релевантної судової практики, проте додаткові пояснення від 23.06.2025 її не містять.
Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем порушено критерій реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності), не доведена вказана сума у встановленому законом порядку, та неподання учасником справи попереднього розрахунку, вказують на те, що вони не підлягають врахуванню як судові витрати.
Ухвалою суду від 05.08.2025 було призначено розгляд заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі на 11.08.2025 о 10:30 год.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Представник відповідача подала до суду клопотання щодо розгляду заяви представника позивача в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши доводи поданої заяви та матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз вищевикладених норм права дає підстави для висновку, що на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, при цьому, у останній справі відзначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом встановлено, що між позивачем Громадською організацією «Союз підприємців України» та адвокатом Татаржинським Миколою Вячеславовичем 23.09.2024 укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до п.1.1 договору, адвокат приймає на себе обов'язки представляти та захищати законні права та інтереси Клієнта та бути представником, зокрема, в Київському окружному адміністративному суді. Пунктом 3 Договору передбачено гонорар адвоката. У разі досягнення позитивного результату (рішення/постанови) на користь Клієнта, останній зобов'язується сплатити гонорар успіху адвокату у розмірі 100% від суми правової (правничої допомоги, виставлений у відповідному рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору.
Представником позивача надано рахунок на оплату від 14.07.2025 № 1, Акт виконаних робіт від 15.07.2025 згідно договору про надання правової допомоги №23/09-1 від 23.09.2024, детальний опис робіт від 15.07.2025
Згідно платіжної інструкції від 15.07.2025 згідно рахунку № 1 від 14.07.2027 на підставі договору №23/09-1 від 23.09.2024 адвокату було сплачено 30660 грн.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Беручи до уваги положення вищенаведених норм права, а також сформовану Верховним Судом практику щодо їх застосування, виходячи із встановлених законом критеріїв визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд враховує складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та значення справи для сторін.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Законодавцем при цьому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. При цьому оцінку співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд має здійснювати в межах заперечень відповідача.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20.
Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо витрат на правову допомогу, суд доходить висновку, що вони є до певної міри обґрунтованими та мають бути враховані судом при вирішенні питання щодо співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Дослідивши надані позивачем документи та матеріали справи, суд зазначає, що позовна заява була складена та підписана адвокатом Татаржинським Миколою Вячеславовичем. Суд зазначає, що зміст позовної заяви в частині обставин справи, фактів та відповідного законодавства повністю відповідає змісту листа Державної регуляторної служби України від 10.06.2024, який був долучений представником позивача до матеріалів позовної заяви.
Зазначені обставини вказують на те, що підготовка до цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
При цьому, позовна заява та всі складені представником позивача клопотання були подані до суду через систему «Електронний суд».
Щодо витраченого часу на клопотання від 15.04.2025та від 29.04.2025 суд зазначає, що такі клопотання не були обов'язковими по справі. Представником позивача, з огляду на зміст вказаних клопотань, не було повідомлено суду нових чи суттєвих обставини справи. Такі пояснення, на думку суду, могли бути надані в судовому засіданні іншим представником позивача.
Також суд не приймає до уваги витрачений час адвокатом на складання клопотання про прискорення розгляду справи, оскільки таке клопотання не передбачене нормами законодавства про адміністративне судочинство та, відповідно, воно було повернуто позивачу без розгляду в судовому засіданні. Тому в суду відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат за складання зазначеного клопотання.
Щодо складання адвокатом додаткових пояснень від 23.06.2025 та витраченого на них часу 3 та 5 годин, суд зазначає, що дійсно в матеріалах справи наявні додаткові пояснення від 23.06.2025, зареєстровані судом 23.06.2025 та 24.06.2025. Проте, зміст таких додаткових пояснень є ідентичним, тобто представником позивача було двічі направлено до суду одні й ті ж самі пояснення, що не підтверджує затрат адвокатом часу для їх складання у 8 годин.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, значення справи для позивача та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Щодо посилань представника відповідача на те, що дата рахунку на оплату послуг та дата договору не є однаковими, суд вважає необхідним відмітити, що виставлення рахунку клієнту та його оплата після завершення розгляду справи судом є логічним завершенням виконання умов договору між адвокатом та клієнтом, якщо інші умови не передбачені договором.
Суд зазначає, що договір про надання правової допомоги, рахунок та квитанція про оплату є достатніми доказами для підтвердження розміру витрат на адвокатські послуги. Суд не потребує інших доказів, якщо це не передбачено умовами договору.
Аналогічних висновків дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду ВС в постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Отже, такі доводи представника відповідача не можуть бути підставою для відмови у стягненні на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 252, 295 КАС України, суд, -
Заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення - задовольнити частково.
Стягнути на користь Громадської організації «Союз підприємців України» (02059, м. Київ, вул. Драгоманова, 6-А, кв. 47) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ЄДРПОУ 22883141).
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на додаткове рішення суду в тридцятиденний строк з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження, закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Діска А.Б.