про забезпечення адміністративного позову
м. Вінниця
08 серпня 2025 р. Справа № 120/11113/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подана одночасно із позовною заявою,
07 серпня 2025 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що 19 лютого 2003 року Апеляційним судом Сумської області позивача засуджено за підпунктами 9, 12, 13 частини 1 статті 115, частиною 1 статті 289, частиною 1 статті 70, статтею 71 Кримінального кодексу України до 17 років позбавлення волі.
27 травня 2016 року на підставі статті 81 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання. Згідно зі статтею 12 Кримінального кодексу України злочин, у вчиненні якого визнано винним позивача, належить до особливо тяжких злочинів.
У зв'язку із вчиненням ОСОБА_1 особливо тяжкого злочину останнього було виключено з військового обліку, про що проставлено відповідну відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.
Проте, при встановленні мобільного застосунку "Резерв+" позивачу стало відомо про те, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів його статус визначено як військовозобов'язаний, а також те, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28 березня 2023 року.
10 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку.
Листом від 23 червня 2025 року позивача повідомлено, що йому необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово-лікарської комісії. Крім того, 23 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав на адресу позивача повістку, відповідно до якої 27 червня 2025 року ОСОБА_1 необхідно прибути до відповідача з метою проходження військово-лікарської комісії.
Водночас позивач стверджує, що Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачено можливості повторного взяття на облік невійськовозобов'язаної особи, яку виключено з військового обліку.
При цьому після взяття його на військовий облік та у разі проходження військово-лікарської комісії, яку він зобов'язаний пройти протягом 14 днів, виникають підстави для призову його на військову службу під час мобілізації.
Тобто, на думку позивача, наразі існує ймовірність його призову на військову службу, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За таких обставин ОСОБА_2 вважає, що наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також іншим органам військового управління Збройних Сил України вчиняти дії щодо призову його на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості застосування інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18 Верховний Суд навів наступні висновки: забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.
Відтак у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18).
Обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
В контексті наведеного суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, згідно з якою щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В ході розгляду поданої заяви суд встановив, що 19 лютого 2003 року Апеляційним судом Сумської області позивача засуджено до 17 років позбавлення волі за підпунктами 9, 12, 13 частини 1 статті 115, частиною 1 статті 289, частиною 1 статті 70, статтею 71 Кримінального кодексу України.
Відповідно до довідки про звільнення серії ВІН № 011620, що видана Крижопільським виправним центром УДПтС України у Вінницькій області (№ 113), з 27 травня 2016 року ОСОБА_1 умовно-достроково звільнений від відбування покарання на підставі ухвали Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 травня 2016 року на невідбутий строк покарання, що становить 2 роки 1 місяць 8 днів.
Згідно з тимчасовим посвідченням № НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено з військового обліку на підставі наказу Міністра оборони України № 684 від 20 грудня 2017 року.
Водночас, як свідчить долучений до позову військово-обліковий документ, що сформований у мобільному застосунку "Резерв+", ОСОБА_2 28 березня 2023 року набув статусу військовозобов'язаної особи.
19 квітня 2025 року позивачу видано направлення № 3235525 від 19 квітня 2025 року для проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності його до військової служби.
10 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку.
Листом від 23 червня 2025 року позивача повідомлено, що йому необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово-лікарської комісії.
Крім того, 23 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав на адресу позивача повістку, відповідно до якої 27 червня 2025 року ОСОБА_1 необхідно прибути до відповідача з метою проходження військово-лікарської комісії.
Відтак саме незгода позивача із діями ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття його на військовий облік слугувала підставою для звернення до суду з позовною заявою, у якій зокрема йдеться про зобов'язання територіальний центр комплектування та соціального захисту виключити його з військового обліку з тих підстав, що законодавством не передбачено повторного взяття на військовий облік осіб, які раніше були з такого обліку виключені.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказує на те, що наразі існує ймовірність його мобілізації, а у випадку настання таких обставин відновлення порушених прав стане неможливим.
Разом із цим судом не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Водночас доводи заявника про те, що наразі існує ймовірність його мобілізації не можуть вважатися достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходи, що спрямовані на його мобілізацію (вручення повістки, мобілізаційного розпорядження тощо), що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
При цьому долучена до заяви повістка № 1937 також не вказує на таку ймовірність, адже з її змістом ОСОБА_1 необхідно було прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 27 червня 2025 року, натомість із заявою про забезпечення позову позивач звернувся 07 серпня 2025 року, що свідчить про те, що така повістка вже вичерпала свою дію.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Предметом оскарження у позовній заяві визначено протиправні дії відповідача щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік як військовозобов'язаного.
При цьому у заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 та іншим органам військового управління вчиняти дії щодо призову (мобілізації) його на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Відтак, на переконання суду, згадувані вище заходи забезпечення, на вжитті яких наполягає позивач, є неспівмірними із заявленими у цій справі позовними вимогами.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 248 КАС України,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович