11 серпня 2025 року Справа № 280/3657/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (Україна, 70005, Запорізька область, Запорізький район, село Михайлівка, вул. Слободчикова, 17, ЄДРПОУ 04353238) про визнання протиправним та скасування рішення,
07 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № № 21 та 22 від 10 квітня 2025 року про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) орієнтовними площами 30,0 га та 30,0 га (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) та (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) відповідно на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку;
зобов'язати Михайлівську сільську раду Запорізького району Запорізької області надати дозволи ОСОБА_1 на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) орієнтовними площами 30,0 га та 30,0 га (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) та (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) відповідно на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням відповідача № 21 від 10.04.2025 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та надання її в оренду із земель сільськогосподарського призначення не витребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) орієнтовною площею 30,0 га (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Рішенням № 22 від 10.04.2025 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та надання її в оренду із земель сільськогосподарського призначення не витребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) орієнтовною площею 30,0 га (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Мотивацією відмови було те, що зазначена земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, а належить до земель не витребуваних земельних часток (паїв), з видом угідь пасовища і можуть передаватися в оренду виключно за цільовим призначенням-для сінокосіння та випасу худоби без права зміни виду угідь. На переконання позивача, дана мотивація сільської ради протирічить положенням Земельного Кодексу України. Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що порушує його права позивач звертається до суду за їх захистом і просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
На адресу Запорізького окружного адміністративного суду 27.05.2025 надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позовна заява про скасування рішення Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 21 та № 22 від 10.04.2025 не відповідає дійсності так як рішення Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області №21 від 10.04.2025 має назву «Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та рішення Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області №22 від 10.04.2025 має назву «Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Чинним законодавством України встановлено чітку та однозначну заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність, а позовною заявою, під час дії воєнного стану в Україні, фактично покладено обов'язок на Михайлівську сільську раду Запорізького району Запорізької області прийняти рішення, яке заборонено законодавством. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
10 червня 2025 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача. Позивач вказує на те, що відповідач не спростовує того факту, що оспорювані земельні ділянки відносяться до земель нерозподілених часток (паїв) та того факту що сільські ради можуть розпоряджатися даними землями передаючи їх в оренду. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 ЗК України. В той же час, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та надання її в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) Запорізького району Запорізької області. У відзиві відповідач взагалі посилається на норму права, яка не може бути застосована в даних правовідносинах, а саме на статті 27 та 28 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022. Позивач наполягає на задоволенні позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 30 червня по 10 серпня 2025 року у щорічній відпустці розгляд справи здійснюється у перший робочий день після виходу судді із відпустки.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 16.03.2005.
14 березня 2025 року позивач звернувся до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області із заявами (клопотаннями) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 30,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земельних сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних (нерозподілених) часток загальних часток (паїв), які розташовані на території Михайлівської сільської ради за межами населеного пункту село Запорізьке.
Рішенням шістдесят шостої (чергової) сесії восьмого скликання Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 10.04.2025 №21 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», керуючись п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗД- 01.01) і додану схему бажаного місця розташування земельної ділянки, враховуючи що запитувана земельна ділянка належить до земель невитребуваних земельних часток (паїв) з видом угідь - пасовища (код КВЗУ 002.02), а відповідно може передаватись сільською радою в оренду тільки за цільовим призначенням, тобто яке відповідає використанню земельної ділянки відповідно виду угідь, а саме - для сінокосіння та випасання худоби (код КВЦПЗД - 01.08) та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою, Михайлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області вирішила відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 30 га (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗД- 01.01).
Рішенням шістдесят шостої (чергової) сесії восьмого скликання Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 10.04.2025 №22 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» керуючись п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗД- 01.01) і додану схему бажаного місця розташування земельної ділянки, враховуючи що запитувана земельна ділянка належить до земель невитребуваних земельних часток (паїв) з видом угідь - пасовища (код КВЗУ 002.02), а відповідно може передаватись сільською радою в оренду тільки за цільовим призначенням, тобто яке відповідає використанню земельної ділянки відповідно виду угідь, а саме - для сінокосіння та випасання худоби (код КВЦПЗД - 01.08) та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою, Михайлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, також, вирішила відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 30 га (поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗД- 01.01).
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Згідно пунктів «а» і «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон № 899-IV в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Статтями 1 та 2 вказаного Закону визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
Відповідно до ст. 13 Закону № 899-IV нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк, визначений у договорі оренди земельної ділянки, але не довше, до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв'язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов'язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.
У разі якщо до 1 січня 2028 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.
Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
Договір оренди земельної ділянки, сформованої з невитребуваної земельної частки (паю), укладений відповідно до частини третьої цієї статті, у разі переходу такої земельної ділянки у комунальну власність припиняється через два роки з дня державної реєстрації права комунальної власності на неї (крім випадків, коли цим договором передбачено його припинення раніше).
За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).
Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).
Положеннями ст.79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
На підставі ст. 5 Закону № 899-IV сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) мають право зокрема, розглядати заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок, приймати рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), розглядати та погоджувати проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно статті 55 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) у разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
Отже вирішення питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення громадянам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Статтею 19 Закону № 858-IV передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 20 цього Закону землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності зокрема в разі: б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Згідно зі статтею 22 Закону № 858-IV землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
Відповідно до статті 25 Закону № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Видами документації із землеустрою є зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.
Як встановлено судом з матеріалів справи позивач звернувся до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області 14.03.2025 із заявами (клопотаннями) саме про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 30,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земельних сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних (нерозподілених) часток загальних часток (паїв), які розташовані на території Михайлівської сільської ради за межами населеного пункту село Запорізьке. Оскаржуваними рішеннями відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, за результатом розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі №140/1992/18.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 ЗК України.
Як встановлено судом позивач не згоден з рішеннями Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № № 21 та 22 від 10.04.2025 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) орієнтовними площами 30,0 га та 30,0 га (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321584000:01:001:0121) та (поруч із земельною ділянкою кадастровим номером 2321586800:05:002:0073) відповідно на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку та просить поновити його порушене право шляхом зобов'язання відповідача надати дозволи ОСОБА_1 на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв).
Проте, як встановлено судом в межах розгляду справи позивач не звертався до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області щодо надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв), відповідно, відповідач не приймав рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та надання їх в оренду із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв).
Суд наголошує на тому, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своїм змістом та юридичними наслідками видати технічної документації щодо земельної ділянки.
Суд зазначає, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Тобто судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно з вимогами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства, вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу №21-438а12, у своїй постанові від 26.03.2013 прийшов до правового висновку про те, що відповідно до частини першої статті 2, пунктів 6, 8 частини першої статті 3, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №855/3/19.
Враховуючи зазначене, у межах розгляду цієї адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб'єктом владних повноважень, протиправна бездіяльність якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.
З урахуванням викладеного, матеріалами справи не підтверджується факт порушення прав та інтересів позивача, оскільки порушення має бути реальним, чого позивачем суду не доведено та матеріалами справи не підтверджено.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (Україна, 70005, Запорізька область, Запорізький район, село Михайлівка, вул. Слободчикова, 17, ЄДРПОУ 04353238) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз