07 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1381/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача- Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» - не з'явився,
відповідача 1 - ОСОБА_1 - Теліус Д.В., адвоката (ордер від 01.08.2025),
відповідача 2 - ОСОБА_2 - не з'явився,
третьої особи на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрпромбетон» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 (суддя Ярошенко В.І.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 (головуючий суддя Кощеєв І.М., судді: Чус О.В., Дармін М.О.)
у справі № 904/1381/24
за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - Банк, позивач)
до: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1, скаржник);
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 2),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрпромбетон» (далі - ТОВ «Завод Укрпромбетон», третя особа на стороні відповідача),
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Банк звернувся до суду з вимогами (з урахуванням клопотання про заміну первісного відповідача належними відповідачами) до: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці Банку згідно з договором іпотеки від 13.08.2008 № 362-ДІ02 (далі - договір іпотеки), а саме домоволодіння, загальною площею 207,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний № 23933081, яке ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), спадкоємцями якої на зазначене нерухоме майно є відповідачі 1 та 2, в рахунок погашення кредитного боргу за договорами про надання траншу від 27.02.2008 № 12.13862/362 та від 27.11.2009 № 1501.21986/362 на загальну суму 2 568 311,06 грн, шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 у справі № 904/1381/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025, позов задоволено повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані обгрунтованими, з посиланням на вимоги статей 1281, 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та доведеними належними та допустимими доказами вимогами Банку до відповідачів 1 та 2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, заставна вартість якого 678 229, 20 грн, шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки на прилюдних торгах. Доводи відповідача 1 про невстановлення місцевим господарським судом початкової ціни предмета іпотеки для її подальшої реалізації є безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні норм закону. Відповідачі, як набувачі майна за заповітом, прийняли спадщину і така належить ним з часу її відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину у спадкоємців, за обставин накладення 06.06.2020 на предмет застави арешту Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Бабушкінський ВДВС Дніпропетровського МУЮ), не позбавляє їх права на спадщину і не є перешкодою для кредитора (Банку) у пред'явленні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. За доводами Банку, про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 він дізнався у серпні 2023 року під час розгляду Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська справи № 932/2156/23, у зв'язку із чим 30.08.2023 направив претензію щодо погашення боргу спадкодавиці до державної нотаріальної контори, яка надіслана до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. за місцем відкриття та зберігання спадкової справи. У матеріалах справи відсутні докази припинення основного зобов'язання (в частині сплати кредитних коштів та процентів за користування кредитом, строк виконання зобов'язань по яким є таким, що настав), таке зобов'язання не є припиненим, що свідчить про відсутність підстав вважати припиненим і договір іпотеки. Договір іпотеки наразі діє, а іпотека є чинною, не зважаючи на перехід права власності на неї (житловий будинок) до інших осіб. Докази зворотного у справі відсутні. Сума заборгованості за кредитами, забезпеченими іпотечним майном, підтверджується матеріалами справи, зокрема розрахунками заборгованості та виписками з рахунків, які відповідачем 1 не спростовані. Докази сплати позичальником (ТОВ «Завод Укрпромбетон») боргу по кредитам, забезпеченим зазначеним нерухомим майном матеріали справи не містять, скаржником не надано власного розрахунку заборгованості. Зважаючи на встановлені обставини, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Верховний Суд скасувати рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач 1 посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм: - статті 1281 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 205/6749/15-ц (щодо преклюзивних строків для пред'явлення вимог до спадкоємців померлої особи стосовно виконання кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою); - пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладених у постановах Верховного Суду: від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19; від 14.02.2024 у справі № 947/6715/21 (щодо права на справедливий суд); - статей 210, 269 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 910/10906/22 (щодо належного дослідження доказів).
Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що: - суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів (спадкоємців), належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України); - суди не дослідили належним чином всі наявні у матеріалах справи докази, порушили порядок, визначений процесуальним законом, щодо їх оцінки, у т.ч. вірогідності та допустимості доказів, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову (вказане за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України); - суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України). Водночас скаржник посилається на невмотивованість судових рішень в частині відсутності обґрунтованого відхилення доводів скаржника щодо необхідності застосування актуальної, на його переконання, судової практики.
Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання
Банк у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а спірні судові рішення - без змін.
Від Банку 14.07.2025 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
З огляду на те, що участь представників учасників справи у судовому засіданні не визнавалася обов'язковою, Суд вважав за можливе розглянути касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за відсутності представників Банку.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.08.2025 32.2-01/1761 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 904/1381/24 у зв'язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- ТОВ «Завод Укрпромбетон» (позичальник) та Закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Прокредит Банк», а в наступному AT «ПроКредит Банк» - Банк) (кредитор) 27.02.2008 уклали Рамкову угоду № 362, відповідно до якої кредитор зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою (ліміт суми кредитування - еквівалент 150 000 доларів США; ліміт строку кредитування - 120 календарних місяців; максимальний розмір процентів - 40% річних) та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати всі інші зобов'язання, передбачені Угодою та кредитними договорами (пункти 2.1., 2.2. Рамкової угоди);
- до усіх вимог, що випливають з Угоди та кредитних договорів, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (пункт 12.3. Рамкової угоди);
- в подальшому між ТОВ «Завод Укрпромбетон» та Банком укладено договори про надання траншів, а саме: 1) від 27.02.2008 № 12.13862/362; 2) від 13.08.2008 № 12.15527/362; 3) від 03.09.2008 № 12.15849/362; 4) від 27.11.2009 № 1501.21986/362;
- договором про надання траншу від 27.02.2008 № 12.13862/362 визначені умови, на яких видається кредит: - розмір 90 000 доларів США; - 36 календарних місяців строку користування кредитом включно від дати його видачі; - 17% річних на рік; - цільове призначення - придбання основних засобів; - комісія за видачу - 1% від розміру кредиту; - комісія за дострокове погашення - 1,5% від суми кредиту, що достроково погашається; - спосіб кредитування - зарахування коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у кредитора;
- договором про надання траншу від 27.11.2009 № 1501.21986/362 визначені умови, на яких видається кредит: - розмір кредиту: 211 716, 70 грн; - 12 місяців строку користування кредитом включно від дати його видачі; - 28% річних на рік; - цільове призначення - рефінансування кредиту, виданого позичальникові за договором про надання траншу 27.02.2008 № 12.13862/362; - комісія за видачу - 1 грн; - комісія за дострокове погашення - 1% від суми кредиту, що достроково погашається; - спосіб кредитування - зарахування коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у кредитора;
- договір набирає чинності з моменту його підписання позичальником і двома уповноваженими особами кредитора та діє протягом усього строку користування кредитом до моменту повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань та реалізації прав за цим договором (пункт 8 кредитних договорів);
- з метою забезпечення повного виконання основних зобов'язань позичальником (ТОВ «Завод Укрпромбетон») перед Банком за кредитними договорами про надання траншів, які виникають чи будуть виникати протягом усього часу дії Рамкової угоди, між кредитором (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) (іпотекодавцем) 13.08.2008 укладений договір іпотеки № 362-Д102, предметом якого є домоволодіння, загальною площею 207,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний № 23933082, заставна вартість 678 229, 20 грн (пункт 2.1. договору іпотеки);
- іпотекодержатель набуває право звернення стягнені на предмет іпотеки у випадку порушення позичальником та/або іпотекодавцем умов договорів, укладених з іпотекодержателем (пункт 6.1. договору іпотеки);
- звернення стягнення здійснюється за вибором іпотекодержателя: - на підставі рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є застереження, вказане у розділі 7 цього договору з врахуванням інших умов договору. Іпотекодержатель, у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки, вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги в рахунок предмета іпотеки (пункти 6.4., 7.1. договору іпотеки);
- договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення і діє протягом усього часу дії ліміту кредитування та до моменту, який наступить пізніше: припинення дії Рамкової угоди, належного виконання основних зобов'язань, задоволення вимог іпотекодержателя. Протягом усього часу дії ліміту строку кредитування виконання всіх чи частини основних зобов'язань не тягне за собою припинення договору іпотеки (пункт 9.1. договору іпотеки);
- порушення основних зобов'язань за кредитним договором про надання траншу від 27.02.2008 № 12.13862/362, що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості та випискою по рахунках позичальника, в силу частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», а також пункту 6.1. договору іпотеки надає іпотекодержателю право звернути стягнення на предмет іпотеки;
- за доводами Банку про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 08.12.2021 (на підтвердження чого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) видано свідоцтво про смерть від 20.12.2021 серії НОМЕР_2 ) він дізнався у вересні 2023 року, що встановлено судом першої інстанції. Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, що за доводами Банку про вказані обставини йому стало відомо у серпні 2023 року;
- спадкоємцями померлої ОСОБА_3 , які прийняли спадщину за заповітом в рівних частках є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок на предмет іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 не видавалося у зв'язку з арештом, що був накладений в рамках виконавчого провадження Бабушкінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ (що вбачається з довідки від 08.08.2024 про вчинення нотаріальної дії, виданої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О.);
- 06.11.2023 Банк звернувся з вимогою про погашення заборгованості спадкодавиці № 2023/06/11-3, проте спадкоємці (відповідачі) не виконали вимогу Банку та не погасили заборгованість за кредитним договором, що стало підставою для звернення кредитора з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , заставна вартість якого 678 229, 20 грн).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Банку, суди виходили з того, що:
- матеріали справи не містять доказів припинення основного зобов'язання (в частині сплати кредитів та процентів за їх користування), строк сплати по яких настав;
- основне зобов'язання не є припиненим, а тому договір іпотеки є також чинним, не зважаючи на перехід права власності на предмет іпотеки (житловий будинок) до інших осіб (відповідачів 1 та 2);
- за обставин вибуття заставного майна з власності іпотекодавиці (померлої особи), її права та обов'язки переходять до осіб, яким перейшло право власності на майно. Отже, відповідачі 1 та 2, отримавши предмет іпотеки у спадщину, набули всі права та обов'язки іпотекодавиці, зокрема й стосовно виконання зобов'язань за договором іпотеки;
- відсутність свідоцтва про право на спадщину у спадкоємців не є перешкодою для звернення кредитора з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав спадкодавиці (померлій особі), спадкоємцями якої на зазначене нерухоме майно є відповідачі 1 та 2, в рахунок погашення кредитного боргу за договорами про надання траншів, шляхом реалізації на прилюдних торгах вказаного нерухомого майна з початковою вартістю визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У доводах касаційної скарги скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що Господарський суд Дніпропетровської області розглянув справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження за правилами спрощеного провадження (порушивши пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України) без повідомлення (виклику) сторін, у т.ч. за відсутності відповідачів (спадкоємців), що унеможливило реалізацію ними права на захист, а саме: подання письмових заперечень, зустрічного позову, участь у судових судовому засіданні, подання клопотань, надання пояснень по суті спору (що свідчить про процесуальні порушення, передбачені положеннями пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України).
Щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно зі частинами першою, другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
В свою чергу, пунктом 8 частини четвертої статті 247 ГПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, справа, в якій ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може розглядатися господарським судом у порядку спрощеного позовного провадження, як справа незначної складності, однак з урахуванням особливостей, передбачених статтею 252 ГПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки (за договором іпотеки) на житловий будинок загальною площею 207,6 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний № 23933082, заставна вартість якого 678 229, 20 грн (пункт 2.2.1. договору іпотеки).
Посилання скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанції неналежно досліджені докази щодо розміру заборгованості за кредитами, та відповідно не встановлено дійсної суми предмета спору, не відповідає дійсності та спростовується розрахунками заборгованості та виписками з рахунків ТОВ «Завод Укрпромбетон», яким у сукупності судами надано належну правову оцінку для підтвердження факту наявності заборгованості позичальника перед Банком за договорами про надання траншів від 27.02.2008 № 12.13862/362 та від 27.11.2009 № 1501.21986/362 на загальну суму 2 568 311,06 грн. Натомість відповідачами не надані докази сплати позичальником кредитної заборгованості, як і не надано власного розрахунку заборгованості. Вказані вище обставини досліджувалися та перевірялися судами першої та апеляційної інстанції. Поза тим не сплата кредитного боргу стала підставою для звернення Банку з вимогами до відповідачів 1 та 2, як спадкоємців ОСОБА_3 , про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки із заставною вартістю 678 229, 20 грн, шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Тобто, не борг за кредитом, а звернення стягнення на предмет іпотеки, який було укладено для забезпечення виконання кредитних зобов'язань, є предметом розгляду цієї справи.
Звідси метою пред'явлення позову є саме отримання можливості набути майно (предмет іпотеки чи грошові кошти) у власність шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Наслідком задоволення позову буде підтвердження існування у кредитора (банку) майнового інтересу щодо майна та легітимного очікування щодо отримання такого майна у власність (близька за змістом позиція щодо визначення ціни позову висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2023 № 906/1026/22.
Отже, ціна позову у цій справі є 678 229,20 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн на 01.01.2024) та може розглядатися господарським судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частин п'ятої, сьомої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 відкрито провадження в справі № 904/1381/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
Згідно зі частинами другою, третьою статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Ухвала суду від 05.09.2024 (про заміну про заміну первісного відповідача належними відповідачами) надіслана відповідачам на їх адреси, вказану в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Вказані обставини встановлені судом першої інстанції (і перевірені судом апеляційної інстанції) свідчать про належне повідомлення відповідачів 1 та 2 про відкриття провадження у справі та можливість подання до суду клопотань по суті справи, а також і щодо розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до положень частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. При цьому, частина сьома статті 120 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Як убачається з матеріалів справи та зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні (що перевірено судом апеляційної інстанції), відповідачі у встановлений процесуальним законом строк відзивів на позов не надали, судом зі своєї сторони здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 ГПК України, яка кореспондується із частиною другою статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За викладених обставин, суд першої інстанції здійснив розгляд справи за наявними в ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження, що належним чином перевірено судом апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного, Суд відхиляє доводи скаржника про безпідставний розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження в супереч вимог процесуального законодавства та не повідомлення (виклику) сторін, у т.ч. за відсутності відповідачів (спадкоємців) у розгляді справи в суді першої інстанції, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, визначених пункту 5 частини першої та пунктом 2 частини третьої статті 310 ГПК України.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається також на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Стосовно наведеного Верховний Суд виходить із того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови і, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
При дослідженні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: 1) чи є правовідносини подібними та 2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосованих нормативно-правових актів.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.
Щодо спадкування відповідачами обов'язку по договору іпотеки та дотримання Банком порядку звернення з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 495/1933/15-ц та від 10.03.2021 у справі № 522/5924/17, сформовано висновок, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.
Судами попередніх інстанцій встановлено, спадкоємці не повідомляли Банк про смерть ОСОБА_3 . Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду встановив, що Банк пред'явив свої вимоги до спадкоємців (відповідачів 1 та 2), шляхом направлення 30.08.2023 претензії щодо погашення заборгованості спадкодавиці до державної нотаріальної контори, яка надіслана до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. за місцем відкриття та зберігання спадкової справи.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що «за доводами позивача, АТ «ПроКредит Банк», як кредитор, дізнався про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 у серпні 2023 року під час розгляду в Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська справи № 932/2156/23». Тобто, зазначені обставини стали підставою звернення Банку з відповідною вимогою щодо погашення заборгованості по кредитам, забезпечених іпотекою спадкодавиці до державної нотаріальної контори з наступним скеруванням такої нотаріусу, яка вчиняла дії стосовно відкриття спадщини.
Натомість скаржник вважає, що Банк пропустив присічний строк для заявлення вимог до спадкоємців, визначений вимогами статті 1281 ЦК України, яка встановлює порядок та строки пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, у зв'язку з чим втратив право вимоги до спадкоємців, оскільки матеріали справи № 904/1381/24 не містять доказів на підтвердження обставин, що саме у серпні 2023 року (як зазначив суд апеляційної інстанції) або у вересні 2023 року (як вказав суд першої інстанції) Банк дізнався про смерть ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зазначеному контексті, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми статті 1281 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц, а також у постанові Верховного Суду, викладених у постанові від 16.02.2022 року у справі № 205/6749/15-ц.
У справі № 522/407/15-ц, на неврахування якої посилається скаржник, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, а також про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання відповідача за зустрічним позовом у справі № 522/407/15-ц таким, що втратив право вимоги до спадкоємців, Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема таке.
Приписи статей 1281 та 1282 ЦК України і статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої, як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 та 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно зі частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а, отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Подібні висновки зроблено також у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі № 205/6749/15-ц, на неврахування яких також вказує скаржник.
Враховуючи, що частина третя статті 1281 ЦК України пов'язує перебіг шестимісячного строку (який є преклюзивним, тобто таким, протягом якого можна реалізувати право і закінчення якого означає припинення, втрату самого права, а не лише можливість його захисту) пред'явлення вимог до спадкоємця саме з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, судам попередніх інстанцій перш за все слід було достеменно встановити дату, з якої Банку стало відомо про прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Натомість зі змісту спірних судових актів не вбачається, що судами досліджувалися та перевірялися докази на підтвердження вказаних обставин. А посилання суду апеляційної інстанції на те, що за доводами позивача, АТ «ПроКредит Банк», як кредитор, дізнався про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 у серпні 2023 року під час розгляду в Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська справи № 932/2156/23, які фактично відображають доводи відзиву Банку на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не свідчать про належне встановлення вказаних обставин судом попередньої інстанції, на підставі доказів наданих сторонами. Так, за змістом процесуальних актів щодо розгляду № 932/2156/23, стороною-позивачем за яким є Банк (провадження здійснювалося у період з 27.03.2023 по 21.09.2023), що наявні в офіційних джерелах, зокрема в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відсутня інформація про встановлені обставини дати смерті іпотекодавця ОСОБА_3 та про прийняття її спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме за укладеним договором іпотеки № 362-Д102, предметом якого є домоволодіння, загальною площею 207,6 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний № 23933082, заставна вартість 678 229, 20 грн. Інших доводів та доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний про вказаний факт (дату, з якої Банку стало відомо про прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), починаючи з серпня/вересня 2023 року, матеріали справи не містять. Крім того, судами не взято до уваги в контексті перевірки вказаних обставин належними та допустимими доказами в їх сукупності доводів відповідача 1, викладених в апеляційній скарзі щодо обізнаності Банку про вказані спірні обставини стосовно смерті іпотекодавиці та прийняття спадщини відповідачами у період з 2012-2023 року, під час звернення Банку з рядом позовів про стягнення сум заборгованості за кредитними договорами, забезпечених вказаним спірним майном померлої ОСОБА_3 .
Наведене свідчить про те, що судами належним чином не встановлено обставин дотримання/недотримання Банком шестимісячного строку з дня, коли він довідався/не довідався про прийняття спадщини відповідачами 1 та 2, з вимогою щодо погашення заборгованості по кредитам, забезпечених іпотекою, як безпосередньо до спадкоємців або шляхом звернення з відповідною вимогою до спадкоємців через нотаріуса. А тому доводи скаржника у вказаній частині визнаються обґрунтованими.
Висновки судів попередніх інстанцій зроблені без належної перевірки усіх доводів відповідача 1, які він наводив на спростування дотримання Банком шестимісячного строку з дня, коли той довідався про прийняття спадщини відповідачами 1 та 2, з вимогою щодо погашення заборгованості за кредитами, забезпечених іпотекою, без аргументованого та вмотивованого відхилення зазначених доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на що оскаржувані у справі рішення та постанову не можна вважати законними та обґрунтованими. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування спірних судових рішень є не достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий попередніми судовими інстанціями.
Зазначене у сукупності свідчить про неповне з'ясування судами фактичних обставин справи на підставі доказів та доводів, наведених учасниками справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 та пунктом першим частини третьої статті 310 ГПК України (щодо незастосування висновків Верховного Суду, викладених у справі № 522/407/15-ц та № 205/6749/15-ц та порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), знайшли своє часткове підтвердження за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 .
Допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення призвели до встановлення обставин справи та надання ним оцінки на підставі не належних та допустимих доказів у їх сукупності, а на підставі доводів позивача, непідтверджених такими з урахуванням вимог господарського процесуального законодавства.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак, оскаржувані у цій справі рішення і постанова судів попередніх інстанцій наведеним вимогам у повній мірі не відповідають внаслідок порушення судами норм процесуального права, які призвели до неповного встановлення обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.
Зважаючи на вище викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі № 904/1381/24 і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи Банку, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не спростовують зазначених аргументів та не можуть бути підставою для відхилення касаційної скарги. Інші твердження, наведені позивачем у відзиві, не дають підстав вважати, що суди попередніх інстанцій встановили всі обставини, які є важливими під час розгляду спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Під час нового розгляду судам слід звернути увагу на викладені мотиви цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи і заперечення учасників справи, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
Судові витрати
Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі № 904/1381/24 скасувати.
3. Справу № 904/1381/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова