11 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/417/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Хрипун О. О., Кравчук Г. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 (суддя Христенко О.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Миронівське», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Державного реєстратора Сипчи Крістіни Миколаївни Комунального підприємства «Путрівське», 2. Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради про скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Миронівське» до 1. ОСОБА_1 , 2. Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання незаконним та скасування наказу та визнання відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки,
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «Миронівське», в якому просив суд скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44195999 від 22.11.2018 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське» та скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське», номер запису про інше речове право 29059410 від 21.11.2018.
Від Акціонерного товариства «Миронівське» надійшла зустрічна позовна заява до 1. ОСОБА_1 , 2. Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, в якому Акціонерне товариство «Миронівське» просить суд визнати відсутнім у ОСОБА_1 права на укладення договору оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг та визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014.
09.12.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025, повний текст якої складений 03.07.2025, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю.
Представник ОСОБА_1 адвокат Курінський О. Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, скаржник заявив клопотання: про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень; про зупинення дії постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, з одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Підставами касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другою статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження, скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, але не наводить відповідної норми (норм) права, щодо якої відсутній висновок її застосування, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї (цих) норми (норм) для правильного вирішення справи.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої ст. 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
З огляду на зазначене, скаржнику слід належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо судового збору
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 названого Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Позовну заяву у цій справі подано у 2024 році, в якому згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.
Оскільки предметом позову у цій справі за первісним та зустрічним позовом є чотири вимоги немайнового характеру (дві вимоги про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування наказу та визнання відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки), враховуючи, що касаційна скарга подана в електронній формі - через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору визначається згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження його ставки та становить 19 379, 20 грн (3 028 грн х 4 х 200 % х 0,8).
Проте до касаційної скарги скаржник не додав доказів сплати судового збору в установлених порядку та розмірі, або доказів на підтвердження підстав звільнення його від сплати судового збору відповідно до закону. У додатках до касаційної скарги скаржник також не зазначив про долучення до неї доказів сплати судового збору, що передбачено пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України.
Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням скаржнику строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом:
1) обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України;
2) подання доказів сплати судового збору у розмірі 19 379, 20 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Код банку отримувача (МФО): 899998;
- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими реквізитами у призначенні платежу для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга та дата судового рішення, що оскаржується. Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без руху, клопотання скаржника: про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень; про зупинення дії постанови суду апеляційної інстанції до закінчення перегляду справи в касаційному порядку буде розглянуто Верховним Судом у разі усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху.
2. Установити скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. У разі усунення недоліків документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".
4. Роз'яснити скаржнику, що в разі невиконання вимог суду касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов