11 серпня 2025 року Справа № 280/6724/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 протиправними, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 :
грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;
грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;
грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;
грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023;
грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 16.08.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 45 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік у кількості 30 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік у кількості 11 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2024 рік у кількості 140 календарних днів, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 :
грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 16.08.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 45 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік у кількості 30 календарних днів, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік у кількості 11 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2024 рік у кількості 140 календарних днів, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161,172 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке виплачувалось йому відповідачем у період з 29.01.2020 по 16.08.2024 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Виходячи з наведеного, судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
При цьому, з урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, у правовідносинах/, які виникли з 19.07.2022, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, слід зазначити, що спірний період з 29.01.2020 по 16.08.2024 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) та після цього.
Період з 29.01.2020 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 16.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, і такий строк сплив 16.11.2024.
Необхідно зауважити, що розмір виплаченого грошового забезпечення відомий військовослужбовцю з дати отримання відповідної виплати, отже, позивач мав реальну можливість вчинити дії щодо захисту свого порушеного права у випадку, якщо він вважав отримане грошове забезпечення неналежним, та, з урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, повинен був звернутися за захистом свого порушеного права в цій частині спірних правовідносин в тримісячний строк, починаючи з 01 липня 2023 року.
Водночас, позов подано до суду 04.08.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
До позову долучено заяву про поновлення строку, в якій зазначено, що позивач не отримав грошовий атестат при виключенні зі списків військової частини НОМЕР_1 та відповідно не був з ним ознайомлений. У відповідача протягом всього періоду служби позивача існував обов'язок повідомляти щомісяця про загальну суму грошового забезпечення з розшифровкою складових такої виплати, в тому числі й при виключенні позивача зі списків особового складу відповідачів у зв'язку зі звільненням, та обов'язок повідомити позивачу про суми, нараховані та виплачені, із зазначенням окремо кожного виду виплати, при виключенні його. Разом з тим, відповідач не повідомляв позивачу жодного місяця про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат та не повідомляв при суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні його з особового складу військової частини при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Отже, відлік строку починається з моменту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, як того вимагає частина 1 та 2 статті 233 КЗпП. Саме таким повідомленням можна вважати відповідь відповідача від 14.07.2025 №681/185/10/36/1005/пс з долученням розрахунків грошового забезпечення позивача з усіма складовими такого. Просить суд поновити строк звернення до суду.
Надаючи оцінку таким аргументам, слід врахувати, що відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі № 807/235/16, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі № 560/11068/23, від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 тощо).
Слід зазначити, що отримання листа у відповідь на заяву позивача про проведення перерахунку грошового забезпечення не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.
З доданих до позовної заяви письмових доказів вбачається, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2024 №174 позивача звільнено у запас за пп. «г» п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 16.08.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Отже, позивач припинив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 16.08.2024, проте, за захистом свого порушеного права щодо отримання грошового забезпечення у належному розмірі протягом строків, встановлених законом, не звернувся.
При цьому, об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду з даним позовом своєчасно у клопотанні про поновлення строку не наведено, а тому, можна дійти висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою є неповажними.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.1-ч.2ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, КАС України, суддя -
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, наведені в клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 16.08.2024, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунені у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М.О. Семененко